Формирование представлений про множество детей дошкольного возраста

Ігровий задум, ігрові дії та правила тісно пов'язані між собою: задум визначає характер ігрових дій, а дотримання правил допомагає в їх здійсненні та розв'язанні ігрового завдання. Відсутність, ігнорування хоча б одного з цих елементів унеможливлює гру.

Види дидактичних ігор. Класифікація дидактичних ігор дає змогу простежити їх сутнісні особливості, використання яких забезпечує від-повідний навчально-виховний ефект.

У дошкільній педагогіці дидактичні ігри розрізняють за навчальним змістом, ігровими діями і правилами, організацією і стосунками дітей, роллю вихователя тощо. Ці класифікації співвідносяться зі змістом навчання і вихо-вання: ігри для сенсорного виховання, ігри, спрямовані на ознайомлення дітей з об'єктами і явищами навколишньої дійсності, на формування елементарних математичних уявлень, на мовленнєвий розвиток та ін.

Поширеною є класифікація дидактичних ігор за харак-тером матеріалу, згідно з якою виокремлюють:

1. Ігри з предметами. У таких  іграх використовують дидактичні  іграшки (мозаїку, кубики), реальні предмети, різноманітний природний матеріал (листя, плоди, насін-ня). Поширені вони  в народній педагогіці, яка, враховую-чи  потребу дитини у пізнанні предметів, створила сюжетні (ляльки, предмети побуту, овочі тощо) і безсюжетні (кулі, циліндри, пірамідки та ін.) дидактичні матеріали. Вико-ристання сюжетних дидактичних іграшок має багато спільного із сюжетно-рольовими іграми. Безсюжетні іграшки використовують для закріплення знань про влас-тивості та якості предметів (розмір, кількість, колір, фор-му). У народних дидактичних іграшках закладено прин-цип самоконтролю. Це означає, що матрьошка, пірамідка, грибок не закриються, якщо їх частини підібрані непра-вильно. У процесі ігрових дій (роз'єднання, з'єднання, зняття, нанизування та ін.) за певними правилами дитина освоює спосіб розв'язання дидактичного завдання.

Під час ігор із предметами та іграшками діти ознайомлю-ються з їх властивостями та ознаками, порівнюють, класифі-кують їх. Поступово їхня ігрова діяльність ускладнюється, вони починають вирізняти, об'єднувати предмети за однією ознакою (кольором, формою, призначенням), що сприяє роз-витку логічного мислення. Дітей усе більше ваблять зав-дання, що вимагають усвідомленого запам'ятовування кіль-кості та розташування предметів, зобов'язують до пошуку відсутньої іграшки тощо. У цьому процесі дошкільники збагачують знання про матеріал, з якого виготовляють іграш-ки, про необхідні людям у різних видах діяльності предмети. Ігри з природним матеріалом організовують під час прогулянок. Вони сприяють закріпленню знань про приро-ду, формуванню і розвитку мислительних процесів (аналі-зу, синтезу, класифікації), вихованню бережливого став-лення до природи.

2. Настільно-друковані ігри. Вони  передбачають дії не з предметами, а з їх зображеннями. Найчастіше  вони зорі-єнтовані на розв'язання  таких ігрових завдань: добір  кар-тинок за схожістю (деякі види  лото, парні картинки), карток-картинок  під час чергового ходу (доміно), складання цілого з частин (розрізні картинки, кубики) тощо. Завдяки таким діям діти уточнюють свої уявлення, систематизу-ють знання про навколишній світ, розвивають розумові процеси та операції, просторові орієнтації, кмітливість, увагу, формують організаторські вміння.

3. Словесні ігри. Вони є найскладнішими, оскільки змушують дітей оперувати  уявленнями, мислити про речі, з  якими на той час вони не  діють, використовувати набуті знання  у нових ситуаціях і зв'язках. У молодшому до-шкільному віці ці ігри спрямовані на розвиток мовлення, уточнення і закріплення словникового запасу, формуван-ня вміння рахувати, орієнтуватися у просторі. У старшому дошкільному віці словесні ігри розвивають самостійність мислення, активізують розумову діяльність дітей. Як пра-вило, дошкільникам доводиться описувати предмети, від-гадувати їх за описом, за ознаками схожості та відміннос-ті, групувати за властивостями, знаходити алогізми в су-дженнях, вигадувати власні розповіді.

Класифікація ігор за матеріалом наголошує на їх спря-мованості на навчання, пізнавальну діяльність, але вона лише поверхово розкриває основи дидактичної гри: особли-вості ігрової діяльності дітей, ігрових завдань, ігрових дій і правил, організацію життя дітей, керівництво вихователя. Цій меті підпорядкована класифікація дидактичних ігор, запропонована О. Сорокіною, за якою виокремлюють:

1) ігри-подорожі. Відображають реальні  факти і події че-рез незвичайне: просте — через загадкове, складне  — через переборне, необхідне  — через цікаве. Вони покликані поси-лити враження, надати пізнавального змісту, казкової незви-чайності, звернути увагу дітей на те, що існує поряд, але вони цього не помічають. Це може бути подорож у намічене місце, подолання простору і часу, подорож думки, уяви тощо;

2) ігри-доручення. Ігрове завдання та ігрові дії в них ґрунтуються на пропозиції що-небудь зробити: «Збери у кошик усі іграшки червоного кольору „дістань із мішечка предмети круглої форми” та ін.;

3) ігри-припущення. їх ігрове завдання  виражене в назвах: «Що було б...?», «Що б я зробив, якби...?» та ін. Вони спонукають дітей до осмислення наступної дії, що потребує вміння зіставляти знання з обставинами або запро-понованими умовами, встановлювати причинні зв'язки, активної роботи уяви;

4) ігри-загадки. Розвивають здатність до аналізу, узагаль-нення, формують уміння розмірковувати, робити висновки;

5) ігри-бесіди. Основою їх є спілкування  вихователя з дітьми, дітей між  собою, яке постає як ігрове  навчання та ігрова діяльність. Цінність таких ігор полягає  в активізації емоційно-розумових процесів (єдності слова, дії, думки, уя-ви дітей), у вихованні вміння слухати і чути питання вихо-вателя, питання і відповіді дітей, уміння зосереджувати увагу на змісті розмови, висловлювати судження.

Відповідно до характеру ігрових дій дидактичні ігри поділяють на (В. Аванесова):

- ігри-доручення. Ґрунтуються на інтересі дітей до дій з іграшками і предметами: підбирати, складати, роз'єдну-вати, з'єднувати, нанизувати тощо;

- ігри з відшукуванням предметів, їх особливістю є несподівана поява і зникнення предметів;

 - ігри з відгадуванням загадок. Вибудовуються вони на з'ясуванні невідомого: «Впізнай», «Відгадай», «Що змінилось?»;

- сюжетно-рольові дидактичні ігри. Ігрові дії, перед-бачені у них, полягають у відображенні різних життєвих ситуацій, у виконанні ролей (покупця, продавця, вовка, гусей та ін.);

- ігри у фанти або в заборонений «штрафний» предмет (картинку). Вони пов'язані з цікавими для дітей ігровими моментами: скинути картку, утриматися, не сказати забо-роненого слова тощо.

Функціонально всі види дидактичних ігор зорієнтовані на те, щоб навчати і розвивати дітей через ігровий задум. Ця їх автодидактична властивість зумовлює особливості роботи педагога щодо використання ігрових прийомів у розвитку дитини.

Педагогічне керівництво дидактичними іграми. Організація і керівництво дидактичними іграми перед-бачають роботу вихователя щодо підготовки до гри, проведення її, аналізу гри та її результатів. Готуючись до проведення дидактичної гри, вихователь по-винен підібрати її відповідно до програмних вимог виховання і навчання дітей певної вікової групи; визначити оптималь-ний час її проведення; підготувати необхідний дидактичний матеріал; вивчити й осмислити гру; продумати методи і при-йоми керівництва нею; збагатити дітей знаннями й уявлення-ми, необхідними для розв'язання ігрового завдання.

Ознайомленню дітей зі змістом дидактичної гри сприя-ють демонстрування предметів, картинок, короткі бесіди, під час яких уточнюються їхні знання й уявлення. Розкри-ваючи хід і правила гри, вихователь повинен налаштувати дітей на дотримання її правил, спільно з ними з'ясувати найраціональніші способи досягнення передбачуваного ре-зультату. Безпосередня його участь залежить від віку, рівня підготовки дітей, складності дидактичного завдання, ігрових правил. Головне при цьому для педагога — спря-мувати дії гравців порадою, запитанням, нагадуванням.

Вихователю найчастіше доводиться пояснювати ігрові правила, показувати способи дій дітям раннього і молод-шого дошкільного віку. У повторних іграх він контролює виконання правил кожною дитиною. Із засвоєнням змісту і правил гри дошкільнята починають діяти самостійно, а педагог спостерігає і втручається лише для подолання труднощів, які можуть виникнути.

При ознайомленні з новою дидактичною грою дітей се-реднього і старшого дошкільного віку вихователь враховує їхній досвід, актуальні для них навчально-виховні завдан-ня. Здебільшого він пояснює кілька суттєвих правил, а решту правил і окремих ігрових дій уточнює під час гри. Дітей підготовчої групи педагог знайомить зі змістом до початку гри, разом з ними аналізує ігрові правила і роз'яс-нює їх значення.

Під час підведення підсумків гри важливо, щоб вихова-тель правильно і справедливо оцінив дотримання дітьми встановлених правил. Об'єктивна, обов'язково доброзич-лива оцінка є необхідною умовою ефективності дидактич-них ігор як методу формування пізнавальної, рухової, ко-мунікативної активності дошкільника, виховання мораль-ної поведінки.

Аналіз гри передбачає з'ясування ефективності її під-готовки і проведення, індивідуальних особливостей дітей, збагачення майбутніх ігрових задумів новим матеріалом.

Цілком доречною й ефективною є самостійна участь дошкільників у дидактичних іграх. Важливо тільки, щоб їх завдання і правила були доступними для дітей. Спочатку їх доцільно залучати до простих ігор. Здебільшого такі ігри мають прості правила, у них може брати участь будь-яка кількість дітей, легко можуть включитися всі бажаючі. Під час ознайомлення з грою вихователь повинен роз-глянути всі ігрові елементи, уточнити назви предметів, правила, порядок гри. Пропонуючи нову гру (того самого типу, але іншого змісту), слід спиратися на набуті знання! вміння дітей. Це скорочує час ознайомлення з грою, спри-яє засвоєнню правил, привчає до раціональних способів вивчення нової гри. Поступово діти запам'ятовуватимуть! усвідомлюватимуть умови освоєння будь-якої нової гри. Такими умовами є знання її змісту і обладнання, ігрових завдань і дій, правил, порядку дій гравців.

Керівництво вихователя самостійними дидактичними іграми залежить від освоєння дітьми їх правил, знання й усвідомлення завдань. Педагог повинен продумано доби-рати ігри, враховуючи зміст виховної роботи в групі на конкретний період, інтерес дошкільників до ігор, їхнє особисте прагнення до взаємодії, створювати ігровий настрій, замінювати окремі ігри новими, урізноманітнювати ігрові дії тощо. Водночас слід уникати прямого навчання і керів-ництва ігровою діяльністю дітей.

2.2. Роль дидактичних ігор у формуванні математичних уявлень у дітей.

Для уточнення, закріплення початкових математичних знань, умінь порівнювати величини, визначати форму, орієн-туватися в часі з дітьми дошкільного віку проводяться ігри. Такі ігри об'єднують певну групку дітей, а інколи всіх дітей групи. Так, у молодшій групі можна провести рухливу гру «Який м'яч більший?», У ній можуть брати участь усі діти групи: вони стають у коло і передають по ньому великий і маленький м'яч, один з м'ячів «утікає», а інший «доганяє» його. В кінці гри діти кладуть у центр кола спочатку більший м'яч, визначаючи його колір, форму, а потім менший.

Правила гри вказують, як виконувати завдання гри, які дії і в якій послідовності виконує кожен з учасників гри і які дії йому заборонено. Правила вимагають від дітей активності й гальмування, тому вони сприяють розвитку вмінь дітей керувати своїми діями, підкоряючи їх меті, стримувати свої пориви і бажання.

У дидактичних іграх уточнюються, закріплюються і роз-ширюються знання дітей, їх уміння. Кожна дидактична гра сприяє розумовому розвитку дітей, розвитку мислен-ня і мови. Ігри з математичним змістом вимагають від ди-тини вмінь порівнювати, робити узагальнення, висновки. У грі «Назвати предмет однієї форми» діти мають пригадати потрібну фігуру, а потім, порівнюючи її форму з формою різних предметів, об'єднати в одну групу предмети названої форми, абстрагуючись від інших їхніх властивостей. Уяв-лення дітей про форму стають більш усвідомленими.

У дидактичній грі закріплюються і поглиблюються ті знання і вміння, що вивчались на заняттях з математики. У таких іграх формуються уміння дітей знаходити схожість і різницю, порівнювати, узагальнювати. Ігри з матрьошками, башточками, розбірними грибками спрямовуються на засвоєння вмінь порівнювати предмети за їх величиною, будувати ряди величин. В іграх «Лото», «Пори року», «Лічильня», «Доміно», «Геометричне», «Арифметичне» уточ-нюються знання про час, число, дії над ними, вміння визна-чати форму, абстрагуючись від кольору, величини. У грі «Магазин іграшок» закріплюються уміння додавати і від-німати в межах 10, уміння оперувати монетами, розміню-вати і набирати певну суму. Ігри «Чарівний мішечок» сприяє засвоєнню різних математичних знань і відповідних умінь дітей. По-різному можна визначити програмний зміст однієї гри (закріплювати вміння лічити, визначати форму, величину, лічити групами: парами, трійками тощо), а залежно від цього «Чарівний мішечок» заповнюється різ-ними предметами.

Ігри з розрізними картинками, кубиками, мозаїками сприяють розвитку вміння складати з частин ціле, засвоєн-ню, що ціле завжди більше його частини. Словесні ігри «Назви число більше і менше на один», «Лічи далі» потре-бують від дітей кмітливості, уміння швидко знайти потріб-ну відповідь. Діти старшого дошкільного віку з великим інтересом розв'язують головоломки.

Кожен день у години, що відводяться для ігри дітей (ранкові, під час прогулянки, після сну), їм надається можли-вість за своїм бажанням грати в ту чи іншу гру. Іноді вихо-ватель радить дітям пограти у якусь гру, враховуючи потребу уточнити їх знання, поліпшити їх уміння.

В основі практичних методів навчання, до яких нале-жать різноманітні вправи, дидактичні ігри— різноманітна практична діяльність дітей. При опорі на практичні методи навчання важливо розробити систему послідовно усклад-нюваних практичних завдань. Ця система характеризується тим, що у ній постійно зростають вимоги до вмінь дітей здійснювати обстеження зразка, планувати послідовність виконання дії, контролювати здобуті результати. Так, у дітей перші математичні уявлення формуються на основі практичного встановлення взаємно однозначної відповід-ності між множинами. При цьому дитина оволодіває прак-тичними діями: розкладання елементів множини, накла-дання (або прикладання) елементів іншої множини на першу. Дитина практично переконується в тому, що множини можуть бути однаковими і неоднаковими, вчиться встановлювати рівність між ними за допомогою додавання або віднімання одного (кількох) елементів.