Формування моральної культури у студентів педагогічних спеціальностей в умовах вищого навчального закладу (ВНЗ)

Все, що відносять до культури творіння розуму та рук людських, є  результатом матеріальної та духовної  діяльності, в процесі якої люди вступають у певні відносини. Узгодження та регуляція цих відносин – головне призначення та функція моралі.

 Мораль як форма суспільної свідомості відображає соціальну дійсність  у вигляді специфічних уявлень про добро і зло, що закріплюються в свідомості людей як принципи, норми, ідеали, покликані регулювати людську поведінку з метою збереження і розвитку суспільства.

У дослідженнях Л.Волченко [17, 18] виділено ряд характеристик щодо моралі як феномена культури, а саме: мораль може бути представлена як знакова система (знак – слово, понятійно-категоріальний апарат, мова моралі); як сукупність результатів діяльності (моральний досвід, закріплений в нормах, принципах, ідеалах); як сукупність ідей, духовне виробництво

(ціннісно-орієнтуючі норми моралі, теорія моралі, етика); як творчість (моральна творчість – концептуальна ідея багатьох етичних шкіл).

Моральна культура виділяється  із загальної. Специфічною особливістю  її є засвоєння світу природи  і людини за допомогою ціннісних  форм моральної свідомості та етики, в результаті чого відбувається  нагромадження морального досвіду, апробація і відбір моральних цінностей, що складають частину цінностей культури в цілому.

Аналіз філософських праць з розкриття поняття “моральна культура” (Р.Апресян, Л.Буєва, О.Гусейнов, І.Кон, І.Скворцов та ін.).[37, 24] показав, що учені розглядають моральну культуру як важливий підрозділ загальної культури, як складну духовну систему, як особливий вид цілеспрямованої діяльності.

Розглядаючи моральну культуру як основу, що об’єднує усі складові особистості, учені висувають різні  підходи до її вивчення: С.Рубінштейн (принцип єдності свідомості та діяльності), О.Леонтьєв (діяльнісний підхід), Д.Узнадзе (теорія установки), Б.Ананьєв (основна життєва спрямованість), В.Давидов (творча активність особистості)  [3, 44].

Система моральних цінностей  формується у людини в процесі  її розвитку. Причому на неї впливають різні чинники. Дуже важливим у засвоєнні цінностей є настанова на сутність того, що має для особистості моральну цінність.

На формування цінностей  також впливають цінності осіб, які  є значущими для особистості (батьки, друзі, однолітки), а також традиції, звичаї, обряди.

Мораль як соціальна  цінність задовольняє потреби людини в узгодженні та регуляції стосунків. Її культурна цінність полягає у  творчій праці, звеличенні людської духовності та моральності.  Мораль як цінність культури представлена в ній своїм ціннісним змістом.

Поняття “моральна культура”  найповніше відображає ціннісний зміст  моралі, її специфічне суспільне призначення, допомагає суспільству “олюднювати” людські стосунки, а людині  піднятися  до дії внутрішньої вимоги морального обов’язку – в мотивації всіх своїх суспільних і особистісних проявів.

Елементами моральної свідомості є одвічні норми та принципи, які  регулюють людську діяльність та поведінку. Норма – правило, принцип  – основа.

Структура моральної  свідомості включає не тільки знання, моральну рефлексію, переконання, але і вольові якості, які  за своєю суттю  є поза мораллю, але без них неможливо обійтись, якщо мова йде про перетворення бажаного в дійсне.

У структурі моральної  культури моральні знання – це перш за все знання добра. “Добро” – одне з головних категорій етики. І, як підкреслюють  Л.Архангельський, А.Шишкін, ця категорія інтегрує в собі все позитивно значуще для людини, її зміст розкривається в нормах, принципах, правилах, які конкретизують різноманітні сторони або аспекти моральних відносин.

У цьому висловленні  визначено програму формування моральної  культури особистості: зрозуміти –  це значить пізнати, зробити своїми намірами – значить відчути, виробити переконання, визначити мотиви та реалізувати добро в стосунках та поведінці.

Важливим аспектом моральної вихованості  особистості є формування ставлення  до норм і правил поведінки, яка пропонується суспільством, формування поглядів і  переконань.

Моральні переконання  мають свої корені в соціальних установках, тобто спочатку формуються на рівні несвідомого і лише потім, завдяки активній пізнавальній діяльності особистості, оформлюються у сфері свідомого і починають виступати у формі власних переконань [11, 36].

Морально переконана особистість відзначається здатністю передбачати результати своїх дій, виявляти емоційно-оцінне ставлення до власних учинків. Це ставлення виникає на основі глибокого засвоєння норм моралі. В результаті будь-які відхилення від норм викликають з боку самої особистості переживання, сором, прагнення виправитися.

Чим вища моральна культура особистості, тим більше почуття  вищого порядку переважають над  нижчими, інтенсивніше стають уміння співпереживати, співчувати людям. Егоїстичні емоції витісняються альтруїстичними мотивами, гуманістичними установками поведінки.

Формування розумних мотивів, що регулюють поведінку, є  важливим аспектом виховання моральної  культури особистості. Це підтверджується  численними та різнохарактерними ситуаціями морального вибору, які виникають  перед студентами, спонукають до розв’язання проблем, які певним чином впливають на їхню подальшу долю.

На нашу думку педагог має прагнути до того, щоб сформувати у вихованців соціально значущі мотиви, на основі яких вони могли б приймати рішення, передбачаючи наслідки своїх учинків для інших та для себе особисто. Визнання людиною суспільних та колективних цілей як своїх особистих створює міцну та стабільну основу мотивації відповідної поведінки.

Людину спонукають до дії  найрізноманітніші мотиви. Вони визначають характер дій: вимагають від неї активності чи, навпаки, обережності, розсудливості. Моральні мотиви стають рушійною силою моральної поведінки, якщо студенти свідомо ставляться до своїх обов’язків, якщо відчувають відповідальність перед дорослими, батьками, колективом, суспільством, якщо об’єктивно необхідні вимоги перетворюються в особистісно значущі.

Ядром інтегративно-цілісного  утворення моральної культури є  моральні відносини.

Моральні відносини  проходять через свідомість і  волю людини, становлять форму соціально-перетворюючої дійсності.

Відносини стають моральними, коли сприяють досягненню суспільного  чи особистого блага, утверджують добро, тобто ставлення до людини як до найвищої цінності.

Отже, під моральними відносинами розуміють сукупність суб’єктивних залежностей між людьми, суспільством та індивідами, що опосередковуються й регулюються моральними нормами. Вони виступають важливим показником вихованості особистості. Через відносини формуються такі моральні якості як відповідальність, справедливість, миролюбність, порядність, доброзичливість та інші.

Проаналізована структура моральної культури особистості дає можливість розглядати процес її формування на когнітивному, емоційно-мотиваційному, регулятивному та поведінковому рівнях.

Сформовані моральні знання, переконання, почуття, мотиви,  відносини утворюють моральні якості особистості.

Сучасні умови в Україні  і в світі вимагають розгляду процесу формування моральної культури особистості через призму нової  філософії виховання, де утверджується  погляд на людину як найвищу цінність. А тому першочергове завдання педагога полягає в тому, щоб спрямувати розум, почуття та дії студента, насамперед, на те, щоб в усьому бачити людину як неповторну, самоцінну, унікальну особистість з її автономним, власним світом. Тимчасом нинішня кризова соціально-економічна ситуація змінила механізм людських взаємин та спілкування, пріоритети життєвих цінностей. Недосконала система ринкової економіки призвела до негативних наслідків, які ігнорують моральні почуття та дії людей. Людські взаємини спотворюються культом грошей. Суспільство пронизує  корупція,  хабарництво, сприяння організованій злочинності. Усе це призводить до негативних економічних, політичних, соціальних наслідків. Такий стан ситуації спонукав до визначення моральних норм, які є пріоритетними у його подоланні й пронизують усі сфери діяльності людей та їхніх взаємин. Такими нормами, на наш погляд, є відповідальність, справедливість, повага людської гідності, порядність, людяність, миролюбність, толерантність, доброзичливість, милосердя. Усі ці поняття є ядром моральної культури особистості. Оскільки суспільство в цілому й кожна людина зокрема відчувають гострий дефіцит у дотриманні вище перерахованих норм, то ми вважаємо їх пріоритетними для людського існування.

Рівень розвитку економіки нашої держави далекий від рівня її розвитку в розвинених країнах, але процес реформування  різних її галузей набуває обертів, тому перед освітніми закладами (і, в першу чергу, вищими навчальними закладами) постає проблема не лише підвищення рівня фахової освіти, але й формування   спеціаліста, наділеного такими моральними якостями, як відповідальність, почуття обов’язку, гідності, почуття справедливості, співчуття та терпимості до інших людей, що базуються на засадах гуманізму.

Яку б сферу людського життя ми не взяли: людина й природа, людина й суспільство – скрізь виявляється, що подолання кризи залежить від людей, від їхніх відповідальних дій, відповідальності за доручену справу, виконання своїх обов’язків. Тому дуже важливо, щоб кожна людина відчувала відповідальність за все, що відбувається навколо.

Відповідальність реалізується у формі самоконтролю, саморегуляції, самообмеження, цілеспрямованості  дій особистості, виражається в  єдності слова і діла, в дисциплінованості.

З почуттям відповідальності тісно пов’язане почуття обов’язку, яке означає, що особистість усвідомлює й переживає свою багатобічну залежність від суспільства, інтегрує ті завдання, які поставила перед нею держава і які вона повинна реалізувати у своїй діяльності.

Таким чином, обов’язок – це моральна вимога, коли вона виступає як повинність людини, як покладене на неї завдання. Обов’язок передбачає виконання   найрізноманітніших дій залежно від тієї сфери людської життєдіяльності, до яких вони відносяться; їх виконання стає повинністю в певних ситуаціях, в які потрапляє людина. Тому моральне зобов’язання кожної людини полягає не тільки в тому, щоб виконувати моральні вимоги, коли суспільно корисні наслідки цього очевидні, але й сприяти чіткому виконанню обов’язків, що покладені на неї, ствердженню й закріпленню тих моральних принципів, яких вона дотримується.

Моральний вибір здійснюється внаслідок глибоких внутрішніх переконань, в основі яких лежить така моральна категорія як совість.

Совість – це суб’єктивне  усвідомлення особистістю свого обов’язку та відповідальності перед суспільством. Але форма цього усвідомлення така, що вони виступають як обов’язок та відповідальність перед самим собою. Керуючись власною совістю, людина судить про свої вчинки від свого імені.

Людська совість виступає інтегральним показником моральної культури особистості. Психологічну основу совісті становить сформоване почуття правоти власних дій. У людини з розвиненою совістю не виникає внутрішніх вагань, коли їй доводиться морально діяти. Отже, вона дотримується моральних вимог спонтанно. Говорячи про моральні вимоги, необхідно мати на увазі, що вони однаково стосуються і суспільних приписів і заборон. Тому совість відносять до складових особистості, що визначають її суть [34].

Однією з важливих моральних якостей є почуття гідності, повага гідності особистості. Поняття гідності ми розуміємо як визнання цінності людини з боку суспільства ( її таланту, знань, умінь), а також визнання самої себе як цінності, індивідуальності, неповторності. З одного боку, усвідомлення людиною власної гідності є формою самосвідомості та самоконтролю особистості, на ній ґрунтується вимогливість людини до самої себе. Ствердження та підтримка своєї гідності припускає здійснення відповідних їй моральних учинків (чи, навпаки, не дозволяє людині чинити нижче власної гідності). При цьому поняття власної гідності поряд із совістю й честю є одним із способів усвідомлення людиною своєї відповідальності перед собою як особистістю. З іншого боку, почуття гідності особистості вимагає і від інших людей поваги до неї, визнання за людиною її відповідних прав та можливостей, високої вимогливості до неї.

Однією з  важливих моральних якостей, притаманних  будь-якій людині (а надто майбутньому  спеціалістові - педагогу), є почуття справедливості, яке виступає в нашій свідомості як мета й регулятор важливих ціннісно-смислових ідей і уявлень. Справедливість є попередньою умовою здійснення решти цінностей і полягає в тому, щоб бути справедливим у ставленні до іншої людини, поважати її і не втручатись у сферу її свободи, зберігати приватність її дій і не перешкоджати створенню культурних цінностей. Справедливість характеризує співвідношення деяких явищ з погляду розподілу добра й зла, праці і винагороди, злочину й покарання тощо. Якщо відповідність між названими сторонами порушується або відсутня, тоді місце справедливості займає її протилежність – несправедливість [63, 75]. Справедливість завжди виступає у єдності з такими моральними категоріями, як рівність, право, добро, свобода.

У нашому суспільстві утвердження природи справедливості часто й тісно пов’язують не лише із захистом прав особистості, її гідності й свободи, але і з такими факторами, як національний і державний патріотизм, в якому прагнення до справедливості поєднується з розумінням свободи, доброчесності, права та інших цінностей.

Без виховання такої  моральної якості, як справедливість, ми не зможемо будувати національну, демократичну, правову державу, де справедливо  працювали б закони (а надто  якщо це стосується сфери педагогічної діяльності), де б людина справедливо користувалася правами й свободою.

 Перелік названих  нами моральних якостей, якими  повинен бути наділений сучасний  спеціаліст, буде неповним, якщо  ми не вкажемо на таку важливу  властивість особистості, як чесність. Чесність містить у собі правдивість, принциповість, вірність прийнятим обов’язкам, суб’єктивну переконаність у правоті своєї справи, щирість перед іншими та перед самим собою стосовно тих мотивів, якими керується людина, визнання й дотримання прав інших людей на те, що їм законно належить. Вимога чесності зумовлюється необхідністю спільної діяльності людей у процесі досягнення певної мети, взаємної координації їхніх дій та потреб.