Формування моральної культури у студентів педагогічних спеціальностей в умовах вищого навчального закладу (ВНЗ)

Толерантність є формою поваги до іншої людини, визнання за нею права на власні переконання, на те, щоб бути іншою. 

Толерантність передбачає гуманне ставлення до людей різного  світогляду, переконань, політичних орієнтацій, традицій тощо. Вона виключає ворожість  культур та ідеологій, міжнаціональні конфлікти, є запорукою успішного  самовираження і самореалізації особистості, що сприяє підняттю й перетворенню її у найвищу цінність.

Особистісна характеристика моральної культури людини пов’язана  з таким поняттям, як „порядність”. Порядність – це нездатність людини на погані, нечесні, аморальні вчинки. Це поняття виявляє гармонійну єдність внутрішнього світу людини і її зовнішніх проявів. У змісті поняття „порядність” основним є відповідність поведінки елементарним нормам моралі, де, за термінологією Канта, порядність є цивілізованість. Порядність пов’язана з раціональним ставленням до життя, із великодушністю, що виражає принцип гуманізму стосовно взаємовідносин між людьми. Людяність спрямована на розвиток усього розумного, що сприяє життю, а також на збереження та захист людини й життя як цінності.

 Найголовнішим критерієм  ціннісного ставлення до людини  та її життя є добро. Добро в рамках моральної свідомості розглядається як абсолютна загальнолюдська цінність, в якій виражаються найзагальніші людські інтереси, спрямованість, побажання та надії на майбутнє, які виступають у вигляді абстрактної моральної ідеї про те, що повинно бути й заслуговує схвалення [63, 75]. Залежно від того, що оцінюється (вчинок, взаємини людей, діяльність взагалі), поняття добра набуває форми більш конкретних понять (справедливість, чесність, порядність тощо).

Отже, ми розглянули якості як результат і узагальнене вираження  стійких відносин особистості, її діяльності й поведінки. Моральні якості формуються на основі й у зв’язку з іншими особистісними утвореннями, що розкривають  ставлення людини до суспільства, праці, гуманне ставлення до людей і принципово-вимогливе до самого себе. Вступаючи у взаємодію, вони породжують нові властивості – моральну культуру особистості. Однак, вказуючи на близькість категорії моральних якостей та моральної культури, ми не ототожнюємо їх, оскільки певні якості властиві багатьом людям,  а моральна культура – далеко не кожному. Моральна культура особистості визначається не окремими якостями, а їхньою сукупністю, моральним наповненням і спрямованістю, рівнем розвитку.

Моральна культура –  це властивість особистості, яка  характеризується сукупністю достатньо  сформованих соціально значущих якостей, що в узагальненій формі  відображають систему відносин людини, суспільства й колективу, розумової  та фізичної праці, ставлення до людей і до самої себе.

Таким чином, ми розглянули моральну культуру особистості студента як цілісну систему елементів, яка  має високий рівень сформованості  змістового, структурного і динамічного  компонентів (знання загальних моральних принципів, здатність „переплавляти” їх у глибокі переконання, уміння застосувати норми поведінки, знаходити адекватну їм форму вчинку). 

1.2  Критерії  та рівні сформованості моральної  культури студентської молоді

Щоб визначити результативність виховної роботи із забезпечення ефективного формування моральної культури особистості студента, слід мати чітке уявлення про виміри у рівнях вихованості студентів, у їхній свідомості та поведінці.

Базовими для виявлення  рівня сформованості моральної  культури особистості є поняття “вихованість”, “рівень”, “критерій”, “мотив”.

Вихованість – це властивість  особистості, що являє собою сукупність достатньо сформованих соціально  значущих якостей, які виявляються  у ставленні людини до природи, суспільства, до людей, до себе, до продуктів людської діяльності.

Якості особистості, за визначенням Л.Божович, “становлять  результат засвоєння ... існуючих у  даному суспільстві форм поведінки. За своїм психологічним змістом  вони є ніби синтезом, сплавом специфічних  форм і способів поведінки” [8].

Для визначення рівня  вихованості розробляють відповідні критерії, що виступають у ролі мірила, норми.

У психолого-педагогічній літературі є чимало методик і  програм діагностики моральної  вихованості. За спрямованістю, способом і місцем застосування критерії сформованості моральної культури умовно можна поділити на дві групи: 1) такі, що пов’язані з проявом результатів у зовнішній формі – у судженнях, оцінках, вчинках, діях особистості; 2) такі, що  пов’язані з явищами внутрішнього світу особистості – мотивами, установками, переконаннями, орієнтаціями.

Незважаючи на деякі  розбіжності у підходах до визначення критеріїв моральної вихованості, дослідники солідарні в головному: основними показниками оцінювання поведінки особистості вони вважають справи, дії, вчинки, ставлення: “... за найоб’єктивніший критерій моральної вихованості особистості ... слід приймати ставлення, яке виявляє себе у різних формах діяльності та поведінки” [52].

У процесі визначення критеріїв і рівнів моральної  культури студентської молоді ми спирались на  структуру моральної культури і критеріальну систему оцінювання моральної вихованості особистості, розроблену М.Шиловою [11].

Автор визначає власний  підхід до вивчення моральної вихованості  студентської молоді як комплексно-віковий. Вона припускає вичленення основного  комплексу соціально значущих якостей  особистості, врахування вікових можливостей. На думку автора, вихованість визначається не окремими якостями, а сукупністю якостей особистості, моральним змістом  учинків, спрямованістю особистості. Ці ж характеристики є основою для визначення рівнів моральної вихованості.

Моральна вихованість  включає: обізнаність та усвідомлення людиною моральних норм, правил, дотримання їх у поведінці.

У процесі самоконтролю, саморегуляції та діяльності моральні норми закріплюються  і стають якостями особистості, що характеризують її моральну вихованість.

Самостійність в організації  діяльності та саморегуляції поведінки розглядаються нами як основні ознаки становлення моральної вихованості. Основні критерії, які ми досліджували, були: відповідальність, справедливість, толерантність, миролюбність, повага людської гідності, самоповага, милосердя, доброзичливість.

Критеріальними показниками  емоційної сфери особистості  були співчуття, співпереживання, радість  з  успіхів іншого. Виявлення цих  станів спостерігались та фіксувались  у сприйнятті та емоційному відгуку  на душевний стан іншого. Важливим показником є ступінь співвідношення регуляції і саморегуляції в прийнятті й реалізації рішень у поведінці особистості  і визначається як основна ознака становлення моральної вихованості.

У визначенні критеріїв  оцінки та рівнів сформованості моральної  культури  не можна не враховувати самооцінки особистості.

Самооцінка є одним  із центральних утворень особистості, її ядром. Формування самооцінки відбувається в процесі діяльності й міжособистісної  взаємодії людей, з одного боку, з  іншого – самооцінка в значній  мірі визначає соціальну адаптацію особистості й є регулятором її поведінки та діяльності.

Аналізуючи наукові  дослідження моральної вихованості, можна виділити два важливі підходи  до діагностики її рівнів: функціональний та інтегральний. Автори, що працювали  в рамках функціонального підходу, не спиралися у своїй роботі на теоретичні концепції засвоєння моральності, не розкривали психологічних механізмів цього процесу. Для діагностики рівнів моральної вихованості вони припускають такі методи, які дають уявлення лише про зовнішні акти поведінки, але не розкривають структури внутрішньої психічної діяльності із засвоєння норм моралі (Є.Бондаревська, З.Васильєва, М.Монахов, М.Шилова та ін.).[13, 15, 52,]

На думку вказаних авторів та проведений нами аналіз психолого-педагогічної літератури щодо сформованості та виявлення рівнів моральної культури особистості, а також інтегральне оцінювання позиції особистості дозволяє виділити чотири рівні вихованості студентської молоді, серед яких два для тих, чия вихованість задовольняє педагога, а два – для тих, у кого позитивний ступінь вихованості ще не досягнутий  [11].

Творчий (високий) рівень. Характеризується позитивними оцінками всіх інтегральних виявлень, їхніми взаємозв’язками, саморегуляцією. Цей рівень відзначається повнотою, оперативністю та міцністю, усвідомленістю моральних понять, яка виражається в умінні співвідносити моральні якості особистості з відповідними нормами життєдіяльності, у здатності аналізувати та приймати адекватні рішення в ситуації морального вибору. Спостерігається здатність до моральних оцінок   предметів і явищ дійсності, здатність самостійно висувати критерії моральної оцінки відповідних ситуацій. На даному рівні виявляється свідомо регульована поведінка на основі особистісних та суспільно значущих моральних принципів, норм і ідеалів; висока самокритичність, володіння засобами саморегуляції у спілкуванні та інших видах діяльності на основі моральних цінностей. Самооцінка розвитку та виявлення моральних почуттів у взаємостосунках наближена до реальної. Цей рівень характеризується активною участю особистості у різних видах діяльності, умінні на основі отриманих знань про моральні цінності будувати дружні стосунки, стверджувати й передавати особистісні цінності в конкретно-життєвих ситуаціях, високою моральною активністю, орієнтованою на основі моральних ідеалів, оцінок. Відбувається моральне сприймання зразків життєдіяльності, спілкування та відносин, готовність дотримуватися їх на практиці; сформована загальнокультурна та моральна вихованість. Мотиви поведінки – благородні, гуманні, альтруїстичні. Це високий творчий рівень, що базується на стійкості моральних потреб і прагнень, послідовності зусиль у досягненні цілей, контролі за своїми діями.

Рефлексивно-пасивний (вище середнього) рівень. Характеризується позитивною спрямованістю змісту інтегральних виявлень, сталістю поведінки та діяльності, різнобічними й осмисленими, зіставленими з їхньою поведінкою, знаннями про моральну культуру. Цей рівень передбачає здатність до самостійної, морально мотивованої поведінки у звичних умовах, не ускладнених будь-якими сильними внутрішніми та зовнішніми впливами. Спостерігається виявлення нахилу до саморегуляції на основі моральних цінностей як у звичних умовах, так і в конфліктних ситуаціях. Однак активність особистості не можна визнати достатньою. У зв’язку з цим нижчим є рівень її самоорганізації та самоконтролю, участь у різних видах діяльності носить непостійний характер, недостатня моральна активність до здійснення дружніх відносин у колективі. На цьому рівні виявляється здатність до глибоких моральних переконань поруч із виявленням необдуманих учинків, постійне дотримання норм суспільної поведінки, сумлінність щодо виконання своїх обов’язків нерідко поєднується з однобічністю мотивації, що само по собі недостатньо активізує сам процес діяльності, обмежує можливості виявлення ініціативи, творчості. Мотиви поведінки – бути корисним людям.

Репродуктивний (середній рівень) характеризується позитивною спрямованістю інтегральних процесів моральної вихованості, проте сталість поведінки оцінюється негативно, а ознаки активності, самоорганізації та саморегуляції відсутні. На цьому рівні простежується наявність певної інформації про основні моральні цінності, що виражається в безпосередньому відтворенні знань про сприйняті поняття. Моральні знання  характеризуються певним обсягом та тривалістю, але відсутня оперативність та усвідомленість цих знань. Не розвинута здатність співвіднесення моральних норм і якостей, визначення сутності моральних понять і їх виявлення у конкретних ситуаціях. Спостерігається невміння подавати моральну оцінку явищам та предметам дійсності. Наявність прагнень слідувати моральним цінностям рідко реалізується на практиці. Невимогливе ставлення до себе, до морального вибору, нездатність до самооцінки, самоконтролю своїх думок та вчинків. Як наслідок поведінка характеризується ситуативністю і залежить від випадкових обставин. Правильна поведінка та діяльність можуть спонукати соціально малоцінними мотивами, завдяки чому така особистість легко потрапляє під негативні впливи, оскільки соціальні ідеї не набули статусу особистісних спонукальних сил поведінки й діяльності. Мотиви поведінки – орієнтація на власні інтереси.

Емпіричний (низький  рівень). Характеризується негативною спрямованістю змісту позиції особистості; при цьому активність, самоорганізованість і саморегуляція лише ускладнюють негативну оцінку ступеня моральної вихованості. Прослідковується нездатність до усвідомленого вибору вчинків і дій на основі системи моральних цінностей, нерозуміння високої значущості моральних цінностей, відсутність стійких моральних потреб і інтересів, нерозвиненість моральних почуттів. Як наслідок порушення суспільних норм поведінки, висока конфліктність для осіб цієї групи є нормою. Мотиви їхньої поведінки й діяльності аморальні і визначаються переважно прагненнями лише до власних уподобань та зручностей. Ставлення до себе проявляється тут як до одиниці самоцінності, а ставлення до інших суто споживацьке. Мотиви поведінки – користь для себе.

Отже, рівні моральної  культури особистості характеризує цілий ряд її якостей, ставлення до інших людей, до явищ і предметів, до себе, до соціальної дійсності.

1.3  Соціально-психологічний портрет студента в контексті моральної культури особистості

Студентство – одна з  найбільш проблемних груп суспільства, що зазнає динамічних внутрішніх змін і постійного ускладнення взаємозв’язків, різного типу стосунків з усіма елементами соціально-культурного середовища.