Формування моральної культури у студентів педагогічних спеціальностей в умовах вищого навчального закладу (ВНЗ)

За цих умов різко  зростає виховна роль середовища ВНЗ, яке повинно працювати на розвиток соціально ціннісних потреб, схильностей і творчого потенціалу майбутніх спеціалістів, поставити бар’єри негативним явищам і викликати у студентів здатність чинити опір тим явищам, які гальмують їхній розвиток.

Сьогодні середовище ВНЗ ставить майбутнього спеціаліста  в позицію активно діючого  суб’єкта, який у процесі набуття професійних знань, активно займається самопізнанням та самовихованням. Це стає можливим за умов освіти, що розвивається, коли в системі “студент-викладач” забезпечується суб’єкт-суб’єктний тип взаємодії, в результаті якого кожний його учасник стає засобом розвитку іншого. Необхідною передумовою даного процесу є формування у студента рефлексивного ставлення до самого себе (до того, що я роблю – предметний зміст, як я роблю – ціннісні орієнтації особистості).

 У процесі навчально-професійної  діяльності у студентів відбувається засвоєння професійних норм поведінки, яка сприяє розвитку їхнього морального мислення та збагачення моральної свідомості. Моральне мислення та свідомість допомагають майбутньому фахівцю свідомо проходити шлях від зацікавленості до звички, упевнено розбиратися у моральних ситуаціях та формувати соціально стійку, моральну поведінку.

Програма морального формування  майбутнього спеціаліста  вважається розвивальною, якщо в ній  містяться такі компоненти:

• враховується той факт, що кожному віку відповідають певні новоутворення;
• навчання здійснюється на базі провідної діяльності (ігрова, навчальна тощо);
• визначальною метою педагогічного процесу  в системі розвивальної освіти виступає розвиток моральної, творчої особистості.

Розглянемо докладніше процес організації морального становлення майбутнього спеціаліста.

Етап морального становлення  особистості майбутнього педагога забезпечує його теоретичну готовність до майбутньої професійної діяльності. Він містить у собі процес набуття  студентами моральних знань, умінь, навичок.

Навчання та виховання  у ВНЗ – це дві сторони процесу  морального становлення особистості  майбутнього спеціаліста. Управління цілеспрямованим моральним вихованням студентів у навчальному процесі  являє собою організований вплив на моральну свідомість особистості  відповідно з обраною метою, який педагогічно контролюється.

Останнім часом збільшилася  кількість наукових робіт, присвячених  морально-професійному становленню  студентської молоді.

Більшість вчених за основні  етапи професійного становлення майбутнього фахівця беруть: 1) адаптацію студентів до навчання у ВНЗ; 2) становлення майбутнього спеціаліста як суб’єкта навчальної діяльності; 3) формування готовності до професійної діяльності; 4) включення студента в навчально-професійну діяльність.

Таким чином, процес підготовки спеціаліста є явищем динамічним, поступальним і таким, що постійно ускладнюється. Для нашого дослідження важливо  врахувати, що:

• морально-професійне становлення майбутнього спеціаліста знаходиться у взаємозв’язку з елементами соціокультурного середовища;
• середовище вищої школи, яке є компонентом соціокультурного середовища та специфічним мікросередовищем, покликане забезпечити розвиток соціально цінних потреб, схильностей та творчого потенціалу майбутнього спеціаліста;
• студентський вік слід розглядати як період соціальної зрілості, в якому створюються реальні умови для морального вдосконалення особистості;
• важливою ланкою формування готовності до майбутньої професійної діяльності є  моральне становлення особистості майбутнього спеціаліста;
• сформовані продуктивна узагальненість, соціальні очікування та моральні досягнення є важливими характеристиками динаміки морального становлення майбутнього спеціаліста.
• ВИСНОВКИ

Аналіз філософської, соціологічної, етичної, психолого-педагогічної літератури дав можливість розкрити сутність та структуру поняття „моральна культура особистості”.

Підґрунтям для визначення поняття  „моральна культура” став ціннісний  зв’язок культури і моралі.  Взаємопроникнення  та взаємозбагачення цих двох категорій складає суть ціннісного зв’язку культури і моралі, що базується на загальнолюдських нормах добра, справедливості, миролюбності, поваги до людської гідності і виявляється у поведінці та відносинах людей.. Понятійне вираження цього зв’язку зосереджено в понятті „моральна культура”, яке розглядається нами як ціннісний зміст моралі.

Моральна культура студента визначається нами як якісна характеристика морального розвитку особистості, її моральна зрілість, високий рівень моральних  відносин, що виявляються в культурі моральної свідомості,  моральних почуттів і поведінки людини, які входять у структуру даного феномена.

Проведене дослідження дає змогу  виділити  у структурі моральної  культури чотири компоненти: когнітивний (моральні уявлення, знання, переконання, здатність до морального висновку); емоційно-мотиваційний (потреби, мотиви, емоції, почуття, розвиток емоційно-психологічних характеристик, здатність до „морального резонансу”, співчуття та співпереживання); регулятивний (оцінювання, цінності, конкретний образ здійснення в повсякденних взаєминах помислів й почуттів, міра їх впровадження в повсякденну норму поведінки, норми моралі); діяльнісно-практичний (уміння, навички, звички, дії, вчинки, поведінка, формування усвідомленого активного суб’єкта міжособистісного спілкування). Ці компоненти органічно взаємозв’язані, взаємовпливають і взаємозумовлюють один одного.

Формування моральної  культури особистості є важливою соціально-педагогічною проблемою. Посиленої  уваги в плані розвитку цього  якісного утворення потребує студентська молодь, яка є важливим джерелом відтворення класу інтелігенції, носієм високого рівня культури та освіченості.

Студентський вік розглядається  нами як найбільш сприятливий  для  формування моральної культури особистості. Передумовою для цього слугують такі важливі характеристики динаміки морального розвитку як період соціальної зрілості, здатність до узагальнення та аналізу моральних норм, що спрямовує особистість на самостійний вибір позиції,  соціальні очікування, які дають можливість орієнтуватись у нових життєвих ситуаціях.

Відповідно до змістових  та діяльнісних компонентів визначено  рівні сформованості моральної  культури студента: творчий (високий), рефлексивно-пасивний (вище середнього), репродуктивний (середній) та емпіричний (низький) рівні.

Критеріальними показниками визначено  такі моральні норми: відповідальність, справедливість, миролюбність, толерантність, повага людської гідності, порядність.  

Показники  всіх критеріїв  реалізуються за допомогою індикаторів, які визначені відповідно до характеристик: ступінь виявлення, вираженість, міцність, глибина, повнота, дійовість, соціальна значущість характеристик, що вивчаються, самостійність у реалізації моральних знань, умінь, навичок.

РОЗДІЛ II. ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ  ЕФЕКТИВНОГО ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ СТУДЕНТІВ ВНЗ ПЕДАГОГІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

2.1 Діалогічне  спілкування як необхідна умова  формування моральної культури  студентської молоді

Найсприятливішою умовою успішного формування моральної  культури особистості є  процес спілкування.

Цю проблему досить глибоко  досліджували педагоги, психологи, соціологи  Г.Андрєєва, О.Бодальов, О.Дробницький, В.Кан-Калік, О.Киричук, О.Леонтьєв, В.Малахов, І.Риданова, С.Рубінштейн, Л.Рувінський, В.Сухомлинський, В.Тесленко.

Спілкування виступає як специфічний вид діяльності з “обробки” людей людьми. У процесі спілкування людина “опредмечує” свої сутнісні сили в інших людях, утверджуючи себе як члена суспільства. У цьому ж процесі відбувається “розпредмечування”, засвоєння нагромадженого досвіду. При цьому відбувається формування власного “Я” людини, становлення її особистості з високим  рівнем моральної культури [8, 60].

Аналізуючи сучасну  літературу, можна встановити, як спілкування  впливає на особистість. З цією метою  ми  розглянемо різні аспекти  вивчення  спілкування.

О.Бодальов  пропонує розглядати спілкування як „взаємодію людей, змістом якого  є обмін  інформацією за допомогою різних засобів комункації для встановлення взаємин людей”. Думка О.Бодальова  стала для багатьох психологів  вирішальною у визначенні поняття „спілкування”.

Саме в  рамках соціально-педагогічних досліджень спілкування отримало свій розвиток  як категорія „психотехніка”. Психотехніка розуміється як  система  засобів, прийомів, що дозволяє ефективно  впливати  на духовний світ людини, її психіку, свідомість.

Спілкування як вид діяльності має складну систему структурних  характеристик. Воно включає функції, мотив, мету, об’єкт, предмет, а також  певний набір дій.

У науковій літературі функції  спілкування розглядаються як найважливіша і в той же час найменш  вивчена характеристика діяльності людини і ці функції наступні:.

інформаційно-комунікативна;  регуляційно-комунікативна; афективно-комунікативна;  функцію нагромадження особистістю власного досвіду [48].

У  нашому дослідженні ми розглядаємо спілкування як особливий вид діяльності, в якому виділяємо виховну функцію. Саме виховна функція спілкування допомагає формувати світоглядну позицію студента, його ціннісні орієнтації, загалом духовну сферу особистості.

Тенденції демократизації та гуманізації стосунків у нашому суспільстві викликали потребу змінити тип спілкування й перейти від монологічного до діалогічного. Саме в діалогічному спілкуванні виявляється активність усіх, хто бере участь у конструктивному співробітництві. Діалог передбачає багатоголосся, поліфонію думок, висловлювань, дій його учасників.

Проблеми, пов’язані  з діалогом, вивчаються вченими різних галузей науки і культури, в  тому числі й педагогіки. Джерела  діалогічного підходу до проблеми спілкування  можна  знайти в працях вітчизняних психологів О.Бодальова, О.Леонтьєва, В.М’ясищева, Б.Ломова, Г.Андрєєвої.

Методологічний аналіз сутності діалогу як взаємодії двох суб’єктів, наділених здатністю  до  ініціативного спілкування  як реальної одиниці комунікативної діяльності розкриває його полемічний характер, багатогранність його форм, діалектику основних компонентів. До них відносяться: діалогічні взаємини;   діалогічні позиції суб’єктів діалогічного спілкування; предмет діалогу; дії діалогу.

Для того, щоб виховати “діалогічну людину”, вища школа повинна забезпечити єдині простір, тему й привід  для  діалогу.

Основною освітньою функцією діалогу  є формування в студентів досвіду  реалізації ціннісного вибору. Вибір  учинку на основі одержаних моральних  знань є найвищим  рівнем  прояву  власного “Я” особистості у взаєминах із  навколишніми.

Навчальна діяльність студентів  виражає собою специфічну форму  спілкування. В її процесі можливий цілеспрямований вплив на особистість  студента з метою формування у  нього моральних та професійних якостей. Необхідно надати навчально-виховному процесу діалогічного характеру. Діалогізація потребує використання різних форм навчального співробітництва (групових, колективних, індивідуальних). Із найбільш значущих структур необхідно виділити індивідуально творчу структуру.Ця структура дозволяє включити механізм професійного саморозвитку майбутнього фахівця, передбачає врахування моральної мотивації студентства в процесі професійної підготовки, навчання саморуху до кінцевого результату.У таких умовах майбутні фахівці будуть навчатися слухати один одного, виявлять інтерес до навколишнього світу, передбачать наслідки своїх дій, підвищуючи тим самим рівень саморегуляції.

Для організації діалогічного спілкування важливо врахувати  найбільш характерні вікові особливості студентів.

Для побудови спілкування  з особистістю цього віку необхідно  врахувати її потребу в спілкуванні  на рівних, потребу пізнати самого себе як особистість, тому в процесі навчання необхідно будувати спілкування таким чином, щоб підтримувати емоційний тонус розмови, який породжує у партнера зі спілкування взаємну довіру, відкритість, щирість; сприяє аналізу поведінки студентів, розуміння мотивів їхніх учинків.

Тобто можна сказати, що головний сенс діалогічного спілкування  – прилучення суб’єкта до суб’єкта, організація їхніх єдиних дій, духовна спільність. Кожний з них має розкритись перед іншим у своїй справжній природі, намірах, можливостях, цілях, прагненнях, ідеалах, щоб той, інший, міг узгодити свої дії з діями партнера.

У навчально-виховному процесі діалог можна провести у різних формах: заняття-діалог, навчальна дискусія, евристична бесіда, сократівська бесіда, інтелектуальне змагання, довірлива бесіда зі студентом у позанавчальний  час і т.ін.

Модифікації діалогу  можуть бути:.

- самокритичний діалог  – становить внутрішнє самоспілкування  з метою самооцінки, самоаналізу.  Критичний самоаналіз як форма  внутрішнього діалогу забезпечує  самооцінку через взаємодію двох  „Я”;

- критичний діалог  – становить комунікативно-оцінні  дії стосовно негативних явищ чи сторін іншої людини, її діяльності. В педагогічному процесі необхідною умовою критичного діалогу є дотримання морально-етичних вимог: чесність, взаємоповага, безкорисливість його учасників, взаєморозуміння позиції тих, хто бере участь у діалозі.