Формування моральної культури у студентів педагогічних спеціальностей в умовах вищого навчального закладу (ВНЗ)

Аналіз літератури з  проблем вищої освіти засвідчив, що студентство називають соціально-демографічною (А.Шендрик), соціально-професійною (В.Астахова, С.Іконнікова, А.Семашко), особливою суспільною групою (М.Руткевич, Л.Філіпов, В.Лісовський), а інколи представляють його як  реальну  частину, складову інтелігенції (І.Мітюкова,  О.Рєпіна).

На думку ряду учених (А.Донцов, С.Дудкевич, М.Дяченко, Л.Кандибович, А.Малько, О.Мартиненко, А.Петровський  та ін.), період навчання у ВНЗ є  періодом найбільш активного розвитку моральної культури особистості, періодом, що характеризується підвищеною зацікавленістю до моральних проблем. Про  це стверджують і самі студенти. Зокрема, вони відзначають, що конфлікти, які трапляються у молодіжному середовищі, виникають найчастіше саме в академічній групі (див.таб. № 1  (у % до числа опитаних)).

Таблиця № 1

Причини виникнення конфліктів

Наведені дані підтверджують, що найважливішими для студентів  є саме проблеми морально-етичного характеру.

Вікові періоди, оптимальні для розвитку окремих видів психічної діяльності та зумовленого ними розвитку духовних та моральних якостей, психологи визначають як сензитивні (Л.Виготський, В.Крутецький, О.Леонтьєв). Для формування моральної культури як якості особистості таким періодом є юнацький вік (так званий перший та другий період юності).

  Юнацький вік – це, насамперед, стадія духовного розвитку. Головним новоутворенням цього віку є відкриття “Я”, розвиток рефлексії, осмислення власної індивідуальності та її властивостей, поява життєвих планів, установка на свідоме облаштування власного життя, поступове входження в різні життєві сфери. Цей процес розвивається від відкриття “Я” до практичного включення в різні види життєдіяльності [20, 28].

Друга особливість юнацької психіки пов’язана з формально-операційним мисленням – зміною ставлення до категорій можливості та реальності.

Е.Ериксон поділяє  весь життєвий цикл на вісім фаз, кожна  з яких має свої специфічні завдання і може бути сприятливою чи несприятливою  для подальшого розвитку особистості [76].

За його теорією, п’ята  фаза – юність – характеризується появою почуття своєї неповторності, індивідуальності, несхожості з іншими, в негативному варіанті виникає  дифузне, розпливчасте “Я”, рольова  та особистісна невизначеність. Типова риса цієї фази – “рольовий мораторій”: діапазон ролей розширюється, але юнак не засвоює ці ролі серйозно, а тільки випробовує їх.

Шоста фаза – молодість -  характеризується появою потреби  та здатності до психологічної близькості з іншою людиною. Тому дуже важливим на цьому етапі є формування ціннісних орієнтацій, які виявилися б у сьомій фазі – дорослості,  найважливішим здобутком якої є творча діяльність і супутнє почуття продуктивності, що виявляються не лише в праці, а й у турботі про інших, в потребі передавати досвід і т.п.

Д.Ельконін провідною  діяльністю молоді вважає навчально-професійну, завдяки якій формуються певні пізнавальні  та професійні інтереси, елементи дослідницьких  умінь, здатність будувати життєві  плани й виробляти моральні ідеали, самосвідомість [78].

В юнацькому віці зростає  почуття обов’язку, людської гідності та  вимогливості до себе, самоконтроль і принциповість суджень щодо своїх взаємин у групі. Молоді люди дорожать своєю честю. Звідси прагнення  до самовдосконалення, намагання стати  повноцінною людиною. Але вдається це  не завжди легко. На юнацькі відчуття та настрій завжди впливає властива ще в цьому віці підвищена емоційність. І лише доросла самосвідомість і розуміння потреби керувати своїм настроєм дає змогу молодій людині долати ці труднощі.

Молодим людям, звичайно, ще властива певна суперечливість почуттів, поглядів, прагнень, мінливості настрою.

Одна з головних тенденцій  цього віку – переорієнтація у  спілкуванні. Особливо значущим стає спілкування  з однолітками, оскільки це  важливий канал інформації, особливий вид міжособистісних стосунків. Групова гра та інші види  спільної діяльності сприяють формуванню необхідних навичок соціальної взаємодії, уміння підкорятися спільно виробленим нормам і водночас відстоювати власні права, співвідносити особистісні інтереси з громадськими [13].

Типовою ознакою юнацьких груп є їхня надзвичайна конформність. Настирливо відстоюючи свою незалежність від старших, молодь буває часто  абсолютно некритичною щодо міркувань  власної групи та її лідерів. Дифузне  “Я” потребує сильного “МИ”, яке, у свою чергу, трансформується в певне “ВОНИ”.

Останнім часом можна  помітити нові тенденції серед молоді, а саме: дедалі частішим стає досить ранній вихід юнаків з-під батьківської опіки на власне забезпечення, участь у нових формах підприємницької діяльності, а отже, можливість мати пристойний заробіток, а з ним і свободу, принаймні, самостійність соціальної поведінки; формується новий стиль поведінки, стиль життя, багато в чому принципово не схожий з юнацькою

Студентська молодь – це соціальна група суспільства, що складається з молоді приблизно одного віку, відносно однакового базового рівня освіти, із подібними формами організації життєдіяльності, загальною спрямованістю на отримання необхідних професійних знань. [14; 55].

Дослідження останніх років доводять, що студентський вік є періодом найінтенсивнішого становлення особистості, досягнення стабільності більшості психічних функцій припадає саме на цей період.

Більшість спеціалістів дотримуються точки зору, згідно з якою  у  структурі особистості необхідно розглядати чотири групи властивостей:

1. спрямованість особистості, до якої належать потреби, мотиви, цілі, переконання, ідеали;
2. темперамент – психічна властивість особистості, що визначає динаміку її виявлень у різних видах діяльності;
3.   здібності, тобто психічні властивості особистості, які визначають потенціальні та реальні можливості людини під час виконання певної діяльності;
4.   характер – сукупність основних властивостей особистості, що визначають стиль її поведінки в суспільстві.

Аналіз відповідних  наукових джерел, вивчення практики виховної роботи у ВНЗ показує, що найсприятливіші  зміни в мотиваційно-потребнісній, інтелектуальній, поведінковій сферах моральних відносин  молоді спостерігаються  під час їхнього життєвого  визначення, зміни соціального становища в студентському середовищі, статусу в колективі. Студент помітно змінює не лише стиль поведінки, характер спілкування й взаємин, а й прагне до вдосконалення мотивів поведінки, ціннісних орієнтацій, знань тощо. Ці особливості ми вважаємо найсприятливішими для активізації цілеспрямованих дій студента з формування у нього моральних ставлень до оточуючого середовища, до людей. Спираючись на наукові висновки дослідників про загальний хід морального виховання (І.Мар’єнко, Л.Новикова та ін.) і враховуючи вищесказане, періодизацію процесу формування моральної культури студентської молоді ми зводимо до чотирьох основних періодів.

На першому – адаптаційному  – етапі увага студентів акцентується на стані їхніх особистих морально-етичних, гуманних досягнень у сфері взаємин, ціннісному ставленні до людини й невідповідності їх новим соціальним вимогам у цій сфері. Тут же формуються стійкі моральні потреби та мотиви. Ціннісні орієнтації, що визначають характер подальшого ставлення студента до оточуючого середовища, розширюють моральні знання, вміння і навички, що є складовими гуманістичного сприйняття, розуміння, оцінювання і впливу суб’єкт-суб’єктного ставлення через засоби й способи його реалізації. Одночасно з цим активізується процес самосвідомості і самовизначення через систему й характер взаємин, що виникли в групі, в ВНЗ.

Другий етап – конструктивний. У процесі його проходження студент  намагається або утвердитися  в системі колективних чи групових стосунків, зайняти в них місце, що його задовольняє, або ж змінити порядок речей, думку про себе і ставлення оточуючих, яке його не задовольняє. Характерним для даного етапу є яскраве виявлення ставлення студента до оточуючого середовища і до самого себе, що дає викладачам змогу зробити подальші висновки про наявність і особливості кількісних і якісних змін у моральному становленні студента, скоригувати виховний процес відповідно до індивідуальних особливостей його розвитку тощо.

Третій етап – реалізаційний  – характеризується тим, що у процесі становлення і розвитку особистих, партнерських та інших стосунків студенти шляхом актуалізації моральних цінностей, що емоційно стимулюється викладачем, ситуативно намагаються застосувати їх у практиці реалізації взаємовідносин, які сприяють їхній самореалізації й самоствердженню в групі,  інституті. Характер ставлення до оточення детермінується побудовою нових ідеалів, сталих для кожного зокрема і колективу в цілому. Велику роль відіграє прагнення студентів самостійно зрозуміти сутність тієї чи іншої моральної вимоги, моральної риси на рівні узагальнення, що є основою проективного і корекційного процесів. Цьому сприяє самостійне звернення студентів до відповідної літератури, активна участь у дискусіях, бесідах на морально-етичні теми.

Четвертий етап – продуцентний –відрізняється здатністю студентів без зовнішнього підкріплення встановлювати і реалізовувати соціально значуще, ціннісне ставлення до колективу і самих себе, що забезпечується стійкою потребою в актуалізації моральних цінностей. Тут яскраво виявляється прагнення вихованця самостійно будувати й коригувати ставлення до оточення, до людей, піддаючи аналізу їхні цілі, засоби і результати. Однак в окремих випадках такий аналіз не може повноцінно здійснюватися без зовнішнього підкріплення, оскільки студентам інколи складно співвіднести результат ставлення з мірою, характером і результатом впливу на його об’єкт-суб’єкт. Тому дії педагога у даному випадку повинні бути направлені на надання допомоги у визнанні характеру такого впливу, його соціальної спрямованості. Важливе значення на цьому етапі має те, що моральна свідомість молоді зростає до нового рівня моральних переконань.

У нашому дослідженні ми простежуємо  взаємозв’язок процесу формування моральної культури особистості  студента вищого навчального закладу педагогічного профілю з його майбутньою професійною діяльністю, оскільки сучасне соціокультурне середовище висуває нові вимоги до професії педагога, реформування ціннісних орієнтацій, формування культури свідомості та самосвідомості, особистісне самовизначення, вироблення спеціальних здібностей, розвиток рефлексії тощо. Тому виникає необхідність формування спеціаліста, який би “вписувався”  у нього. Однак в умовах зміни цього середовища, коли відбувається деформація її соціально значущих функцій, значно ускладнюється  розв’язання  проблеми формування моральної культури студентів, формування їхніх суспільно та особистісно значущих духовних потреб, забезпечення їхнього задоволення у відповідності до моральних та культурних норм.

У зв’язку з цим, особливого значення набувають праці учених, які розробляли дану проблему. Вони підкреслюють, що процес морального становлення студента пов’язаний із входженням майбутнього спеціаліста в нову соціальну роль, із процесом його дорослішання (О.Абдуліна, Л.Архангельський, Н.Кузьміна, Б.Ломов, В.Сластьонін, Н.Соловйова, А.Щербаков та ін.).

Так, Н.Соловйова в  процесі дослідження професійного становлення майбутнього спеціаліста  в умовах зміни соціокультурного середовища [64] розглядає професійне становлення як систему, що розвивається і має певні закономірності, у структурі якої закладається основа майбутніх змін цього середовища.

У процесі аналізу  культурного оточення сучасного  студента  Н.Соловйова  виділяє  два такі важливі елементи, як студентський та викладацький контингент ВНЗ.

Студентський контингент в умовах зміни соціокультурного середовища, на думку автора, відрізняється  орієнтацією на конкурентноздатність: критичним ставленням до якості освіти, набуттям по можливості 2-3 спеціальностей, мотивацією “на роботу”, схильністю до суміщення декількох робіт і таке інше.

Середовище ВНЗ –  це особливе, специфічне середовище. Процес адаптації студента у вищій школі  є складним і суперечливим.

Перед вищою школою виникає  цілий ряд проблем, зокрема: що саме з її середовища потрібно активно використовувати в житті студентів, а від яких явищ молодь краще ізолювати.

Зміни, що відбуваються в  сучасному соціокультурному та моральному середовищі, змінили орієнтири молоді. У однієї її частини підсилився потяг  до творчості, оволодіння багатствами культури, творчого самоствердження, в інших – поглибилась бездуховність, аморальність, індивідуалізм.