Формування моральної культури у студентів педагогічних спеціальностей в умовах вищого навчального закладу (ВНЗ)

Дискусія  як форма  діалогу передбачає спілкування  між людьми на основі доказів і  аргументів із метою знайти  істину шляхом усебічного зіставлення різних думок (поглядів).

Якщо дискусія розгортається  у навчально-виховному процесі  між педагогом та вихованцями, то ведучий дискусії повинен  володіти певними рисами: умінням сформувати ставлення довіри до себе, продемонструвати товариськість, здатність до „відкритого типу діалогу” компетентність, авторитет і доброзичливість, зацікавленість і коректність у спілкуванні.

Отже, з’ясування сутності діалогічного спілкування, його структури та форм дає можливість дійти  висновку, що саме воно забезпечує реальний психологічний  контакт, який має виникати між учасниками педагогічного процесу і перетворювати  їх на суб’єкти спілкування; що діалогічний стиль спілкування є найбільш продуктивним щодо організації педагогічного процесу й реалізації притаманного йому розвивального, виховуючого і творчого потенціалу.

  У навчальному  діалозі можна створювати ситуації  морального вибору і моральної оцінки  обговорюваних явищ. Вони спонукають майбутніх фахівців переходити з рівня моральних норм і правил  на   рівень моральної оцінки.

Найважливішою умовою діалогічного спілкування на занятті є роль викладача як рівноправного учасника діалогу, щиро зацікавленого в  створенні діалогу. Викладач повинен побачити, відчути, а іноді й – угадати момент переходу в студента від повторення чужих слів, думок до спроб створення ним  свого розуміння проблеми.

Студенти найчастіше побоюються своїх слів на занятті, побоюються, що з них будуть глузувати, побоюються відійти від звичних уявлень. Завдання викладача – підтримати  студента в його спробах мислити самостійно, неординарно.

Необхідно у діалозі  давати можливість одним студентам  відстоювати свої ідеї й одночасно залучати інших, незгодних із даною точкою зору, спростувати їх, розглядати альтернативні підходи й розв’язки.

Під час організації  викладачем діалогічного спілкування  студент відчуває себе суб’єктом  навчально-пізнавальної діяльності, особистістю, яка прийшла до викладача, щоб разом із ним і з його допомогою долати своє незнання, природні чи набуті вади розвитку, зростати, дорослішати, реалізовувати свій творчий потенціал.

Повний діалог містить  у собі: 1) обмін діями (рівень тіла); 2)обмін інформацією (рівень інтелекту); 3) обмін почуттями (рівень душі); 4) обмін сенсами (рівень духу).

Отже, теоретично обґрунтовуючи  досліджувану нами проблему, ми дійшли висновку, що процес формування моральної  культури студента здійснюється на когнітивному, емоційно-мотиваційному, регулятивному та поведінковому рівнях.

Відтворення соціально-морального контексту майбутньої діяльності можливе  за допомогою активних методів навчання, суть яких полягає у підвищенні пізнавальної активності студентів, розвитку ініціативи, створенні умов для формування якостей особистості, необхідних сучасному фахівцю.

 

2.2  Моральні  відносини як важливий чинник  формування моральної культури  особистості

Відносини  відіграють визначну роль у моральному вихованні  молоді. Їхній вплив на формування особистості досліджували сучасні психологи та педагоги: В.Ананьєв, О.Бодальов, А.Бойко, Л.Божович, О.Киричук, В.Яковлєв та ін.

Про важливу психолого-педагогічну  цінність відносин стверджував А.Макаренко: “Оскільки ми завжди маємо справу з відносинами, оскільки саме відносини становлять справжній об’єкт нашої педагогічної роботи, оскільки перед нами завжди стоїть подвійний об’єкт – особа й суспільство, вилучити особу, ізолювати її, витягти її з відносин ніяк неможливо, отже, неможливо собі уявити й еволюцію окремої особи, а можна уявити собі тільки еволюцію відносин” [15, 49].

У системі людських відносин моральні відносини відіграють особливу роль, оскільки вони визначають особистісний розвиток людини. Через моральні відносини  здійснюються інші види суспільних відносин, що реалізуються в різних видах діяльності людей. Відмінність моральних відносин від інших суспільних відносин полягає в тому, що вони виступають не як окрема сфера діяльності людини, а є постійним регулятором діяльності людей у найрізноманітніших галузях суспільного життя.

Практика виховання  та численні дослідження стверджують, що на формування моральних якостей  та рис особистості не стільки  впливає її участь в тих чи інших  видах діяльності, скільки  в тих  взаєминах, які установлюються у цьому процесі. 

Немає сумніву в тому, що діяльність розвиває особистість, але  морально вона формує особистість лише через посередництво тих стосунків, в які включається людина в  процесі та результаті діяльності.

Основна функція відносин – виховна, тому головним завданням педагога є формування відносин, які створюють умови для вивчення особистості та для керівництва процесом  її  виховання  (морального, трудового, естетичного тощо).

Дуже важливо знати  та враховувати, чи стане діяльність, яку ми організовуємо, платформою для розвитку моральних відносин і до яких учинків вона спонукатиме особистість, при яких способах її організації вона може продовжити морально-цінні відносини.

“Спільно взаємодіючою”  є групова діяльність молоді. Наповнена  моральним змістом ( у цьому разі предметом її діяльності є турбота про людину), вона має суспільно важливе значення, є базою для розгортання відповідних морально значущих, гуманних взаємин. Для реалізації її цілей потрібно не лише скоординувати свої дії з іншими учасниками цієї діяльності, але і приходити на допомогу один одному, долати негативні якості та риси характеру, якщо вони є, бути толерантними, з повагою ставитись до гідності партнера  у роботі.

На характер взаємин  істотно впливають також зміст  діяльності кожного учасника, виконувана ним частина спільної роботи, зв’язок між частинами діяльності, що виконуються окремими вихованцями.

Це свідчить про те, що взаємини, які встановлюються в  процесі діяльності, є основною умовою й засобом досягнення поставленої  мети. Якщо в процесі спільної діяльності не встановлюється потрібного для досягнення мети комплексу взаємин, мета залишається нереалізованою, завдання – невиконаними.

Це вимагає від педагогів  такої організації діяльності, яка  мала б для студента особистісний смисл, розглядалась ним як ціннісна, сповнена смислу відповідно до його інтересів, потреб, життєвих цілей.

Отже, педагогічна організація  діяльності рівнозначна організації  творчо-активного ставлення до діяльності, ставлення до партнера по діяльності як до рівноправного суб’єкта, визнання за ним права бути особистістю.

Важливе значення мають  також стосунки між студентом  та педагогом. Моральні, гуманістично орієнтовані за своєю суттю взаємини вихованців і педагогів забезпечують підвищення рівня навчально-виховного процесу, ефективність педагогічного впливу і якість морального виховання, і, навпаки, нездорові взаємини, конфлікти з педагогами досить часто мають для студента серйозні наслідки: призводять до неврозів, душевних та психічних травм.

Аудиторне заняття є основним елементом навчального процесу, але в системі особистісно-зорієнтованого навчання суттєво змінюється його функція, форма організації. У цьому випадку заняття, підпорядковане не повідомленню та перевірці рівня знань, а виявленню досвіду студентів за ставленням до змісту матеріалу, що викладається.. Студенти не просто слухають викладача, а постійно співпрацюють з ним у режимі діалогу, висловлюють свої думки, діляться власним розумінням змісту, обговорюють те, що пропонують одногрупники, за допомогою викладача ведуть відбір змісту, закріпленого науковим знанням.

У перебігу бесіди на заняттях немає правильних чи неправильних відповідей, є різні позиції, точки зору.. Молодь не просто засвоює готові зразки, але усвідомлює, яким чином вони отримані, чому в їх основі лежить той чи інший зміст, якою мірою він відповідає не лише науковому знанню, але й особистісно значущим цінностям (індивідуальній свідомості). Таку роботу можна проводити тільки на практичному занятті, де задано контекст та зміст матеріалу, а передачу змісту організовано як «зустріч» різного його розуміння, носієм якого є не лише викладач, але й студенти. Науковий зміст народжується як знання, якими володіє і педагог, і молодь. Відбувається своєрідний обмін знанням, колективний відбір його змісту. Студент у цьому процесі є учасником його зародження.

Саме таке заняття  можна назвати особистісно-зорієнтованим. До особистісно-зорієнтованого заняття  пред’являються  такі  вимоги:

• пріоритет особистості  студента  в організації освітнього процесу;

• орієнтація на процес навчання;

• орієнтація на особистісні  досягнення молоді;

• створення емоційно-актуального  фону заняття;

• чітке визначення освітніх, виховних і розвивальних завдань;

• раціональна єдність  словесних, наукових і практичних методів  навчання;

• використання активних методів навчання;

• зв'язок з раніше вивченим, набутим досвідом;

• формування  вмінь  самостійно здобувати знання і застосовувати  їх на практиці;

• заохочення прагнень молоді знаходити власний спосіб роботи з навчальним матеріалом [3, 56].

Завершальним етапом навчальної діяльності на занятті є  усвідомлення ситуації досягнення мети, переживання ситуації успіху, підкріплення позитивної мотивації щодо самої  діяльності.

У нашій роботі ми використовували  різні методи дослідження результативності особистісно-зорієнтованого заняття, зокрема, опитування (тести, анкети, бесіди, відповіді на запитання), аналіз продуктів творчої діяльності (твори, малюнки), конструювання форм та засобів діяльності педагога та  студентів з позиції гуманізму і ціннісного ставлення до людини.

Головною відмінністю  особистісно-зорієнтованого навчання від інших методичних систем є, як уже зазначалося, те, що студент стає суб'єктом навчального процесу. А  для цього він повинен оволодіти  основними етапами навчальної діяльності: орієнтація - цілепокладання - проектування - організація - контроль - корекція – оцінка. "Ключовим" моментом цього процесу є цілепокладання. "Нема цілі - нема суб'єкта", - наголошує С.Подмазін [56].

 Однією з невід'ємних  складових особистісно-зорієнтованого заняття є позитивне налаштування на роботу, створення ситуації успіху, заохочення  студентів до самостійності суджень і вибору шляхів досягнення цілей, підтримка найменших зрушень у розвитку. Поряд з оцінюванням (виставленням оцінки за виконане завдання, роботу) усе більшої ваги набуває значення діяльності та позитивна оцінка процесу навчання: вдало підібрані форми діяльності студента, його прагнення, виявлення  волі, характеру, темпераменту, емоцій.

Звичайно, реалізація зазначених вимог потребує зміни стилю спілкування: широке застосування діалогу як у стосунках "викладач – студент", так і "студент – студент". Пріоритетною формою стає індивідуальна, парна та групова робота.

За  такої організації  діяльності під керівництвом викладача  в умовах особистісно-зорієнтованого заняття студенти навчаються пояснювати суть особистісно-зорієнтованого навчання, формують відповідні навички розвитку умінь висловлювати власну думку та цінувати чужу, толерантно ставитися й відповідно висловлюватися: "Я вважаю...", "Мені здається...", "Я думаю...", "На мій погляд..." і т.ін.

Практичний досвід підтвердив, що особистісно-зорієнтоване навчання позитивно впливає на встановлення взаємин у студентському колективі  і цим самим сприяє формуванню таких моральних якостей, як доброзичливість, відповідальність, порядність, толерантність тощо.

Саме в груповій діяльності виявлялась палітра відносин (турбота  про інших, толерантність, співчуття, співпереживання тощо). Визначальне  значення у розвитку моральних відносин мала діяльність, яка потребувала від студентів виявлення ціннісного ставлення до людини, поваги до людської гідності, милосердя, доброти. Організована нами діяльність була спрямована на те, щоб не примусити, а спонукати студентів до моральних дій, учинків, до розв’язання конфліктів без суперечок, виявлення турботи, здатності визнати власну провину, вибачитись.

Включення студентів  у моральні відносини  забезпечувалась  також через ігрову діяльність. Саме тут створювались умови для  виявлення  індивідуальності.

Ділові ігри, як показує досвід їх проведення, підвищують мотивацію учасників, оскільки в процесі ігрової ситуації учасники гри займаються пошуком відповідей на поставлені завдання, які пов’язані з майбутньою діяльністю, на розв’язок моральних проблем. Відомо, що ділова гра сприяє підвищенню якості професійної підготовки студента.

Позитивною якістю ділової  гри є те, що вона сприяє поєднанню  теоретичних знань студента з  практичною діяльністю. Ділова гра  допомагає виробити практичні навички  не лише у сфері практичної діяльності, але й у сфері моральної поведінки. Кожна ділова гра була спрямована на формування й розвиток певних моральних якостей для  розв’язання моральних проблем. Ділові ігри сприяють формуванню пізнавальної активності й самостійності студентів. Проблема формування самостійності може бути розглянута в контексті здатності й прагнення студентства до самоосвіти. 

 У ділових іграх  імітується певна реальна колективна  діяльність людей і через її  здійснення відбувається їх навчання. Останнім часом ділові ігри  використовуються як: 1) гра-навчання; 2) гра-тренінг; 3) гра-дослідження.

Отже, включення студентів  в ігрову діяльність моделює стосунки, сприяє нагромадженню морального досвіду  взаємодії, утвердженню прав особистості, вибору доцільних форм  гуманного  ставлення до людини, поглиблення й розширення самосвідомості молоді, утвердження значущості кожної людини.