Шпаргалка по "Гражданскому праву"

88. Контракт у шлюбному  законодавстві. 

Подружжя може укладати між собою  всі дозволені Законом майнові  угоди, однією з яких є шлюбний  контракт. Ці шлюбно-сімейні правовідносини передбачені Порядком укладання  шлюбного контракту, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України "Про  порядок укладання шлюбного контракту" від 16 червня 1993 р. Шлюбний контракт – це угода осіб (подружжя) про вирішення майнових питань життя сім’ї. Умови шлюбного контракту щодо переходу права власності на нерухоме майно, якщо законодавством передбачений порядок набуття цього права, вважаються виконаними лише після належного оформлення.  Шлюбний контракт укладається в нотаріальній формі за місцем проживання одного з подружжя або за місцем реєстрації шлюбу.  Якщо шлюбний контракт укладають неповнолітні особи, то на це потрібно обов’язкова згода їх законних представників.  Протягом дії шлюбного контракта до нього можуть бути внесені зміни за згодою сторін. Ці зміни можуть бути внесені протягом існування шлюбу договором, який укладається у порядку, передбаченому для укладення шлюбного контракту.

Законодавство встановлює перелік  підстав, за наявністю яких шлюбний  контракт визначається недійсним: недодержання умов порядку укладання шлюбного контракту; укладання контракту після реєстрації шлюбу; погіршення становища будь-кого з подружжя порівняно з законодавством України.

Якщо одна з сторін порушує умови  шлюбного контракту, то інша сторона  має право на судовий захист своїх  прав та інтересів.Зміст шлюбного контракту. Дії подружжя, складаючи зміст одного шлюбного контракту можуть бути різноманітні: передавати майно у власність; забезпечити необхідне житло для проживання подружжя; створювати умови щодо належного виховання та утримання дітей; інші.

89.Сільсько-господарські  та виробничі кооперативи

Сільськогосподарський виробничий кооператив (СГВК) - одна з організаційно-правових форм підприємницької діяльності на селі. СГВК і сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи різняться між собою наступним:  мета виробничого кооперативу полягає в одержанні прибутків, а обслуговуючого - у наданні послуг для членів кооперативу і економічному захисті їх від експансії посередницького капіталу;

члени виробничого кооперативу  всі види господарської діяльності здійснюють сумісно (крім тих, які виконують  для них обслуговуючі кооперативи). Члени останнього делегують йому окремі види діяльності, залишаючись  при цьому самостійними сільськогосподарськими товаровиробниками (колективними, фермерськими чи особистими підсобними господарствами); трудову діяльність у виробничих кооперативах здійснюють самі члени  кооперативу (наймані працівники також  можуть бути), а в обслуговуючих  – наймані працівники; участь членів виробничого кооперативу в діяльності свого кооперативу є трудовою, в обслуговуючих – отримання  певних послуг (зберігання, переробка, реалізація продукції, ремонт сільськогосподарської  техніки, придбання засобів виробництва  та ін.).Членами сільськогосподарського виробничого кооперативу можуть бути громадяни України й особи без громадянства, що досягли 16-річного віку, зробили відповідні внески у створення матеріально-технічної бази кооперативу і погоджуються дотримуватись вимог його статуту. Внески можуть здійснюватись шляхом передачі коопе­ративу майна, коштів, земельних ділянок, іншої власності, яка має грошову оцінку, майнових і земельних прав (при реформуванні КСП). Розмір внеску, його види і порядок передання кооперативу визначаються установчим договором про створення кооперативу та його статутом.Основним правовим документом, що регулює діяльність сільськогосподарського виробничого кооперативу, є його статут.

90. Адміністративний проступок  і відповідальність

Адміністративне правопорушення (проступок) - це протиправна, винна (умисна чи необережна дія чи бездіяльність), яка посягає на державний лад або громадський порядок, на власність, права чи свободи громадян і за яку законодавством встановлено адміністративну відповідальність. Адміністративне правопорушення характеризується ознаками: 1)адміністративною протиправністю. Означає, що правопорушення є діянням (дією чи бездіяльністю), яка прямо заборонена адміністративним законодавством ;2)суспільною шкодою; 3)виною (умисною чи необережною); 4)адміністративною караністю (ст.. 9 – 22 КпАП). АП визнається вчиненим:1)умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї поведінки, передбачала її шкідливі наслідки і бажала або свідомо допускала настання цих наслідків;2)з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала настання шкідливих наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. Кожен адміністративний проступок характеризується особливим складом, під яким розуміють сукупність об’єктивних та суб’єктивних ознак, що характеризують юридичну модель даного адміністративного проступку. Склад адміністративного проступку включає:об’єкт,об’єктивну сторону, суб’єкт,суб’єктивну сторону.Об’єкт– це сукупність суспільних відносин, що охороняються адміністративним правом у сфері адміністративно-організаційної діяльності, порядок управління, здоров’я, честь і гідність людини, власність тощо.Об’єктивна сторона адміністративного проступку- це сукупність зовнішніх ознак даного проступку, що включає саме протиправне діяння (дію чи бездіяльність), його наслідки, причинний зв’язок між діянням та наслідками, місце, час, обстановку, обставини, спосіб скоєння адміністративного проступку.Суб’єктом є фізична осудна особа, що досягла віку 16 років. Особа у віці від 16 до 18 років, яка скоїла адміністративне правопорушення, притягається до адміністративної відповідальності, як правило, в особливому порядку, а за окремі, визначені законом, правопорушення – на загальних підставах.Посадові особи несуть відповідальність не тільки за порушення певних правил своїми діями, але і за незабезпечення їх виконання іншими особами, насамперед підлеглими.Суб’єктивна сторона полягає у вині, мотивах та меті, яку ставив перед собою правопорушник. Адміністративна відповідальність - це специфічне реагування держави на адміністративне правопорушення, що полягає в застосуванні уповноваженим органом або посадовою особою передбаченого законом стягнення до суб'єкта правопорушення. Підставами АВ є:наявність правової підстави, тобто конкретної норми Особливої частини КпАП, в якій певне діяння визнається правопорушенням і за його вчинення конкретизовані певні адміністративні стягнення; наявність фактичної підстави – складу адміністративного правопорушення; наявність процесуальної підстави – постанови суду чи іншого державного органу, в якому визначена міра покарання винної особи (ст.. 283 – 297 КпАП). КпАП закріплює наступні види адміністративних стягнень: попередження; штраф; оплатне вилучення предмета; конфіскація предмета; позбавлення спеціального права; виправні роботи; громадські роботи; адміністративний арешт; видворення за межі України іноземців, які вчинили адміністративні правопорушення в Україні (ст.. 23 -32 КпАП).