Лекции по "Основам менеджмента"

Важливим характерним  моментом японського управління є система  просування і оплати праці на основі стажу роботи у фірмі. Оцінка ділових  і моральних якостей працівника та його просування по службі відбувається дуже повільно шляхом послідовного вивчення ним конкретних видів діяльності того чи іншого відділу фірми. В результаті цього нагромаджується необхідний виробничий досвід. Велика увага приділяється ротації кадрів, тобто регулярній зміні працівниками місця служби.

В американських фірмах можна  зробити кар'єру за більш короткий час. Але вдається це найбільш ініціативним, висококваліфікованим, досвідченим  працівникам і при наявності  певної підтримки.

В Америці не прийнято працювати  на одному місці доти, аж поки виштовхнуть  на пенсію, нагородивши золотим годинником. Молодим працівникам навмисне переплачують перші два роки. А як тільки вони навчаться своєї справи, їм не доплачують наступні двадцять років, бо жодна фірма  не зможе робити гроші, якщо не платитиме  співробітникам менше, ніж бере за їх працю з клієнтів. Якщо ж хтось  протримається двадцять років, посяде високе становище і візьме участь у керівництві фірмою, то йому знову  будуть переплачувати. Це принцип сучасного  капіталізму — переплачувати, поки людина навчається, і не доплачувати, коли виконує основну роботу. Але  при цьому в кожного є стимул — піднятися на верхівку, що дасть  змогу наглядати за тими, хто працює, і отримувати завищену плату. Таким  чином, як тільки працівник опанує своїм  фахом, він починає думати або  про перехід на іншу роботу, або  про підвищення по службі.

На українських підприємствах  у більшості випадків працівники працюють за спеціальностями, здобутими  у вищих та середніх спеціальних  навчальних закладах. Тому людині, яка  довший час пропрацювала на своєму робочому місці, важко перекваліфікуватися. Ротація кадрів у широкому розумінні цього слова у нас, очевидно, не можлива, бо існує вузька спеціалізація, і кожен знає свій чітко визначений обсяг роботи.

Що стосується просування по службі, то в нас минув той  час, коли надійний шлях "вибитися в  люди" пролягав через комітет  комсомолу і партком. Грошовитою і престижною стала кар'єра в  гнучких економічних структурах, де старі заходи піднятися по службі не підходять. Вже не спрацьовує закоренілий  у свідомості стереотип успішного  просування по службі: якщо начальник  звернув увагу на початкуючого співробітника, дає йому персональні доручення, то кар'єра забезпечена. Нічого подібного. Дослідники психології ділового життя  з'ясували, що від колег і колективу  залежать дві третини успіху, а  від симпатії боса — лише одна третина.

Заробітна плата в японському варіанті стимулює прикріплення працівників  до постійного робочого місця протягом тривалого часу і залежить від  стажу роботи на фірмі. На практиці нерідко спостерігається така картина, коли працівник старшого віку, але  нижчої кваліфікації отримує більшу заробітну плату, ніж висококваліфікований, але молодший його колега. Та надалі ситуація змінюється, оскільки починають  діяти переваги системи “довічного найму”.

У США працівники отримують  заробітну плату за індивідуальними  результатами їхньої діяльності. І  ставка, і додаткові виплати залежать від кількості та якості праці, що стимулює кожного цілком віддаватися  своїй роботі.

У нас ще подекуди спостерігається  невідповідність оплати і результатів  праці як залишкове явище адміністративно-командної  системи. В період переходу до ринкових відносин все частіше на підприємствах  різних форм власності виплати здійснюються лише за результатами діяльності працівників. Зайві робочі місця скорочуються, з'являється зацікавленість роботодавця  тільки у висококваліфікованих, працездатних, здібних та ініціативних кадрах.

Істотна різниця спостерігається  також у підготовці кадрів. Щорічно  крупна японська фірма після закінчення навчального року набирає молодих  людей до себе на роботу. Протягом року новобранці проходять повний курс підготовки. І після цього періоду тих, хто витримав випробувальний термін, включають у постійний штат компанії. Отже, підготовка японських кадрів відбувається без відриву від  виробництва. В Америці багато компаній займається розробкою спеціальних  програм підвищення кваліфікації. За ними з відривом від виробництва  займаються американці, які бажають  підвищити рівень професійної майстерності. У нас підготовка кадрів відбувається як з відривом, так і без відриву  від виробництва, хоча на сьогоднішній день, коли скорочуються робочі місця  і необхідно працевлаштувати  людей, організовуються спеціальні курси з перепідготовки та перекваліфікації кадрів при центрах та службах  зайнятості. 

 

 

 

Р о з д і л 11

МЕТОДИ ПРИЙНЯТТЯ РАЦІОНАЛЬНИХ РІШЕНЬ У МЕНЕДЖМЕНТІ

11.1. СУТНІСТЬ ОПТИМІЗАЦІЇ  РІШЕНЬ У МЕНЕДЖМЕНТІ ТА ЗМІСТ  “НАУКИ УПРАВЛІННЯ”

Раціональні рішення визначаються в процесі оптимізації. Під оптимізацією управлінських рішеньрозуміють вибір найбільш ефективного варіанта рішення із можливих альтернатив.

У найбільш загальному вигляді  функцію оптимізації можна представити  у вигляді:

де Y — параметр, за яким здійснюється оптимізація; х1, х2,... хn — варіанти рішень (альтернативи).

Параметр Y може мати вигляд прибутку, обсягу робіт тощо, а варіанти рішень х визначаються ресурсами, організацією праці, виробничою площею тощо.

На Заході оптимізацією управлінських  рішень займається напрям під назвою “наука управління” (використовуються ще терміни “наука про прийняття рішень”, “системний аналіз”, “наука про системи”, “дослідження операцій” та ін.). Наука управління виникла в Англії під час другої світової війни як необхідність розв'язання певних військових задач. Широке застосування вона має в США, Японії, Німеччині, Україні, Росії та інших країнах. Використовується для того, щоб розв'язувати такі задачі:

— регулювання транспортних потоків у містах;

— оптимізація графіку  руху в аеропортах;

— складання розкладу при  розв'язанні різних задач;

— управління запасами на підприємствах, в організаціях;

— розробка нових видів  продукції;

— розподіл витрат на рекламу  різних видів продукції;

— оптимізація чисельності  допоміжного персоналу в структурі  управління;

— планування матеріального  забезпечення та постачання;

— розподіл обладнання для  різних видів виробництва;

— розподіл трудових ресурсів;

— розкрій матеріалу (листового  металу, тканини тощо);

— оптимізація обсягів  виробництва та послуг.

Згідно з положеннями  американського менеджменту наука  управління як механізм оптимізації  рішень може реалізовуватися за допомогою:

— застосування наукового  методу;

— використання системної  орієнтації;

— застосування моделей.

Науковий метод оптимізації  управлінських рішень передбачає застосування схеми, зображеної на мал. 11.1.

Мал. 11.1. Схема використання наукового методу

Наприклад, у процесі оптимізації  обсягу запасів на першому етапі  збирають та аналізують інформацію про  попит, на другому — визначають вплив  зростання запасів на попит і  гіпотетично прогнозують оптимальну кількість запасів. Після третього етапу, який забезпечує процес перевірки  гіпотези, можливі два варіанти:

— реалізація рішення, якщо гіпотеза правильна (четвертий етап);

— повернення за допомогою  зворотного зв'язку на етап спостереження (перший етап), якщо гіпотеза хибна.

В останньому випадку пошук  оптимального варіанта триває.

Системна орієнтація в  процесі оптимізації рішень базується  на тому, що організація є відкритою  системою, яка складається з взаємопов'язаних частин.

Під час своєї діяльності (перетворення) організація обробляє входи (ресурси; інформацію тощо), перетворюючи їх на продукцію, послуги, прибуток та ін. На основі вивчення цього процесу  і здійснюється добір найбільш ефективного  варіанта рішення.

Використання моделей  дає змогу приймати рішення, при  обгрунтуванні яких враховуються всі фактори і альтернативи, що виникають у складних умовах виробничо-господарської діяльності. Тому моделювання розглядають як найефективніший спосіб оптимізації управлінських рішень.

11.2. МОДЕЛЮВАННЯ

Модель — це відображення в схемі, формулі, взірці тощо характерних ознак об'єкта, який досліджується. Вона є спрощеним зображенням конкретної життєвої (управлінської) ситуації. Іншими словами, в моделях певним чином відображаються реальні події, обставини тощо. Необхідність застосування моделей пояснюється такими причинами:

— складністю реального  світу, виробничо-господарської діяльності;

— наявністю багатофакторних  залежностей при розв'язанні управлінських  задач;

— необхідністю експериментальної  перевірки альтернативних управлінських  рішень;

— доцільністю орієнтувати  управління на майбутнє. Вирізняють такі моделі:

— фізичні— відображають збільшення або зменшення опису об'єкта;

— аналогові— ведуть себе так, як реальні об'єкти, але зовнішньо вони не подібні на них;

— математичні (символічні) — тут використовують символи для опису властивостей або характеристик об'єкта.

Світова практика виробила певний порядок розробки моделей. Найбільш доцільно застосувати такий процес їхньої побудови:

1. Постановка задачі.

2. Формування моделі.

3. Перевірка моделі на  достовірність.

4. Використання моделі.

5. Відновлення моделі. 

 

При перевірці використання та відновлення моделей слід враховувати  помилки, які знижують їхню ефективність:

— недостовірні вихідні  умови (припущення);

— інформаційні обмеження;

— страх користувачів;

— недостатня практична  перевірка;

— надмірно висока вартість побудови; 

 

— недостатнє врахування чинних факторів тощо. Американський менеджмент виділяє такі найбільш розповсюджені  способи моделювання:

1. Теорія ігор. Моделює вплив прийнятого рішення на конкурентів. Ця теорія найперше розроблялась військовиками.

2. Теорія черг. Визначає оптимальне число каналів обслуговування щодо потреби в них (так звана модель оптимального обслуговування).

3. Моделювання управління  запасами. Визначає час розміщення замовлень, їхню кількість, обсяг готової продукції на складі.

4. Лінійне програмування. Забезпечує оптимальний спосіб розподілу ресурсів при наявності конкретних потреб. Моделі лінійного програмування найбільш популярні у менеджменті.

5. Імітаційне моделювання. Дає практичний спосіб застосування моделі замість реальної системи.

6. Економічний аналіз, тобто метод оцінки витрат та економічних вигод. Базується на визначенні економічних умов, за яких підприємництво стає вигідним. Зрозуміло, що основною умовою буде ситуація, коли загальний доход зрівнюється з підсумковими витратами.

7. Платіжна матриця. Це статистичний метод, який дає змогу з кількох варіантів вибрати найбільш оптимальний. При цьому платежі (грошові винагороди, доходи тощо) подаються у формі таблиці.

8. Дерево рішень. Являє собою схематичне відображення дій у менеджменті з урахуванням фінансових результатів, імовірності отримання їхнього позитивного значення, можливості порівняння альтернатив.

9. Прогнозування, тобто моделювання майбутніх управлінських ситуацій. Оскільки воно відіграє суттєву роль у менеджменті, то його розглянемо окремо. 

 

 

 

11.3. МЕТОДИ ПРОГНОЗУВАННЯ

Прогнозування— це спосіб, при якому використовують нагромаджений у минулому досвід та побічні припущення з метою визначення майбутнього на сучасному етапі. Найчастіше застосовують такі прогнози:

— економічні;

— соціальні;

— розвитку конкуренції;

— розвитку науково-технічного прогресу;       

 — розвитку технології;

— розвитку суспільства;

— розвитку сільського господарства тощо.

Можна виділити певні групи  методів прогнозування, а саме:

Неформальні методи

— прогнозування на базі словесної (вербальної) інформації, отриманої  через радіо, телебачення, розмови, телефонограми тощо;

— прогнозування на засадах  письмової інформації, яка відображається у газетах, журналах, бюлетенях, звітах тощо;

— прогнозування за результатами промислового шпіонажу.

Формальні методи

кількісні методи прогнозування

— аналіз минулих років. Виходить з того, що те, що сталось у минулому, може повторитися у майбутньому;

— причинно-наслідкове (казуальне) моделювання. Використовується у менеджменті  для прогнозування тих ситуацій, які залежать більше, ніж від однієї змінної величини. В статистиці цей  спосіб прогнозування називають  кореляцією;

якісні методи прогнозування

— думка журі — поєднання та усереднення думок експертів - членів журі (ради, комісії тощо);

— сукупна думка збутовиків. Грунтується на передбаченні попиту групою досвідчених торгових агентів;

— модель очікування споживача. Базується на результатах опитування клієнтів;       

 — метод експертних  оцінок — процедура, яка дає  змогу групі експертів дійти  певної згоди. 

 

Р О З Д І Л 12

УПРАВЛІННЯ КОЛЕКТИВАМИ (ГРУПАМИ) ПРАЦІВНИКІВ 

 

12.1. СУТНІСТЬ, ВИДИ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА  КОЛЕКТИВІВ (ГРУП) 

 

У середині кожної формальної організації існують формальні  й неформальні групи (колективи). Останні створюються перважно не за бажанням керівництва. Існує складне переплетіння формальних і неформальних груп та організацій, що сильно впливає на якість та ефективність діяльності.

За визначенням американського економіста Марвіна Шоу, група (колектив) - це дві й більше осіб, які взаємодіють одна з одною таким чином, що кожна особа здійснює вплив на конкретних людей (працівників) і одночасно перебуває під впливом інших осіб. Організація будь-якого розміру складається з кількох груп; в багатьох випадках кількість груп дуже велика.