Лекции по "Основам менеджмента"

2. Система регресивної  комісійної винагороди передбачає зменшення нормативної ставки винагороди на певних етапах поліпшення вихідного показника, що сприяє оптимізації розмірів заробітної плати.

3. Система прогресивної  комісійної винагороди базується на встановленні системи нормативних ставок винагород, які збільшуються в процесі поліпшення вихідного показника. Цю систему найбільш доцільно використовувати на початковій стадії підприємницької діяльності, оскільки з її допомогою стимулюється пришвидшений розвиток підприємства. Але слід пам'ятати і про можливість необгрунтованого зростання заробітної плати працівників.    

 Досвід країн з ринковою  економікою показує, що найбільш  ефективне використання комісійної  форми оплати праці досягається  тоді, коли вміло поєднані різноманітні  системи оплати праці, вдало  підібрані вихідні показники  і обгрунтовано встановлені гарантовані мінімуми.   

 Управління системами  матеріальних стимулів праці  являє собою цілеспрямовану дію  на умови, які спонукають працівників  до трудової діяльності, з метою  досягнення вищих результатів  виробництва. 

 

Р о з д і л 7

КОНТРОЛЬ ЯК ФУНКЦІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ

7.1. ПОНЯТТЯ, ЗМІСТ І  ВИДИ КОНТРОЛЮ   

 Контроль — вид управлінської діяльності по забезпеченню процесу, за допомогою якого керівництво організації (підприємства) визначає, наскільки правильні його управлінські рішення, а також напрями здійснення необхідних коректив.   

 Основним завданням  контролю є процес забезпечення  досягнення цілей і місії організації.  Об'єктивність і необхідність  контролю як функції менеджменту  визначають такі фактори:      

 — невизначеність  середовища (зміна законів, політики, структури організації, технології, ринку,  складу   працівників організації тощо);

— небезпека виникнення кризових ситуацій;

— доцільність підтримки  успіху організації;

— тиск з боку конкурентів;

— боротьба за ринки збуту  товарів і т.ін.   

 Метою контролю згідно  з позицією Мескона, Альберта та Хедоурі є сприяння тому, щоб фактичні результати найбільше відповідали очікуваним, а тому види контролю відрізняються за часом його здійснення в процесі управління організацією (мал.7.1).

 

 

Мал.7.1. Види контролю в організації  

 

 

     Попередній контроль реалізується  через правила, процедури, поведінку  тощо. Його основні важелі закладені  в процесі реалізації таких  функцій менеджменту, як планування, організація взаємодії.   

 Цей вид контролю  використовують стосовно ресурсів:

— людських;

— матеріальних;

— фінансових.   

 Поточний контроль  здійснюють через систему зворотного  зв'язку, який:

— має характер управлінської  необхідності;

— має мету;

— використовує зовнішні ресурси, які перетворює в ресурси для  внутрішнього споживання організації;        

 — коригує відхилення, які виникають у процесі управління  з метою забезпечення досягнення  цілей організації.   

 При остаточному контролі  зворотний зв'язок використовують  після виконання роботи. Він необхідний  для врахування організацією  можливих майбутніх ситуацій, з  якими буде мати справу організація,  а також для забезпечення мотивації  (наприклад, при оплаті праці).  

 

7.2. ПРОЦЕС КОНТРОЛЮ   

 Американські спеціалісти  дійшли висновку, що процес контролю  реалізується через такі етапи:

— розробку стандартів і  критеріїв;       

 — порівняння реальних  результатів з прийнятими стандартами  та критеріями;       

 — здійснення необхідних  коригуючих дій.   

 Розробка стандартів  потребує:

— обмеження в часі;

— конкретизації критеріїв;

— забезпечення реальності показників;       

 — забезпечення можливості  прогнозування показників і результатів.    

 Порівняння досягнутих  результатів з розробленими стандартами  здійснюється за етапами:       

 — установлення масштабу  допустимих відхилень і принципів  вимірювання конкретних результатів;

— вимірювання результатів;        

 — передавання й  розповсюдження інформації про  конкретні результати;

— оцінки інформації про  отримані результати;      

 — обгрунтування висновків на засадах порівняння результатів і стандартів.    

 Коригуючі дії базуються на виборі таких рішень:

• невжиття заходів;
• усунення відхилень;
• перегляду стандартів;
• поєднання кількох попередніх підходів.

 

  

 

7.3. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ  КОНТРОЛЮ   

 Контроль повинен:       

 — відображати пріоритети  організації відповідно до стратегічної  спрямованості її діяльності;

— орієнтуватися на досягнення конкретних результатів;

— відповідати тому видові діяльності, яка є основною для  організації;

— забезпечувати своєчасність, мобільність, надійність та гнучкість  застосування контрольних операцій;

— відзначатися простотою;

— бути економічним, тобто  базуватися на порівнянні витрат на контроль з його досягненнями;       

 — враховувати міжнародні  особливості контрольованих рішень.    

 При здійсненні контролю  так чи інакше будуть зачіпатися  інтереси певних працівників.  Тому слід пам'ятати про те, що під впливом контролю можливі  такі види поведінки людей:

— поведінка, при якій люди будуть найкраще працювати над тим, що потрапляє під контроль, тобто  є його предметом;

— поведінка, яка може сприяти  передачі працівниками непридатної, неправдивої  або неточної інформації;

— поведінка, спрямована на приховування необхідної для контролю інформації.

Для підвищення ефективності контролю потрібно:

— розробляти стандарти, які  об'єктивно відображають результати діяльності людей;

— забезпечувати двобічне спілкування між працівниками органів  контролю та людьми, діяльність яких контролюється;

— уникати надто пильного (прискіпливого) контролю;

— застосовувати методи розробки стандартів, які забезпечують жорсткий, але справедливий контроль;

— використовувати методи матеріального стимулювання за досягнення у стандартизації тощо;

— впроваджувати інформаційно-управлінську систему контролю;

— приділяти особливу увагу  контролю виробничих процесів, тобто  процесів здійснення основних видів  діяльності організації.   

 В організаціях виникає  необхідність створення інформаційно-управлінської  системи контролю, тобто формальної  системи для підготовки керівництву  інформації, потрібної для прийняття  управлінських рішень. Така система  повинна видавати інформацію  про минуле, справжнє і майбутнє. Вона базується на використанні  комп'ютерної техніки та орієнтована  на користувача.   

 При проектуванні інформаційно-управлінської  системи здійснюють:

— аналіз системи прийняття  управлінських рішень;

— аналіз інформаційних  вимог;

— агрегування управлінських  рішень, тобто координування та інтегрування конкретних рішень у структурі управління організацією;

— проектування процесу  обробки інформації;

— оцінку та аналіз інформації, яку видає інформаційно-управлінська система, з метою виправлення  допущених помилок;

— встановлення зворотного зв'язку в межах інформаційно-управлінської  системи.

7.4. СИСТЕМА КОНТРОЛЮ ВИРОБНИЧИХ  ПРОЦЕСІВ   

 Під системою контролю  виробничих процесів в умовах  розвитку ринкових відносин слід  розуміти механізм контролю за  такими елементами виробничо-господарської  діяльності, як науковий пошук,  проектування, розробка технологій, підготовка виробництва, основне  виробництво, реалізація продукції  та маркетинговий пошук. Система  контролю виробничих процесів  призначена для оцінки ефективності  виконання всіх етапів циклу  створення та реалізації продукції  з метою забезпечення її конкурентоспроможності  на внутрішньому та світовому  ринку. Основним завданням системи  в умовах розвитку ринкових  відносин є забезпечення такого  рівня якості продукції, який  задовольнятиме споживача, вимагатиме  мінімальних витрат і даватиме  змогу виконувати замовлення  у встановлені терміни. Незважаючи  на відмінності, якими характеризуються  різні системи контролю виробничих  процесів, усі вони мають спільні  риси.   

 Вивчення досвіду показало, що процес забезпечення ефективності  системи контролю виробничих  процесів на підприємствах повинен  складатися з п'ятьох етапів, а  саме:

— встановлення заданого рівня  якості, який відповідає вимогам споживача;

— створення умов для  досягнення відповідного рівня якості (розробка технології, підготовка обладнання, придбання матеріалів, добір і  навчання працівників, організація  технічного контролю);

— налагодження виробничого  процесу з метою якісного виготовлення виробів;

— ліквідації виявлених  недоліків у якості продукції  і виробничого процесу;      

 — забезпечення стабілізації  досягнутого рівня якості продукції.     

 Підприємство, на якому  використовуються наведені умови,  зможе забезпечити ефективне  функціонування управління системою  контролю. 

 

 

 

Р о з д і л 8

МЕТОДИ МЕНЕДЖМЕНТУ

8.1. СУТНІСТЬ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ  МЕТОДІВ МЕНЕДЖМЕНТУ 

 

 

    Методи менеджменту  — це сукупність способів і прийомів впливу на колектив працівників та окремих виконавців з метою досягнення місії організації та її цілей. Їх можна класифікувати на такі три групи.

1. Економічні:

— довго-, середньо- та короткотермінові техніко-економічні плани;

— економічні стимули;

— податки;

— фінанси;

— кредит;

— бюджет;

— ціни.

2. Адміністративні  (організаційно-розпорядчі):

— організаційні дії;

— розпорядчі дії;

— дисциплінарні дії.

3. Соціально-психологічні:

— соціальні плани;

— моральні стимули;

— методи формування колективів та соціально-психологічного клімату  в колективі.   

 Усі методи менеджменту  взаємопов'язані між собою, і  їх поділ на групи є досить  умовним. Наприклад, техніко-економічний  план (економічний метод) починає  впливати на працівників підприємства  після того, як він оформлений  наказом директора (адміністративний  метод). При цьому можливі зміни  в складі колективу працівників  (соціальне-психологічний метод), викликані  необхідністю виконання цього  плану. Тому застосування конкретного  методу повинно мати комплексний  характер. 

 

8.2. ЕКОНОМІЧНІ МЕТОДИ  МЕНЕДЖМЕНТУ   

 Техніко-економічні  плани впливають на працівників шляхом їхньої побудови за тривалістю дії, рівнем впливу та змістом.   

 Місячні, квартальні, річні та іншої тривалості  плани впливають на ритмічність  виробничо-господарської діяльності, якість продукції, положення організації  на ринку тощо. Їхній вплив  на працівників створює атмосферу  зайнятості, неперервності трудових  процесів, стабільності у виготовленні  продукції та здійсненні послуг.    

 Застосування планів  на рівнях організації, підрозділів,  служб тощо дає змогу забезпечити  вплив на відповідні групи  працівників. Очевидно, що план  для організації впливає на  її керівників (директора, його  заступників), а цеховий план —  на керівників цеху. Для забезпечення  впливу на всі групи працівників  відповідно використовують плани  для відділів, бюро, дільниць, бригад  тощо і навіть для конкретних  працівників у вигляді норм  праці (норм виробітку, часу, обслуговування  та чисельності).   

 Для забезпечення конкретних  зрушень в організації відповідно  формують техніко-економічні плани:  добирають показники, визначають  умови їх досягнення, способи  доведення до виконавців та  контролю тощо. Так, з метою  залучення додаткових капіталовкладень  в організації доцільно розробити  план інвестиційної діяльності, показниками якого можуть бути  обсяг інвестицій (у карбованцях,  доларах, марках), напрями використання  коштів, розмір очікуваних прибутків  тощо.   

 Економічні  стимули базуються на використанні матеріальних стимулів (тарифних ставок, посадових окладів, доплат, надбавок, премій), дивідендів, цінних подарунків, дотацій, компенсацій, пільг тощо.   

 Фінанси як спосіб досягнення максимального достатку організації впливають на працівників шляхом створення і використання централізованих і децентралізованих грошових коштів, інвестицій тощо. Аналогічний вплив має кредит як спосіб тимчасової передачі грошових коштів, товарів та інших цінностей на умовах повернення та платності (у вигляді плати за кредит). При цьому слід пам'ятати, що є можливість застосовувати банківський і комерційний види кредитів.   

 Вплив через податки сприяє регулюванню взаємин держави з організаціями та громадянами, а також з іноземними фізичними та юридичними особами. Одночасно податки є основним джерелом формування та поповнення доходної частини бюджету держави.   

 Використання бюджету як грошового виразу збалансованості доходів і витрат за конкретний період дає змогу впливати на процеси зменшення витрат на виробничо-господарську діяльність, пошук шляхів збільшення доходів, створення режиму економії тощо.   

 Вплив через ціни стимулює випуск необхідної продукції (за кількістю та якістю), сприяє фінансовій стабілізації, структурним змінам в організації, активізує інвестиційну та інноваційну діяльність. Так, у перехідний період до ринку виникає необхідність стабілізації цін шляхом державного регулювання рентабельності (встановлення норми рентабельності), що є важливим заходом боротьби з інфляцією.  

 

8.3. АДМІНІСТРАТИВНІ МЕТОДИ  МЕНЕДЖМЕНТУ