Лекции по "Основам менеджмента"

— консультативний — для консультування керівника фахівцями, які запрошені на постійну або тимчасову роботу;

— особистий, тобто працівники, які безпосередньо співпрацюють з керівником (секретар, референт, помічник та ін.).

Зрозуміло, що ефективність управління значною мірою залежить від обгрунтованого та своєчасного делегування повноважень. Недоліки у менеджменті часто визначаються, з одного боку, небажанням керівників делегувати свої повноваження, з іншого — небажанням підлеглих брати на себе відповідальність.

Американський економіст  Ньюмен наводить п'ять причин небажання керівників делегувати повноваження:

1. Перебільшення власних  можливостей, тобто спрацювання  принципу “Я це зроблю ліпше”.

2. Відсутність здатності  керувати.

3. Відсутність довіри  до підлеглих.

4. Страх ризику.

5. Відсутність вибіркового  контролю для попередження керівництва  про можливу небезпеку.

За Ньюменом, підлеглі відмовляються від відповідальності і блокують делегування через шість причин:

1. Відсутність ініціативи, побоювання самостійно розв'язувати  проблему.

2. Побоювання критики.       

3. Відсутність необхідної  інформації та ресурсів.       

4. Перевантаження роботою.

5. Невпевненість у собі.

6. Відсутність додаткових  стимулів.

5.2. ПОБУДОВА ОРГАНІЗАЦІЙ    

 Побудова організацій  здійснюється шляхом організаційного  проектування. У свою чергу, останнє  випливає із стратегічного плану  і спрямоване на виконання  місії та реалізацію цілей  організації. Організаційне проектування  здійснюється зверху донизу і  має такі етапи:

— горизонтальний поділ  організації, наприклад, закріплення  видів діяльності за лінійними та штабними (функціональними) підрозділами;

— налагодження зв'язків  між різними підрозділами;

— визначення співвідношень  повноважень різних посад;

— визначення посадових  обов'язків, закріплення їх за конкретними  посадовими особами.   

 У результаті організаційного  проектування формуються організаційні  структури управління певних  видів.

5.3. ВИДИ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ  СТРУКТУР УПРАВЛІННЯ   

 Під організаційною  структурою управління слід розуміти  впорядковану сукупність органів  (підрозділів), що дає змогу управляти  організацією, взаєминами та підпорядкованістю  цих органів. Вони мають використовувати  всі функції управління.   

 Організаційну структуру  управління становлять:

— кількість і види ланок  управління на його кожному рівні;

— взаємне розміщення, зв'язки і підпорядкованість цих ланок;

— завдання, права, обов'язки, повноваження і відповідальність кожної ланки в межах виконання загальних  та спеціальних функцій управління;

— чисельність і професійно-кваліфікаційний  склад працівників;      

 — ступінь централізації  та децентралізації функцій управління.    

 В ієрархічній побудові  та рівні управління, які відображають  виробничо-господарську структуру  організації, утворюють лінійну  структуру управління. Необхідність  переробки інформації, налагодження  зв'язків, забезпечення виробничо-господарської  діяльності зумовили появу функціональних  служб, тобто штабів, у системі  управління, які створили функціональну  структуру управління. Сукупність  лінійних та функціональних органів  становить організаційну структуру  управління.   

 Таким чином, існують  дві основні структури управління  — лінійна та функціональна,  а все інше розмаїття існуючих  структур є результатом комбінації  цих двох основних типів.

На мал.5.3. подана класифікація організаційних структур управління.

 

 

 

 

Мал. 5.3. Класифікація організаційних структур управління

5.4. ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІЗАЦІЙНИХ  СТРУКТУР УПРАВЛІННЯ   

 Лінійна структура  управління складається із взаємопідпорядкованих органів у вигляді ієрархічної драбини. Кожен управлінець підпорядковується тільки одному менеджеру, і всі зв'язки з вищими рівнями управління відбуваються через нього (мал.5.4.). Ця структура характеризується простотою, чіткістю і зрозумілістю взаємин ланок і працівників управління. Але в зв'язку з тим що лінійна структура вимагає надто високої компетентності керівника з усіх питань, то вона може використовуватися лише в умовах відносно простої системи організації з постійними умовами, завданнями і функціями менеджменту.

 

 

 

 

Мал.5.4. Лінійна структура  управління   

 Функціональна структура  управління будується на ієрархії  органів, які забезпечують виконання  кожної функції управління на  всіх рівнях. Керівники спеціалізуються  на окремих управлінських функціях, які виконують відповідні спеціалісти.  Функціональна структура подана  на мал.5.5.

Мал.5.5. Функціональна структура  управління 

 

 

    Недоліком функціональної структури  є те, що управлінський процес  розривається на окремі погано  пов'язані між собою функції:  якісне виконання функцій менеджменту  не ліквідує цей недолік, і  тому ця структура використовується  не часто.   

 Спроба подолання недоліків  лінійної і функціональної структур  привела до виникнення комбінованих  структур управління, які можна  поділити: 1) лінійно-штабні; 2) лінійно-функціональні; 3) бюрократичні; 4) адаптивні; 5) конгломератні.    

 У лінійно-штабній структурі при лінійних керівниках створюються штаби (служби), які спеціалізуються на виконанні певних управлінських функцій (мал.5.6.). Вони не мають прав приймати управлінські рішення, а сприяють розробці необхідних положень у межах конкретної функції управління, які забезпечать підготовку якісних рішень. Ці рішення у підсумку буде приймати лінійний менеджер і передавати їх для виконання. Не слід забувати, що лінійно-штабна структура має тенденцію до збільшення штатів штабних служб.

 

 

Мал.5.6. Лінійно-штабна структура  управління: 

 

а1, 61, в1 — штабні (функціональні) служби, підпорядковані лінійному керівникові 1

а2, 62, в2 — штабні (функціональні) служби, підпорядковані лінійному керівникові 2 

 

 

    Лінійно-функціональна  структура передбачає те, що штабні (функціональні) служби отримують повноваження управління службами нижчого рівня, які виконують відповідні спеціальні функції (мал.5.7). Однак делегуються не лінійні, а функціональні повноваження. Так, відділ праці та заробітної плати підприємства розпоряджається відповідними видами діяльності цехового бюро праці та заробітної плати, хоча останнє перебуває в лінійному підпорядкуванні начальника цеху.   

 Серед комбінованих  структур доцільно виділити бюрократичні структури управління.    

 У 1900-х роках німецький  соціолог Макс Вебер запропонував  концепцію бюрократії як своєрідну  нормативну модель, ідеал. Ця модель  отримала назву раціональної  бюрократії. Її характеризують такі  моменти:

Мал. 5.7. Лінійно-функціональна  структура управління

__________лінійні зв'язки;

__ __ __ функціональні зв'язки  

 

1. Чіткий поділ праці  і, як результат, поява висококваліфікованих  спеціалістів.

2. Ієрархічність рівнів  управління, при якій нижчий рівень  контролюється вищим.

3. Наявність взаємопов'язаної  системи формальних правил і  стандартів.

4. Формальна безособистість, з якою офіційні особи виконують свої обов'язки.

5. Здійснення найму на  роботу з урахуванням технічних  кваліфікаційних вимог.   

 Раціональна (класична, традиційна) бюрократія характеризується  поділом праці, розвинутою ієрархією  управління, ланцюгом команд, наявністю  кількості правил і норм поведінки  персоналу тощо. Її недоліки —  відсутність гнучкості та неможливість  реагувати на нове.   

 Для організацій з  широкою номенклатурою продукції  (послуг), в яких швидко змінюються  споживачі, а також для міжнародних  організацій слід використовувати дивізійні структури, серед яких можна виділити продуктові, споживчі та територіальні структури управління.    

 Згідно з продуктовою структурою конкретному керівникові делегують повноваження з управління певним типом продукції. Керівники вторинних служб (виробничої, технічної, збуту) перебувають у підпорядкуванні цього керівника. Недоліком продуктивної структури є збільшення витрат через можливе дублювання робіт для різних видів продукції.    

 Структура  управління, орієнтована на споживача, має підрозділи, виробничо-господарська діяльність яких спрямована на забезпечення потреб певних груп споживачів (покупців). Наприклад, відділ енергії на промисловому підприємстві.   

 Територіальна  структура управління формується за географічним розташуванням підприємства. Так, збутові підрозділи підприємства можуть розташовуватися в різних регіонах України і навіть світу. На мал. 5.8 зображена територіальна структура управління організацією, яка діє на міжнародних ринках.   

 Ще одна група комбінованих  структур управління отримала  назву адаптивних. На відміну від бюрократичних (їх ще називають механістичними) адаптивні структури здатні швидко адаптуватися до змін у навколишньому середовищі. Виділяють чотири основних типи адаптивних (органічних) структур:

Мал.5.8. Територіальна структура управління міжнародною організацією  

 

— проектні;

— матричні;       

 — програмно-цільові;

— координаційні. 

 

Проектні організації  — це тимчасові структури, які створюються

для розв'язання конкретної задачі. Найчастіше вони концентрують зусилля на одній задачі.

У матричній структурі члени проектної групи підпорядковані як керівнику проекту, так і керівнику тих функціональних відділів, де вони працюють постійно. 

 

Р о з д і л 6

МОТИВАЦІЯ ЯК ФУНКЦІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ

6.1. ПОНЯТТЯ МОТИВАЦІЇ  ТА КЛАСИФІКАЦІЯ МОТИВАЦІЙНИХ  ТЕОРІЙ   

 Мотивація  — це управлінська діяльність, яка забезпечує процес спонукання себе та інших працівників на дії, спрямовані на досягнення особистих цілей або цілей організації.

У процесі історичного  розвитку мотивація як економічна категорія  пройшла два етапи:

— застосування політики “батога і пряника”;

— використання методів  психології (згідно з доктринами Фрейда, Мейо та ін.).   

 Мотивація базується  на двох категоріях: потребах (відчутті фізіологічної або психологічної нестачі чого-небудь) і винагородах (це те, що людина вважає цінним для себе).   

 Потреби бувають первинні (фізіологічні) і вторинні (психологічні), а винагороди — внутрішні(дає сама робота: зміст трудового процесу, самоповага тощо) і зовнішні (дає організація: зарплата, кар'єра, кабінет, службове авто, додаткова відпустка тощо). Узагальнену модель мотивації через потреби можна зобразити мал.6.1. 

 

Мал. 6.1. Схема моделі мотивації  через потреби   

 Мотиваційні теорії  розвивалися протягом усієї історії  економічної науки. Мабуть, важко  знайти економіста, який би в  своїх дослідженнях не торкався  мотиваційних проблем. Суттєвий  внесок у розвиток теорій мотивації  внесли українські вчені. Так,  Михайло Вольський (1834 - 1876) вважав  необхідним поліпшувати фізичні,  моральні та інтелектуальні умови  існування людини. Він підкреслював, що політекономія є наукою  про діяльність людини, спрямовану  на задоволення матеріальних  і духовних потреб. Григорій Цехановецький (1833—1889) виступав проти узагальнень Адама Сміта про людську поведінку. Він зробив висновок, що багато людей намагаються поліпшити своє становище не тільки завдяки власній праці, а й за рахунок інших. Михайло Туган-Барановський (1865—1919) одним з перших у світі розробив чітку класифікацію потреб.  

 

6.2. ЗМІСТ ТЕОРІЇ МОТИВАЦІЇ    

 Протягом розвитку  менеджменту склалась обгрунтована система теорії мотивації, яка є основою розробки прикладних механізмів мотивування працівників. Класифікація теорій мотивації з виділенням груп змістовних та процесійних теорій подана на мал.6.2. Спочатку розглянемо змістовні теорії.

Мал.6.2. Класифікація теорій мотивації 

 

 

    Видатний український вчений Туган-Барановський виділив п'ять груп потреб: 1) фізіологічні; 2) статеві; 3) симптоматичні інстинкти та потреби; 4) альтруїстичні; 5) потреби практичного характеру.   

 Туган-Барановський вважав, що мотиви й інтереси негосподарського роду мали особливо великий вплив на розвиток господарства, оскільки всупереч Енгельсу люди часто віддавали перевагу корисному.    

 Туган-Барановський особливого значення надавав раціональним почуттям, приналежності до народностей, моральним і релігійним поглядам. Він відштовхувався від Канта та Фіхте і відзначав значущість духовності в розвитку економіки.   

 Ієрархію потреб за  Маслоу характеризує мал.6.3.

Мал.6.3. Класифікація потреб за теорією Маслоу 

 

 

 

Виділені такі групи потреб:

1. Потреби в їжі, воді, одязі, помешканні, сексі тощо.

2. Потреби у захисті  від фізичної та психологічної  небезпеки.