Лекции по "Основам менеджмента"

2. Технології масового  або великосерійного виробництва.

3. Технології безперервного  виробництва.

Згідно з підходом американського соціолога Джеймса Томпсона можна виділити:

1. Багатоланкові технології (наприклад, складання автомобіля).

2. Посередницькі технології (банківська справа).

3. Інтенсивні технології (монтаж кінофільма).

В Україні виділяють індивідуальні, дрібносерійні, серійні, великосерійні, масові та масово-поточні технології.   

 Люди — найважливіший ситуаційний фактор організації. Його роль визначається:

— здібностями;

— обдарованістю;

— потребами;

— знаннями (спеціалізацією);

— поведінкою;

— ставленням до праці;

— позицією;

— розумінням цінностей;

— оточенням (склад групи, до якої входять);

— наявністю якостей лідера тощо.   

 Внутрішні змінні, взаємопов'язані між собою, утворюють системну модель (мал.2.3).

Мал.2.3. Взаємозв'язок внутрішніх змінних

2.4. ЗОВНІШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ  ОРГАНІЗАЦІЇ   

 Ситуаційний підхід  потребує врахування не лише  факторів внутрішнього, а й зовнішнього  середовища. Згідно з визначенням  американського дослідника Джералла Белла, зовнішнє середовище містить такі елементи, як споживачі, конкуренти, державні заклади (інституції), фінансові організації, джерела трудових ресурсів тощо.   

 Мескон, Альберт, Хедоурі дійшли висновку, що фактори зовнішнього середовища доцільно поділяти на дві групи (мал.2.4):

— прямої дії, тобто ті, що безпосередньо впливають на діяльність організації й залежать від цієї діяльності;

— непрямої дії, тобто вони впливають не безпосередньо, а через певні механізми й взаємини. 

 

Рис.2.4. Фактори зовнішнього  середовища прямої та непрямої дії   

 Для організацій, які  діють за межами внутрішнього  ринку (на міжнародному рівні), особливого значення набуває  група факторів міжнародного  оточення. Особливість їхньої дії  полягає в тому, що вони включають  в себе всі розглянуті фактори  зовнішнього середовища (див. мал.2.4), які відображають умови конкретної  країни, де власне функціонує організація. При цьому слід враховувати те, що для проникнення на міжнародні ринки існують такі шляхи:

— експорт — тобто виготовлення продукції в своїй країні, а реалізація — в іншій;

— імпорт — ввезення товарів з-за кордону;

— ліцензування — продаж права (ліцензії) на виробництво своєї продукції іноземній фірмі чи державі. При цьому можуть передаватися для використання патенти, технологія, виробничі секрети, торгова марка і т. ін.;

— спільне підприємництво — створення кількома організаціями різних держав (чи державами) спільних підприємств;

— прямі капіталовкладення — діяльність організації здійснюється за кордоном шляхом створення там певних підприємств, інвестування;

— формування багатонаціональних корпорацій – створення філіалів, представництв тощо в багатьох країнах світу.   

 При оцінці факторів  зовнішнього середовища менеджеру  слід враховувати їхні характеристики, а саме:

— взаємозалежність усіх факторів зовнішнього середовища (зміна одного фактора може привести до зміни інших);

— складність зовнішнього  середовища (значна кількість факторів, великий спектр їхніх значень);

— рухомість зовнішнього  середовища (швидкість зміни оточення організації);

— невизначеність зовнішнього  середовища (обмеженість інформації);

— багатогранність зовнішнього  середовища (відображення різних подій  та аспектів). 

 

2.5. ВИДИ ОРГАНІЗАЦІЙ В  УКРАЇНІ   

 Організації в Україні,  які мають статус юридичної  особи, формуються і функціонують  відповідно до її законодавства  (законів, декретів, постанов, указів  тощо). Основними формами підприємницької  діяльності є підприємства, товариства, кооперативи, які утворюються  згідно із законами України  про підприємництво. Крім того, відповідно  до інших законодавчих актів  існують такі організації, як  банки, страхові компанії, кредитні  спілки, біржі, фонди.   

 Різні форми підприємницької  діяльності можуть створювати  об'єднання, до яких належать  асоціації, концерни, консорціуми,  холдинг-компанії, виробничі об'єднання,  франчайзні об'єднання.   

 Формування та функціонування  об'єднань в Україні мають свої  особливості, які визначаються  умовами перехідного періоду  від адміністративно-командної системи  економіки до ринкової. Тому слід  шукати найбільш ефективні форми  об'єднань.   

 Один з напрямів  сучасного етапу економічної  реформи в Україні — пошук  шляхів демонополізації та розукрупнення  великих підприємств. Розв'язання  цієї проблеми повинно супроводжуватися  формуванням нових ефективних  зв'язків між підприємствами. 

 

Р о з д і л З

ФУНКЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ

3.1. ПОНЯТТЯ ФУНКЦІЙ МЕНЕДЖМЕНТУ    

 Під функціями менеджменту  слід розуміти відносно відокремлені  напрями управлінської діяльності (трудові процеси в сфері управління), які забезпечують управлінську  дію. Вони відображають суть  і зміст управлінської діяльності  на всіх рівнях управління.   

 Функції менеджменту  виникли в результаті поділу  і спеціалізації праці. Як було  показано вище, однією з найважливіших  категорій менеджменту є процес  управління. Він здійснюється саме  шляхом реалізації певних функцій.  Визначення переліку цих функцій  — одне з найважливіших завдань  теорії менеджменту.   

 Файоль виділяв планування, організацію, розпорядництво, координування і контроль. Науковці колишнього Радянського Союзу говорили про шість функцій: планування, організацію, координування, стимулювання, регулювання та контроль. Мескон, Альберт і Хедоурі запропонували розглядати чотири функції: планування, організацію, мотивацію і контроль. Останній підхід виглядає найбільш привабливим, оскільки дослідження показують, що саме ці функції беруть участь у здійсненні будь-якого управлінського процесу, що стосується координування та регулювання, адже ці важливі управлінські важелі фактично є складовими планування, організації, мотивації та контролю.   

 Наприклад, після контролю  здійснюється зворотний зв'язок  з метою усунення недоліків,  відхилень, збоїв тощо, який і  виконує завдання регулювання;  в процесі стратегічного планування  після встановлення місії та  цілей організації, вибору і  реалізації стратегії відбувається  оцінка розробленої стратегії  шляхом її порівняння з місією  організації, що і є способом  регулювання.   

 Отже, функції планування, організації, мотивації та контролю  можна вважати головними, оскільки  будь-яка інша управлінська діяльність  буде здійснюватися шляхом послідовного  їх застосування.   

 Наприклад, процес  управління технічною підготовкою  виробництва вимагає планування  цієї діяльності, організації відповідних  структур (служб, підрозділів), мотивації  (стимулювання) працівників технічної  підготовки, контролю результатів.

3.2. КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ЗАГАЛЬНА  ХАРАКТЕРИСТИКА ФУНКЦІЙ МЕНЕДЖМЕНТУ    

 На першому етапі  функції доцільно класифікувати  за ознакою місця у менеджменті,  що дасть змогу підкреслити  панівну роль основних функцій  і виділити часткові (спеціальні) функції менеджменту. На другому  етапі спеціальні функції можна  класифікувати за ознаками процесів  та об'єктів управління, а також  елементів виробничо-господарської  діяльності.   

 Отже, за ознакою місця  у менеджменті можна виділити  основні (загальні) функції, тобто  ті, які беруть участь у будь-яких  управлінських процесах, і часткові (спеціальні), за допомогою яких  здійснюються певні управлінські  процеси.   

 Як зазначалося, до  основних функцій належать: планування, організація, мотивація та контроль.    

 За ознакою процесів  управління спеціальними функціями  є управління основним виробництвом, допоміжним виробництвом, технічною  підготовкою, матеріально-технічним  забезпеченням, патентно-ліцензійною  діяльністю, капітальним будівництвом  тощо.   

 За ознакою об'єкта  — управління підприємством,  цехом, службою, відділом, дільницею,  бригадою тощо.   

 За ознакою елементів  виробничо-господарської діяльності  — управління працею, предметами  та знаряддями праці, інформацією.    

 Нагадуємо, що будь-які  спеціальні функції, які відображають  процес чи об'єкт управління  або елемент виробничо-господарської  діяльності, реалізуються шляхом  застосування основних функцій,  тобто планування, організації, мотивації  та контролю. Дослідження взаємозв'язку  функцій дає змогу вдосконалювати  управління, формувати ефективну  систему менеджменту, усувати  зайві ланки, бюрократичні перепони, опір перемінам. 

 

Р о з д і л 4

ПЛАНУВАННЯ ЯК ФУНКЦІЇ  МЕНЕДЖМЕНТУ

4.1. ЗМІСТ ПЛАНУВАННЯ ЯК  ФУНКЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ   

 Під плануванням розуміють  відокремлений вид управлінської  діяльності (трудових процесів), який  визначає перспективу і майбутній  стан організації. За допомогою  планування створюється орієнтир  майбутньої діяльності організації.    

 В американському менеджменті  виділяють два види планування: стратегічне планування; планування  реалізації стратегії (мал.4.1).   

 Стратегічне планування  включає визначення місії та  мети організації, аналіз середовища  й стану організації, оцінку  стратегічних альтернатив, вибір  стратегії.   

 Планування реалізації  стратегії є логічним продовженням  стратегічного планування і спрямоване  на розробку способів реалізації  та оцінки стратегії порівняно  з місією організації.

 

 

Мал.4.1. Види планування та їх взаємозв'язок

4.2. СТРАТЕГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ    

 Стратегічне планування  полягає у розробці стратегій.  У свою чергу, стратегія —  це всебічний комплексний план, призначений для забезпечення  здійснення місії організації  та досягнення її цілей.   

 Стратегічне планування  згідно з позицією американського  дослідника Пітера Лоранже включає: 1) розподіл ресурсів (фондів, технологій, досвіду, управлінських талантів тощо); 2) адаптацію до зовнішнього середовища — поліпшення взаємин з оточенням; 3) внутрішню координацію — відображення сильних і слабких сторін діяльності організації; 4) усвідомлення організаційних стратегій — формування організації, яка буде спроможна вчитися на минулих стратегічних рішеннях.    

 Найбільш прикладне  значення має схема процесу  стратегічного планування, запропонована  Месконом, Альбертом та Хедоурі (мал. 4.2)  

 

 

 

Мал.4.2. Схематична модель стратегічного  планування   

 Слід зазначити, що  дві останні ланки моделі відображають  процеси планування реалізації  стратегії. Стратегія планування  здійснюється у невеликому плановому  відділі (близько 6 чол.) і приймається  на нарадах вищого керівництва  один раз на рік.   

 Розглянемо складові  процесу стратегічного планування.    

 Місія — це чітко виражена причина існування організації (основний вид діяльності, якою буде займатись організація). Наприклад, місія автомобільної фірми, яку заснував Генрі Форд, — забезпечити людей дешевим транспортом. У колишньому Радянському Союзі таку місію визначало для себе ВО “Авто ВАЗ”.

Цілі організації формуються згідно з мал.4.3.

При формуванні системи цілей  слід пам'ятати, що вони повинні бути:

— конкретними й підлягати  вимірюванню;

— різної тривалості: довготерміновими — 5 років, середньо-терміновими — 1—5 років, короткотерміновими — до 1 року;

— такими, які можна досягнути;

— такими, які побудовані на принципах взаємного доповнення. Розробка планів забезпечення досягнення цілей є функцією реалізації стратегій.  

 

Мал.4.3. Схема формування цілей організації   

Оцінка та аналіз зовнішнього середовища здійснюється шляхом контролю факторів, поданих на мал.2.4. При цьому важливо розробити таку методику, яка дасть змогу кількісно оцінити вплив кожного фактора. Так, силу впливу факторів можна оцінювати у відсотках:

економічні + 25 %;

політичні - 10 %;

ринкові 4- 50% і т.ін.

Знаки “+”, “-” означають  відповідно позитивний або негативний вплив. На базі отриманих даних можна  виводити загальну оцінку. 

 

 

    Управлінське дослідження  сильних та слабких сторін здійснюють у напрямі вивчення стану фінансів, обліку, нормування та оплати праці, виробництва; культури (образу) організації, використання робочої сили, а також позиції організації на ринку (маркетингові дослідження). 

 

Аналіз стратегічних альтернатив базується на оцінці чотирьох можливих для організації варіантів:

— обмеженому зростанні (цілі встановлюються від досягнутого);

— зростанні (рівень цілей  перевищує рівень попередніх показників);

— скороченні (ліквідація, відмова  від зайвого, переорієнтація);

—поєднанні попередніх варіантів.    

 Найчастіше організації  використовують перший варіант,  хоча великою популярністю відзначається  і другий.   

 Останній етап стратегічного  планування завершується вибором стратегії, що доцільно здійснювати на основі оцінки таких факторів: