Автор работы: Пользователь скрыл имя, 16 Мая 2015 в 16:12, курс лекций
Работа содержит курс лекций по дисциплине "Экономическая теория".
Саме найповніше задоволення особистих потреб суспільства є основною кінцевою метою виробництва. У зв'язку з цим потреби в засобах виробництва є похідними від потреб суспільства у споживчих благах.
Безмежність потреб. Одне з фундаментальних положень економтеорії полягає в тому, що особисті потреби людини є безмежними, а виробничі ресурси, які необхідні для задоволення цих потреб, — обмеженими.
Виробничі фактори, безперервно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення потреб, які склалися, а й стають підґрунтям для виникнення нових потреб. Поява нових благ спочатку має обмежений характер, а згодом вони стають суспільною потребою. Але одразу виробництво неспроможне задовольнити потреби в нових благах, тоді між попитом на них і пропозицією виникає суперечність. Вона може бути використана для розвитку виробництва шляхом економічного стимулювання (підвищення рівня цін, додатковим прибутком ).
Задоволення потреб — це функція виробництва. У зв'язку з цим існує діалектичний взаємозв'язок між виробництвом і потребами людей, тобто між об'єктивними і суб'єктивними факторами. Об'єктивні фактори формування і розвитку потреб складаються у самому виробництві. Так, щоб добувати термоядерну енергію потрібно спочатку створити відповідні засоби і предмети праці, підготувати кадри високоосвічених спеціалістів. Проте формування потреб започатковує людина, тобто суб'єктивний фактор. Людина є їх творцем — новатором, дослідником, підприємцем.
Закон зростання потреб. Потреби людей — продукт розвитку суспільства. Їх характер, структура і способи задоволення залежать від досягнутого рівня продуктивних сил, ступеня розвитку культури і науки, соціально-економічного ладу. У кожному суспільстві діє закон зростання потреб. Його суть полягає в тому, що в міру розвитку суспільного виробництва, а разом з тим і людини як особистості та продуктивної сили, відбувається поступове зростання її потреб. Цей закон характеризує взаємодію потреб і виробництва у процесі розвитку, коли
тобто зростаючі потреби П ′ стимулюють зростання виробництва В ′, збільшення якого веде до зростання потреб П", а це є причиною подальшого зростання виробництва В". Такий процес є безперервним ( ... ), оскільки потреби людини є безмежними.
Цей закон знаходить свій прояв у двох головних формах: у зростанні особистих потреб і зростанні виробничих потреб. Особисті потреби задовольняються за рахунок предметів і послуг особистого споживання. Залежно від форм задоволення ці потреби поділяються на індивідуальні (одні з цих потреб мають багатовікову історію - потреби в м'ясі, молоці, хлібі, одязі тощо, інші — 30 – 50-річну (телевізори, холодильники, комп’ютери тощо) та спільні ( послуги освіти, охорони здоров'я та ін.) .
Другою формою прояву даного закону є зростання виробничих потреб, тобто загальних потреб членів суспільства в засобах виробництва, які є матеріальною основою розширення масштабів виробництва матеріальних благ для задоволення зростаючих особистих потреб.
Особливо інтенсивне зростання та оновлення потреб відбувається за умов НТП, що породжує потреби, яких раніше не було, у багатьох найновіших предметах споживання і засобах виробництва. Так, в останні десятиліття виникли потреби в персональних комп'ютерах, DVD, мобільних телефонах тощо.
2. Люди, домогосподарства, підприємства та інші структури суспільства, вступаючи між собою у зв'язки, переслідують певні економічні інтереси.
Економічний інтерес — це реальний, зумовлений економічними відносинами та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій людей щодо задоволення потреб.
Виходячи із сутності
економічних інтересів стає
Сучасні суспільства є класовими. У зв'язку з цим в інтересах людей знаходить своє відображення їх класова належність. Так, економічний інтерес капіталістів полягає в розширенні масштабів власного виробництва, нагромадженні капіталу, зростанні особистого багатства. У робітника свій інтерес — знайти роботу, заробити на життя, мати можливість утримувати сім'ю, своєчасно заплатити за квартиру чи за лікування. При цьому людина виступає не тільки як представник певного класу, а і як індивід, який має певний рівень свідомості, особисту позицію до явищ економічного життя та участі у трудовому процесі.
Крім особистих і класових інтересів існують також інтереси трудових колективів та економічні інтереси держави. Інтереси трудових колективів фіксуються при укладанні трудових договорів і реалізуються у процесі спільної праці, участі у розподілі прибутку, підтриманні соціального партнерства тощо. Держава реалізує свої економічні інтереси, які за суттю можна вважати загальнонародними: розподіл національного доходу, регулювання суспільного виробництва, проведення політики соціального захисту. Роль економічних інтересів держави поступово зростає. Держава, крім того, виконує функцію згладжування суперечностей між інтересами класів і соціальних груп.
Варто усвідомлювати, що існують різні способи впливу на інтереси людей, за допомогою яких забезпечується їх участь у виробництві : 1) позаекономічний примус; 2) економічний вплив на інтереси людини; 3) моральне і матеріальне заохочення трудової активності. В останньому разі велике значення мають особиста свідомість, трудова активність і бажання будь-що піднести свій престиж на підприємстві і в суспільстві. На практиці всі ці способи впливу на інтереси людей співіснують. Проте найбільш активно використовується система економічного примусу : продаж робочої сили робітниками під загрозою голоду, інтенсивна праця завдяки наявності безробіття тощо. Перехід України до ринкових відносин посилює вплив саме економічного примусу на інтереси людей.
З точки зору характеру суперечності економічні інтереси можуть складатися з двох типів: неантагоністичних та антагоністичних.
Ознаками антагоністичних суперечностей є: а) наявність непримиренних інтересів між власниками засобів виробництва та робітниками; б) неможливість їх докорінного вирішення без ліквідації певної економічної системи; в) тенденція до вибору гострих форм боротьби.
Існує два методи розв'язання економічних антагоністичних суперечностей: 1) шляхом застосування насильства, яким є соціально-економічна революція (буржуазна, соціалістична тощо) і 2) через здійснення глибоких економічних реформ.
Історія свідчить, що революційний метод вирішення суперечностей призводить, як правило, до глибоких руйнівних процесів. Тому антагоністичні суперечності найкраще розв'язувати своєчасним здійсненням економічних реформ.
Неантагоністичні суперечності теж характеризуються наявністю протилежних інтересів суб'єктів суспільного виробництва, проте, ці суперечності своєчасно розв'язуються такими заходами, як реформи, зміна пріоритетів у економічній політиці держави, подолання корупції в системі державного управління. У розв'язанні суперечностей важливе значення має повне подолання економічної злочинності в країні.
Для української економіки характерні досить глибокі економічні суперечності, які за своїм змістом наближаються до рівня антагоністичних :1)спад суспільного виробництва; 2) розширення меж «тіньової» економіки; 3) суттєве зниження життєвого рівня населення; 4) надмірне розшарування суспільства на дуже багатих і бідних; 5) несвоєчасна виплата заробітної плати, пенсій і стипендій. Оскільки законодавчий і виконавчий органи влади України до цих пір не зуміли розв'язати ці суперечності, то відбувається їх подальше загострення. А успішне розв'язання суперечностей означає зняття перешкод для економічного прогресу, створення для нього нормальних соціально-економічних умов і факторів.
3.
Виробництво є складною системою трудової діяльності людини. У будь-якому суспільстві воно щоденно має розв'язувати такі фундаментальні і взаємопов'язані питання: 1) які продукти виробляти і в якій кількості? 2) як виробляти продукти? 3) для кого виробляти продукти? 4) в яких соціально-економічних умовах здійснювати виробництво?
Суспільне виробництво являє собою взаємодію трьох основних факторів: робочої сили ( праці), засобів виробництва і землі. У ринковій економіці сформувався ще один фактор — підприємницький талант.
Робоча сила — це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, її здатність до праці. Праця представлена інтелектуальною або фізичною діяльністю, спрямованою на виготовлення благ і надання послуг.
Засоби виробництва — це створені у процесі виробництва всі види засобів праці і предметів праці.
Засоби праці — це річ або комплекс речей, за допомогою яких людина діє на предмети праці. До них належать: знаряддя праці, машини. До засобів праці також належать виробничі будівлі, залізниці, шляхи, канали, трубопроводи, тара, склади, а також пара, електроенергія, хімічні та ядерні реакції тощо. Головною визначальною рисою кожної історичної епохи виробництва насамперед є ступінь розвитку засобів праці.
Предмети праці — це сировина та матеріали, що підлягають обробці.
Разом засоби і предмети праці становлять засоби виробництва, без яких процес виробництва неможливий.
Земля, чи більш широко, природні ресурси, — це дар природи для виробничих процесів. Вона використовується для обробки, будівництва житла, шляхів і заводів, постачає енергетичні ресурси, є джерелом багатьох корисних копалин. Повітря, яким людина дихає, воду, яку вона п'є, політекономія розглядає як природні ресурси.
Новим людським фактором, що сформувався в ринковій економіці, є підприємницька діяльність. Вона передбачає використання ініціативи, новаторства і ризику в організації виробництва.
Проведена класифікація факторів виробництва не є застиглим і назавжди даним. У економіці постіндустріального суспільства як фактори виробництва виокремлюються також інформаційний та екологічний фактори.
Велике значення має енергія. Спочатку нею була рухова сила людини (або тварин). Зараз успішна взаємодія факторів виробництва неможлива без оволодіння новими могутніми джерелами енергії ( атом ).
Продукція. Результатом виробництва є різноманітна потрібна суспільству продукція. У процесі виробництва часто його окрема структурна ланка не доводить предмет до форми, готової до споживання її людиною, а лише готує його для наступної обробки: вирощування зерна, потім доставка його на борошномельну фабрику, перетворення зерна в борошно,, борошна в хліб, хліб доставляється в роздрібну торгівлю. У всіх цих послідовних операціях річ усе більше набирає корисної форми. Хліб має більше корисності, ніж зерно.
Тут виникає питання про необхідність диференціації продуктів процесу праці: одні з них проміжні, а інші — кінцеві. Кінцевими продуктами вважаються такі товари і послуги, які використовуються для кінцевого користування, а не для подальшої обробки чи перепродажу. Всі інші продукти праці, які підлягають дальшій обробці або ще мають бути доставлені до споживача, -є проміжними продуктами. Усі кінцеві продукти, виготовлені суспільством за певний час, утворюють валовий внутрішній продукт. Він є однією з провідних форм суспільного продукту.
4.
На основі виробничих ресурсів обчислюється виробничий потенціал суспільства, галузі чи окремого підприємства.
Виробничий потенціал суспільства являє собою сукупність виробничих ресурсів, тобто факторів виробництва, з урахуванням їх обсягу, структури, технічного рівня та якості. Він характеризує максимально можливий обсяг виробництва продукції за умови повного використання робочої сили, підприємницького ресурсу, капіталу і землі. Нині особливе місце у виробничому потенціалі суспільства посідають природні ресурси — розвідані та освоєні природні багатства (сільськогосподарські угіддя, корисні копалини, вода тощо).
Фундаментальним принципом економтеорії є закон обмеженості ресурсів. Цей закон стверджує, що блага є обмеженими, бо немає достатньо ресурсів, аби виробляти всі блага, які люди потребують для споживання.
У певний момент часу країна може виробляти лише певну кількість зерна, телевізорів, верстатів, палива. Якщо ми хочемо збільшити кількість одного продукту, то це можливо лише за рахунок зменшення виробництва іншого продукту. Поль Самуельсон називає цю обмеженість виробничого потенціалу країни межею виробничих можливостей. Межа виробничих можливостей відбиває максимальні кількості продуктів і послуг, які можуть одночасно вироблятися з даних ресурсів, якщо припустити, що всі ресурси повністю використовуються.
Розглянемо цей аспект проблеми на такому прикладі.
Графік межі виробничих можливостей ( МВМ)
Економіка виробляє два великих і протилежних за функціональним значенням типи продуктів: споживчі блага ( СБ ) - піцу та інвестиційні ресурси ( ІР ) - верстати. Припустимо, наша економіка витрачає всі ресурси на виробництво споживчих благ. Але існує деяка максимальна кількість споживчих благ, що їх можна виробляти протягом року за діючих технологій і ресурсів. Наприклад, 5 млрд. одиниць різноманітних споживчих благ ( іжа, взуття, телевізори, легкові автомобілі, квартири тощо).
Припустимо далі, що, навпаки, всі ресурси витрачаються на виробництво інвестиційних ресурсів — машин, верстатів, споруд тощо. Знову ж таки, через обмеженість ресурсів економіка здатна виробити обмежену кількість інвестиційних ресурсів, наприклад, 15 млн. одиниць різних засобів виробництва, якщо не виробляти споживчі блага. Це —дві крайні можливості. Природно, що реально не існує країн з таким станом розвитку економіки.
Отже, комбінація А демонструє крайню можливість, коли виробляються лише споживчі блага, Е — протилежний випадок. Між ними В,С,D — кількість споживчих благ, від якої суспільство відмовляється заради інвестиційних ресурсів. Кожна точка на кривій виробничих можливостей являє собою якийсь максимальний обсяг виробництва двох типів продуктів. Таким чином, ця крива фактично показує деяку межу за умови найбільш ефективного використання всіх наявних ресурсів. Точки, що знаходяться за межами кривої, як, наприклад, точка W, недосяжні за даної кількості ресурсів і за даної технології виробництва.