Курс лекцій (основи економічної теорії)

З іншого боку, будь-яка точка всередині області, обмеженої кривою МВМ, наприклад точка U , указує, що якісь ресурси не використовуються або використовуються не кращим чином.

Графік межі виробничих можливостей ілюструє той факт, що національна економіка, повністю використовуючи наявний потенціал, у короткостроковому періоді не може збільшити виробництво будь-якого блага, не зменшивши виробництво іншого блага.

Організуючи виробництво харчових продуктів, машин та устаткування тощо, люди формують їх корисність, тобто створюють блага з такими якісними властивостями, які можуть задовольняти особисті чи виробничі потреби. Зараз у розвинутих країнах виробляється до 20 млрд. різних матеріальних благ і послуг.

 В економічній теорії корисність благ виражають в умовних одиницях корисності, при цьому вважається, що кожне благо можна поділити на окремі порції. Дійсно, більшість наших потреб може задовольнятися частинами. Розглядаючи проблему корисності додаткової одиниці           ( порції ) блага, варто звернути увагу на таке відоме явище, характерне для людської натури: одне й те саме відчуття, повторюючись безперервно, з певного моменту починає доставляти нам все менше і менше задоволення і нарешті це задоволення перетворюється навіть у свою протилежність — у неприємність і огиду.

  Отже, чим більшу кількість продукту мають споживачі, тим менше їх бажання щодо одержання додаткових одиниць цього самого продукту. Економісти довели, що певна потреба може бути задоволена одиницями (порціями) продуктів, що йдуть одна за одною, відповідно до закону спадної граничної корисності.

Сутність граничної корисності. Під граничною корисністю розуміють додаткову корисність, або задоволення, одержуване людиною з однієї додаткової одиниці конкретної продукції. У міру того як людина споживає все нові порції одного й того самого продукту, зростає загальна (психологічна) корисність, яку отримує людина. Але зі споживанням нових порцій продукту сукупна корисність зростає все меншими темпами у зв'язку з тим, що потреби людини поступово насичуються.

 Наприклад, задоволення, що зазнає курець від кожної  наступної сигарети, визначає її  граничну корисність. Ступінь корисності залежить від запасу певного блага та від інтенсивності потреби в ньому. Для курця, що звик викурювати пачку сигарет на день, наявність лише 5 сигарет не може задовольнити  його  загальну потребу і тому „корисність” кожної сигарети уявляється високою. Із наближенням до звичної норми загальна корисність  зростає, але бажаність кожної наступної сигарети меншає. Досягнувши точки насичення, загальна корисність починає зменшуватися, а гранична набуває навіть негативних значень                                       ( дискомфорт, незадоволеність ).

  Падіння граничної корисності в міру споживання людиною додаткових одиниць певного продукту прийнято називати законом спадної корисності. Закон спадної граничної корисності має велике значення як при організації виробництва того чи іншого товару, так і в  поведінці споживачів. Він має ключову роль в усвідомленні того, яким чином споживачам належить розподіляти свої грошові доходи між різними товарами і послугами, які вони бажають купити.

Теорія граничної корисності пов'язує корисність кожної речі з її запасами, тобто з таким явищем, як рідкість. Так, об'єктивно корисність перлів незначна порівняно, наприклад, з корисністю хліба, проте, гранична корисність ( тобто додаткове задоволення ) перших значно вища за корисність хліба, бо хліба, солі, картоплі, води та іншого, у нас є така кількість, що  додаткове володіння окремим екземпляром або невеликою кількістю даного роду благ дає людині незначний або ніякий приріст добробуту.

Тема  З.           ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА  ТА ВІДНОСИНИ ВЛАСНОСТІ

Лекція 1

1. Етапи цивілізаційного процесу.
2. Структурні елементи економічної системи.
3. Структура економічних відносин.
4. Типи економічних систем.

1. Економічна система — це сукупність видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, розподіл, обмін та споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої діяльності відповідно до мети суспільства.

       Економічна система — це об’єктивна   єдність пов’язаних  між собою явищ і процесів економічного життя. Вона характеризується багатогранністю, усі її елементи перебувають в органічному взаємозв'язку один з одним і не існують поза її межами. Функціональна подібність до живого організму надає елементам економічної системи органічної цілісності. Цим дана система відрізняється від інших, так званих сумативних систем, що складаються з об'єктів, кожний з яких більш чи менш автономний і може існувати поза зазначеною цілісністю. Якісна однорідність системи  допускає появу елементів нової якості, що відповідають етапам зрілості продуктивних сил і виробничих відносин.

Цивілізаційний підхід до класифікації економічних систем в останні роки посідає у вітчизняній економічній науці дедалі важливіше місце.

Відмінна  риса людської цивілізації — її гуманістична спрямованість. Задоволення потреб людини є кінцевою метою  виробництва. Задоволення потреб у свою чергу народжує нові потреби, для задоволення яких потрібен подальший розвиток виробництва. Людина — не лише головна продуктивна сила виробництва, але і його безпосередня мета.

Систематизуючим елементом цивілізаційного методу є розвиток продуктивних сил і такої їх складової, як технологічний спосіб виробництва. Він являє собою знаряддя праці в поєднанні з матеріалами, технологіями, енергією, інформатикою та організацією виробництва.

У доіндустріальну епоху панувало натуральне сільськогосподарське виробництво та домашня промисловість. Для цього періоду характерним був нерозривний зв'язок людини з природними умовами.                                              "

У процесі промислової революції було здійснено технічний переворот, який полягав у виробництві машин за допомогою машин та в організації великого машинного виробництва. З’явилися фабрики, заводи, шахти, залізниці, автомобілі, електрична енергія, хімічна продукція. Тим самим було створено технологічний спосіб виробництва, який визначав настання і розвиток індустріальної епохи, а загальною формою організації виробництва є товарне виробництво.

Глибокі зміни в продуктивних силах зумовили істотні зміни в економічних відносинах. Система рабства і кріпосництва замінюється особистою юридичною свободою людини.           

У другій половині XX ст. розгорнулася науково-технічна революція, яка зумовила глибокі якісні зрушення в засобах виробництва. Вона визначила перехід продуктивних сил до нового технологічного способу виробництва, коли знання, наука, інформація стають основними джерелами економічного зростання ефективності економіки. Економіка вступає в постіндустріальну епоху, коли  основою є нематеріальне виробництво, інформація і знання. Очевидно, за цього типу економіки починається поступове відмирання товарно-грошових і  ринкових відносин.

Таким чином, за цивілізаційним підходом виділяють три типи економічних систем:

• аграрну, або традиційну;

• індустріальну;

• постіндустріальну.

2. Економічна система включає такі елементи: 1) провідний тип власності на ресурси;                     2) основні групи суб'єктів суспільного виробництва і відносини між ними; 3) економічну форму результатів виробництва; 4) принципи організації виробництва, розподілу, обміну і споживання; 5) загальні економічні закони. Така структура економічної системи розглядається, як правило, через призму взаємозв'язку продуктивних сил та виробничих відносин (соціально-економічних, організаційно-економічних).

 Продуктивні сили — це система факторів виробництва, яка забезпечує перетворення речовин природи, відповідно до потреб людей створює матеріальні та духовні блага і визначає зростання продуктивності суспільної праці. Вони виступають серцевиною економічної системи, становлять її матеріальну основу. Перш за все слід мати на увазі, що людина є фактором виробництва і його основною продуктивною силою. Саме людина оживляє речові фактори виробництва, приводить їх у рух. По-друге, людина є творцем більшості засобів виробництва, таких як машини, сировина, інструменти, споруди, будівлі тощо. По-третє, людина організує виробництво матеріальних благ і послуг відповідно до своїх потреб, тобто забезпечує цілеспрямоване функціонування всієї системи продуктивних сил суспільства.

Структура продуктивних сил не обмежується структурою факторів виробництва, основними з яких є людський ресурс, земля і  різноманітні засоби виробництва. Структуру продуктивних сил слід розглядати за сферами, галузями тощо. Відповідно існує суспільний поділ праці - процес відособлення різних видів виробничої діяльності, завдяки чому окремі групи виробників закріплюються на тривалий період за певними видами виробничої діяльності. Розрізняють кілька типів, або видів поділу праці. Загальний поділ праці — розчленування продуктивних сил на великі сфери: промисловість, сільське господарство, транспорт тощо. Під частковим поділом праці розуміють поділ найбільших галузей людської діяльності на складові частини. Так, у промисловості: машинобудування, легка промисловість, харчова промисловість тощо. Територіальний поділ праці - поділ праці всередині країни між окремими регіонами. Поділ праці між різними країнами називається міжнародним.

Поділ праці чітко пов'язаний із розвитком продуктивних сил і є умовою їх розвитку.

У своєму розвитку продуктивні сили проходять ряд рівні: природні продуктивні сили; суспільні продуктивні сили; загально- інтелектуалізовані продуктивні сили.

Природні продуктивні сили, панування яких характерне для найнижчого щабля розвитку суспільства — первіснообщинного ладу, можуть бути повністю зведені до природи самої людини і до сил навколишнього середовища — природного багатства, засобів життя і праці. На основі природних продуктивних сил здійснюється процес перетворення привласнюючої економіки у виробничу.

Суспільні продуктивні сили виникають у результаті зростання суспільного характеру виробництва. На цьому етапі розвитку продуктивних сил людина все більше спирається на засоби праці, створені нею. Суспільні продуктивні сили сформувались у період розкладу первіснообщинного ладу і свого найвищого розвитку досягли в XX ст.

У передових країнах відбувається процес формування загально-інтелектуалізованих продуктивних сил. Це такі продуктивні сили, коли людський фактор виступає як загальний інтелект, а праця як загальна наукова праця. На цьому етапі розвитку виникають і стають основними принципово нові знаряддя праці: комплексна автоматизація виробничих процесів, масове використання ЕОМ, розвинута система інформації, екологічно чисті способи виробництва тощо.

 Узагальнюючим показником розвитку продуктивних сил прийнято вважати рівень продуктивності праці. Продуктивність праці — це ефективність, плідність праці людського фактора. Продуктивність праці — це кількість продукції, виробленої одним зайнятим за певний період часу (годину, зміну, рік ). Тому суспільний продукт, створений за рік, можна обчислити за формулою:

Суспільний продукт = Кількість відпрацьованих людино-годин * Продуктивність праці

  Якщо продуктивність вимірюється кількістю продукції, виробленої за одиницю часу, то у широкому розумінні вона є лише іншим виразом економії робочого часу.

Досягнення більш високої продуктивності праці та економії робочого часу— це одночасно і свідчення зростаючого рівня продуктивних сил суспільства, і критерій його багатства, забезпеченості різноманітними матеріальними і духовними благами та послугами.

3. Економічні відносини — відносини між людьми, що виникають у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання вироблених благ. Люди виробляють життєві блага не поодинці, а об'єднуючись певним чином,  взаємодіючи один з одним. Суспільне виробництво в широкому розумінні складається з  власне виробництва, розподілу, обміну і споживання. Це чотири фази чи сфери суспільного виробництва.

 К. Маркс, який активно використовував як термін «виробничі відносини», так  і термін «економічні відносини», не дав чіткого їх розмежування. Все ж таки  найбільш загальною категорією є „ економічні відносини ”. Цей термін визнається економістами всіх шкіл. Щодо терміну виробничі відносини, то його можна застосувати при аналізі відносин і зв'язків, які виникають між людьми суто у сфері  виробництва: І) привласнення предметів природи;                     2) відносин спеціалізації, кооперування, комбінування; 3) організаційно-економічних відносин, основою яких є управління виробництвом (між керівниками різних ланок виробництва і працівниками, в процесі маркетингової діяльності, планування тощо) ; 5) відносин між людьми щодо привласнення засобів виробництва.

 Єдність і взаємодія продуктивних сил, що перебувають на певному рівні розвитку, і даного типу виробничих відносин становлять спосіб виробництва. Іншою назвою способу виробництва є економічна формація,

 Відносини між людьми у сфері розподілу формуються в  процесі привласнення створеного продукту різними категоріями працівників: підприємцями, власниками засобів виробництва і землі, орендарями та державою (через стягнення податків).

Відносини між людьми у сфері обміну виникають у процесі купівлі-продажу товарів підприємствами, домогосподарствами, торгівельними організаціями, державою.

У сфері споживання економічні відносини виникають  між виробниками споживчих товарів і послуг та їх споживачами.                                             '•

  Проте виробничі відносини мають специфічну властивість з часом відставати від рівня розвитку продуктивних сил, здійснюючи таким чином гальмівний  вплив на них. У такій ситуації виробничі відносини підлягають реформуванню з метою створення умов для подальшого прогресивного розвитку продуктивних сил. Реформуються відносини власності, розподілу, ринкові відносини тощо.