Автор работы: Пользователь скрыл имя, 16 Мая 2015 в 16:12, курс лекций
Работа содержит курс лекций по дисциплине "Экономическая теория".
Взаємозв'язок продуктивних сил і виробничих відносин підпорядковується загальному економічному закону розвитку економічної формації. Цей закон називають загальним економічним законом відповідності. За ним усі структурні елементи економічних відносини мають відповідати досить адекватно рівню розвитку і характеру продуктивних сил.
4. У вітчизняній економтеорії тривалий період панував не цивілізаційний ( див.пит.1 ), а формаційний підхід до класифікації економічних систем, який розроблений у працях Карла Маркса. Формаційний підхід дав можливість марксистам обґрунтувати формаційні етапи розвитку економіки, послідовність переходу суспільного виробництва від економічної формації нижчого типу до економічної формації вищого типу. К. Маркс досить детально розкрив сутність таких економічних формацій (способів виробництва), як первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична і комуністична.
Чистий капіталізм характеризується приватною власністю і використанням системи ринків, конкуренції для управління економічною діяльністю. У такій системі положення кожного її учасника мотивується його особистими, егоїстичними інтересами. Кожна економічна одиниця намагається максимізувати свій дохід на основі індивідуального прийняття рішень. Товари, послуги та ресурси пропонуються в умовах конкуренції. За такої моделі капіталізму роль держави в економічному регулюванні зведена до мінімуму.
Комуністична економіка характеризується суспільною власністю практично на всі матеріальні ресурси, централізованим прийняттям рішень та їх реалізацією через директивне планування. Підприємства є державною власністю і здійснюють виробництво на основі централізованих планових показників. Ринок робочої сили відсутній. Виробничі і фінансові ресурси розподіляються централізовано.
Змішані системи. У реальній дійсності сучасні економічні системи розміщуються десь між цими крайнощами. Зараз немає ні чистого капіталізму, ні чистого комунізму (соціалізму). Правда, економіка одних країн більше відноситься до моделі чистого капіталізму, а інших — більше до чистого комунізму на його соціалістичній стадії. Так, економіка США ближче ніж економіка Франції до чистого капіталізму. Навпаки, економіка Швеції та Австрії ближче до економіки соціалізму. Соціалістичною країною вважається Китайська Народна Республіка.
Лекція 2. ВІДНОСИНИ ВЛАСНОСТІ.
1. Природа власності, її суб’єкти та об’єкти.
2. Історичні типи, види, форми власності.
3. Тенденції розвитку відносин власності.
4. Трансформація власності в перехідній економіці.
1. Власність є однією з найбільш фундаментальних і основоположних економічних категорій. Кожна соціально-економічна епоха мала власність і свої погляди на неї.
Розвиток людського суспільства і виникнення держави зумовили необхідність суспільного регулювання відносин привласнення. Найбільшого розквіту цей процес досяг у римську епоху і знайшов своє узагальнення в Римському праві. У той самий час економічний зміст відносин привласнення лише зрідка описувався в державних актах чи наукових трактатах філософів, політиків, тоді як економічна практика господарювання вимагала конкретних управлінських заходів з боку держави. Тому й не дивно, що власність за тих часів виражалась лише через відому з Римського права триаду : праві володіння, розпорядження і користування, доповнену відповідальністю. Володіння – документальна фіксація обмеженого в часі права власності, фактичне панування суб’єкта над об’єктом власності. Розпорядження - управління об’єктом власності. Використання – виробниче застосування та споживання корисних властивостей об’єкту власності. Відповідальність - ефективне функціонування об’єкту власності, відшкодування збитку, заподіяного об’єкту власності.
Не підлягає сумніву, що поняття власності виникло в людей у результаті виробництва матеріальних благ. Отже, власність — це ставлення індивідів один до одного і відповідно їх відношення до матеріалу, знарядь і продуктів праці.
Отже, власність постає як відносини між індивідами щодо відчуження—привласнення діяльності чи її результатів. Найбільш виразно власність як економічні відносини проявляється тоді, коли один індивід, відчужуючи,прибирає до рук плоди діяльності іншого. Таке відчуження може бути як відшкодованим у результаті еквівалентного обміну результатами праці, так і безоплатним вилученням частини результатів діяльності (праці) одних на користь інших.
Суб'єкти та об'єкти власності Власність як відносини „відчуження—присвоєння” може бути відсутньою в суспільному виробництві. Це можливе тоді, коли всі члени суспільства однаковою мірою споживатимуть разом добутий продукт. Так велося в прадавній первісній общині, де блага розподілялись рівномірно для підтримки життя кожного члена. Тут ніхто ні в кого не відчужував спільно надбане, а споживали всі громадою. Тому й не існувало власності в їх розумінні. Так може бути і тоді, коли цивілізація сягне рівня наддостатку матеріальних благ і зникне необхідність відокремленого привласнення (К. Маркс убачав такою епоху комунізму ).
Для виникнення відносин власності потрібно, щоб були контрагенти цих відносин, тобто люди, речі та послуги, з приводу як можуть виникати відносини між людьми щодо їх привласнення. Отже, відносини власності повинні характеризуватись суб’єктами та об'єктами.
Суб’єкти власності — це індивіди, фізичні особи, які в процесі відчуження - привласнення матеріальних благ і послуг можуть вступати між собою у відносини з цього приводу. Це самостійні, економічно відособлені учасники суспільного виробнимцтва — окремі працівники, трудові колективи та державні установи і відомства ( наприклад, армія, державні заповідники тощо ).
Об’єктами власності може служити все розмаїття національного багатства, включаючи землю з її надрами, водний і повітряний простір, а також твори інтелектуальної праці.
2. Структура власності являє собою сукупність різних типів, видів, форм і систем власності, що діють в суспільстві. У структурі власності насамперед слід виділяти два її типи: суспільний і приватний.
Суспільна власність характеризується спільним привласненням засобів виробництва та виробленого продукту. Можна виділити два основних види цієї власності :а) власність народу в цілому, зокрема в Україні - власність на землю; б) власність окремих колективів.
Формами суспільної власності є : загальнонародна, державна, кооперативна, акціонерна, власність господарських товариств, громадських організацій тощо.
Приватна власність характеризується тим, що засоби виробництва, а отже, й вироблений продукт, належать приватним особам. Вони можуть привласнити продукт як своєї, так і чужої праці. Тому існують два види приватної власності : трудова і нетрудова власність. Трудова основана на власній праці власника або членів його сім’ї. Основною формою такої власності є фермерське, ремісниче, одноосібне господарство. Нетрудова приватна власність основана на використанні найманої праці. Формами такої власності історично були : рабовласницька, феодальна, приватнокапіталістична.
Типи, види та форми власності
Типи
Приватна
Види
Трудова
Нетрудова
Форми
Одноосібне Рабовласницьке
господарство
господарство
Ремісниче
Феодальне
господарство
господарство
Дрібнотоварне
Приватнокапіталістичне
фермерське
господарство
господарство
У процесі історичного розвитку суспільства відносини власності зазнавали змін, під дією багатьох факторів трансформувались у різні типи, види, форми власності. У кожному суспільстві певний тип і вид власності займав панівне становище, був головним стрижнем, навколо якого оберталась вся економічна система даного суспільства. Сукупність різних типів, видів і форм власності, що визначають спосіб поєднання факторів виробництва і соціально-економічне становище безпосереднього виробника, становить систему власності. Можна виділити декілька систем власності, що відрізняють одну економічну епоху від іншої. Це - системи власності в азіатських деспотіях, за рабства, феодалізму, капіталізму і в посткапіталістичних суспільствах. Отже, система власності може служити критерієм стадійності розвитку суспільства.
3. Зі зміною стадії розвитку суспільства набуває істотних змін спосіб поєднання факторів виробництва і соціально-економічне становище безпосереднього виробника матеріальних благ, а отже, і форм власності.
Первісні форми власності мали своєю передумовою природний фактор — землю з її плодами, оскільки впродовж тисячоліть, що передували буржуазному суспільству, панівне становище в економіці посідало сільське господарство. Тому визначальна роль тут належала земельній власності.
Історично першим суб'єктом власності на землю, знаряддя обробки землі і на продукти була община. Усю багатогранність первісних відносин власності можна звести до трьох основних форм: азіатська (східна), антична (греко-римська) і германо-слов'янська форми земельної власності. За азіатської форми вся земля розподілялась між общинами, а індивіди нею користувались. Общини перебували під владою верховного правителя, деспотичної держави і не були самостійними власниками, община та її члени відчужували деспотичній державі частку продукту у формі данини, податків.
Інший характер мала антична власність. Тут залишається членство в общині, а кожен індивід виступає приватним власником. Тобто одна частина землі перебувала в розпорядженні общини, друга поділялась дрібні ділянки, які оброблялись окремими сім'ями.
У германо-слов'янській формі земельної власності загальна общинна власність існувала лише на пасовиська та ліси і служила простим доповненням приватної власності.
Рабовласницька і феодальна власність. У результаті розвитку майнової нерівності, поділу праці, відокремлення виробників виникла приватна власність на основі експлуатації рабської і кріпацької праці. За рабовласництва самі раби були об'єктами власності рабовласників. У середні віки пануючою стала феодальна земельна власність, за якої взаємні відносини між земельними власниками і безпосередніми виробниками базувались на особистому володарюванні і підкоренні.
У надрах феодального суспільства внаслідок подальшого поділу праці, утворення міст і розвитку ремісництва виникла власність, не пов'язана із землею. Ремісники в містах виступали як відокремлені приватні власники засобів виробництва і продуктів своєї праці. Приватна власність ремісників вже безпосередньо пов'язана з товарним виробництвом і обміном, тому вони формують нову соціальну спільність — товаровиробників і юридично утверджують нову – капіталістичну – систему власності.
Капіталістична власність. За економічним змістом капіталістична власність принципово відрізняється від попередніх систем: 1) повне відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва; 2) виробник є юридично незалежною особою; 3) капіталістичне присвоєння пов’язане з купівлею-продажем робочої сили. За сучасних умов розвитку продуктивних сил нові організаційні форми капіталістичного виробництва істотно трансформують економічні відносини, а разом з ними і систему власності.
4. Оптимальним є , коли нові відносини власності поступово визрівають на старому економічному тлі і, визріваючи, через адекватні законодавчі, юридичні форми трансформують господарський механізм, роблячи його більш гнучким і чутливим до об'єктивних потреб продуктивних сил, а отже, більш ефективним. Наприклад, концентрація і централізація капіталу і виробництва привели до виникнення акціонерних компаній, які перетворились у панівну форму капіталістичного виробництва і зумовили появу асоційованої чи корпоративної форми власності. Це формує таку економічну систему, коли приватна власність може набувати рис функціонування суспільної і навпаки.
Сучасна економічна система й тенденції її розвитку на початку ХХІ ст.
Нагадаємо, що основними елементами економічної системи є продуктивні сили, економічні відносини й відносини економічної власності. Відповідно до трьох етапів розвитку техніки розрізняють технологічні способи виробництва, що ґрунтуються на ручній, машинній та автоматизованій праці. У середині 70-х рр. НТР вступила в новий етап свого розвитку, пов'язаний з електронною автоматизацією матеріального виробництва, науково-технічної творчості. Із цього часу в найбільш розвинених країнах Заходу все більшу роль грає інформація, що веде до появи нового типу суспільства - інформаційного, складовій частиною якого є інформаційна економіка.