Операцii банкiв Украiни на валютному ринку

купівлю іноземної валюти або банківських  металів на міжбанківському валютному ринку України за гривні без наявності зобов'язань;

купівлю банківських металів без  наявності зобов'язань на міжнародному ринку за рахунок власної іноземної валюти або за рахунок купленої іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку за гривні;

купівлю за власні кошти за дорученням клієнтів іноземної валюти для виконання їх зобов'язань перед нерезидентами за зовнішньо-економічними договорами (контрактами) та зареєстрованими Національним банком кредитами, що одержані резидентами від уповноважених банків та уповноважених фінансових установ, а також від нерезидентів;

купівлю іноземної валюти для виконання  зобов'язань перед клієнтами за неторговельними операціями;

купівлю-продаж за іноземну валюту основних засобів і товарно-матеріальних цінностей;

залучення коштів в іноземній валюті до статутного капіталу банку та розрахунки з резидентами і нерезидентами за іншими видами капітальних операцій (за операціями з цінними паперами, вкладами, депозитами тощо);

з погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті та в банківських металах (списання здійснюється з відповідного рахунку витрат);

за різницею між нарахованими, але  не отриманими доходами банку та нарахованими, але не відшкодованими власними витратами банку, а також з одержання (сплати) іноземної валюти та банківських металів у вигляді доходів або витрат;

з організації безготівкових розрахунків уповноважених банків з міжнародними платіжними системами за платіжними картками.

Уповноважений банк набуває право  на відкриту валютну позицію з дати отримання ним від Національного банку дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями. Втрачає це право з дати відкликання ліцензії Національним банком та/або припинення дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями.

Департамент валютного регулювання залежно від ситуації на внутрішньому та зовнішньому грошово-кредитних ринках визначає особливості щодо окремих напрямів діяльності уповноважених банків, які пов'язані зі здійсненням операцій на міжбанківському валютному ринку України.

У межах  установленого нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції (Н13), у тому числі обмеження ризику загальної довгої відкритої валютної позиції банку (Н13-1) та ризику загальної короткої відкритої валютної позиції банку (Н13-2) Департамент валютного регулювання та Департамент валютного контролю банку можуть вносити певні обмеження щодо регулювання окремих активних операцій із валютними цінностями уповноважених банків, що пов'язані з питаннями курсоутворення національної валюти та створення чіткішого й прозорішого механізму контролю за валютними операціями окремих банків.

Норматив  ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з проведенням операцій на валютному ринку, що може призвести до значних втрат банку.

Норматив  ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку визначається як співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами та банківськими металами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку.

За кожною іноземною валютою та кожним банківським  металом обчислюється підсумок за всіма балансовими і позабалансовими активами і всіма балансовими та позабалансовими зобов'язаннями банку. Потім розраховується загальна відкрита валютна позиція банку в гривневому еквіваленті окремо за кожною іноземною валютою та кожним банківським металом (розрахунок проводиться за звітну дату).

Величина  загальної відкритої валютної позиції банку визначається як сума абсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті (без урахування знака) за всіма іноземними валютами та за всіма банківськими металами та кожним банківським металом).

Якщо статутний  капітал банку сплачено у вільно конвертованій валюті, то внаслідок  цього виникає порушення нормативу загальної довгої відкритої валютної позиції банку у вільно конвертованій валюті. У цьому випадку встановлюється, що частина (або вся сума) статутного капіталу банку не враховується до розрахунку нормативу загальної довгої відкритої валютної позиції банку у вільно конвертованій валюті за умови, що ці кошти розміщені на окремому депозитному рахунку в Національному банку (лише та частина, що призводить до порушення цього нормативу).

Обсяг валюти на окремому депозитному рахунку в Національному банку для розрахунку нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції визначається уповноваженими банками самостійно.

Для відкриття окремого рахунку уповноваженим банкам потрібно використовувати кореспондентські рахунки Національного банку за кордоном, інформація про які доводиться до банків окремо.

В уповноваженому банку кошти, що розміщуються в депозит, повинні обліковуватися на балансовому рахунку 1212 "Короткострокові депозити в Національному банку України". Мінімальна сума депозиту, ставки за депозитом, термін розміщення депозиту та інші умови визначаються відповідними нормативно-правовими актами Національного банку.

Депозитні угоди про розміщення в Національному банку частини коштів статутного капіталу потрібно укладати з Національним банком через Департамент валютного регулювання. Проводяться за допомогою дилінгового обладнання Reuters або шляхом письмового оформлення відповідних документів, з подальшим обміном підтвердженнями по системі SWIFT або ключованими телексними повідомленнями про списання та зарахування валютних коштів.

У разі розірвання угоди про відкриття окремого рахунку, укладеної між уповноваженим банком і Національним банком, банк повинен повідомити про це Департамент валютного регулювання.

Нормативне значення загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13) має бути не більше ніж 30 відсотків. У цьому разі встановлюється обмеження ризику окремо для довгої відкритої валютної позиції та короткої відкритої валютної позиції банку: загальна довга відкрита валютна позиція (Н13-1) має бути не більше ніж 20 відсотків, загальна коротка відкрита валютна позиція (Н13-2) має бути не більше ніж 10 відсотків.

Для розрахунку нормативу за кожною іноземною  валютою підраховується підсумок за всіма балансовими та позабалансовими активами і зобов`язаннями банку. Коли вартість активів і позабалансових вимог перевищує вартість пасивів і позабалансових зобов`язань, відкривається довга відкрита валютна позиція. Якщо вартість пасивів і позабалансових зобов`язань перевищує суму активів і позабалансових вимог, то відкривається коротка відкрита валютна позиція. Сума довгої відкритої валютної позиції вказується зі знаком плюс, короткої - зі знаком мінус.

Загальна  сума відкритої валютної позиції в цілому по банку визначається як сума абсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті за всіма іноземними валютами.

Для визначення нормативів відкритої валютної позиції  до розрахунку капіталу береться сума капіталу, зафіксована за балансом на попередній день. Валютна позиція банку визначається щоденно і окремо щодо кожної іноземної валюти.

Відповідальність  за порушення банками нормативів відкритої валютної позиції висвітлено у ст.48 Закону України „Про банки і банківську діяльність” та „Положення про застосування Національним банком України санкцій за порушення банківського законодавства", затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001. № 369, встановлено відповідні заходи впливу.

Заходи  впливу за порушення економічних  нормативів до банків застосовуються регіональними управліннями Національного банку згідно з Постановою Правління Національного банку України від 04.02.1998р, за №38 з обов`язковим погодженням з управлінням контролю економічних нормативів Департаменту безвиїздного нагляду. Національного банку залишає за собою можливість вживати інших заходів впливу та встановлювати порядок їх використання залежно від конкретної економічної ситуації. У разі неузгодженого зазначеного питання між Департаментом безвиїздного нагляду та регіональним управлінням Національного банку остаточне рішення виносить Правління Національного банку України.

Національний банк України у сфері валютного регулювання:

здійснює  валютну політику виходячи із принципів  загальної економічної політики України;

складає спільно  з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;

контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

визначає  за необхідності ліміти заборгованості у іноземній валюті уповноважених банків резидентам;

видає обов`язкові до виконання нормативні акти по здійсненню операцій на валютному  ринку України;

накопичує, зберігає та використовує резерви валютних цінностей для  здійснення державної валютної політики;

видає ліцензії на здійснення валютних операцій і приймає рішення про  їх скасування;

встановлює способи визначення і використання валютообмінних курсів іноземних валют, що виражені у валюті України, курсів валютних цінностей, що виражені у іноземній валюті або розрахункових клірингових одиницях;

встановлює за погодженням з Міністерством статистики України єдині форми звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю і своєчасним представленням;

забезпечує публікацію банківських  звітів про власні операції і операції уповноважених банків.

Валютні операції за участю резидентів і нерезидентів, а також зобов`язання по декларуванню валютних цінностей підлягають валютному контролю. Органам, що здійснюють валютний контроль, надано право вимагати і отримувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стану банківських рахунків у іноземній валюті у межах своїх повноважень До таких повноважень відносяться здійснення контролю за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України по всім питанням, що не віднесені до компетенції інших державних органів, забезпечення виконання уповноваженими банками функцій валютного контролю. Основні принципи здійснення Національним банком функцій головного органу валютного контроля визначенні Положенням про валютний контроль, затвердженим Постановою Національного банку України від 08.02.2000 №49.

Види та управління валютними ризиками

Прийняття ризиків - основа банківської справи. Банки мають успіх тоді, коли прийняті ним ризики розумні, контрольовані і знаходяться у межах їх фінансових можливостей та компетенції. Банк намагається отримати максимальний прибуток, але це прагнення обмежується вірогідністю понести збитки. Взагалі ризик банківської діяльності і означає вірогідність того, що фактичний прибуток буде менший ніж очікуваний.

Короткострокові зміни валютних курсів є наслідком постійних коливань, зумовлених частою зміною попиту і пропозиції на ту чи іншу валюту. Оскільки обсяги зовнішньоекономічних операцій постійно зростають, а світовий валютний ринок функціонує цілодобово, такі тимчасові коливання є неминучими. Це стає постійним джерелом валютного ризику. Крім того, фірми та банки, що працюють на валютному ринку, можуть потерпати від цілеспрямованих валютних спекуляцій, досвід яких має і Україна, тому визначення характеру і розмірів валютних ризиків і запобігання ним стає однієї з досить актуальних проблем здійснення експортно-імпортних операцій та міжнародних фінансових розрахунків.

Під валютним ризиком розуміють  можливість грошових втрат суб`єктів  валютного ринку через коливання  валютних курсів. Під суто економічним кутом зору такий ризик є наслідком незбалансованості активів і пасивів щодо кожної з валют за термінами та сумами.

Управління валютним ризиком передбачає проведення його детального аналізу, оцінки можливих наслідків та вибір методів  страхування. Оцінка ризику передбачає визначення тривалості періоду ризику, суми коштів, що знаходяться під ризиком, та обсягу збитків за відповідними зобов`язаннями, що можуть виникнути в майбутньому. Тому передбачення валютних ризиків посідає чільне місце у стратегії планування діяльності банку і є запорукою підвищення ефективності їхньої основної діяльності.

Управління валютним ризиком базується  на виборі відповідної стратегії менеджменту ризику. він містить в собі такі основні елементи: використання всіх можливих засобів уникнення ризику, який призводить до значних збитків, контроль ризику та мінімізація сум імовірних збитків, якщо немає можливості уникнути його повністю, страхування валютного ризику в разі неможливості його уникнення.

Існує безліч варіантів вибору стратегії - від нейтрального ставлення до ризику, коли фінансові менеджери через незначні розміри можливих збитків не беруть ці ризики до уваги, до повного контролю і страхування усіх можливих валютних ризиків і валютних збитків. Тому запобігання валютним ризикам завдяки використанню певних методів страхування можна вважати головним елементом стратегії менеджменту валютних ризиків.

Страхування валютних ризиків називають  хеджуванням. Головна мета використання відповідних методів хеджування полягає в тому, щоб здійснювати валюто-обмінні операції своєчасно - ще до того як відбудеться небажана зміна курсів. Або ж компенсувати збитки від такої зміни за рахунок паралельних операцій з валютою, курс якої змінюється в протилежному напрямку.

Для захисту від валютно-фінансових ризиків використовують дві групи методів - організаційні та фінансові. До організаційних належать деякі види прямого страхування валютних ризиків безпосередньо у банку за такими напрямками:

структурне збалансування валютних резервів банку шляхом досягнення рівноваги  між припливом валюти від експортних угод та відпливом для фінансування імпорту;

залучення до зовнішньоекономічного контракту валютного застереження, що дає можливість переглядати суму платежу пропорційно зміні курсу валюти і слугує засобом захисту від валютного ризику тією мірою, якою динаміка валютних курсів відбивається на зростанні товарних цін;

маніпуляції із строками платежів, тобто  деяка їхня затримк чи випередження залежно від напрямку прогнозних коливань валютного курсу, переказах  прибутку, погашенні кредитів тощо (так звана практика „крок вперед, два кроки назад”);