Операцii банкiв Украiни на валютному ринку

створення спеціальних страхових  фондів та формування оптимальних резервів для покриття валютного ризику;

підтримка відкритої валютної позиції  банку у межах нормативів, встановлених законодавством.

В основу менеджменту валютного аккаунтового ризику покладена концепція хеджування. Хеджування позиції ризику в окремій валюті означає відкриття компенсуючої (протилежної) валютної позиції, прибутки або збитки за якою точно відшкодовували б можливі збитки чи прибутки стосовно початкової валютної позиції, що захищає банк від неочікуваних несприятливих зрушень у курсах.

У розпорядженні банк має різноманітні хеджингові техніки. Проте до того, як їх застосовувати, слід визначити: котру величину валютної позиції можна залишити неприхованою. Для цього слід з`ясувати прийнятний рівень валютного ризику, оптимальний спосіб хеджування для покриття залишку валютного ризику, яким чином передбачувані операції стосовно хеджування валютно-курсового ризику будуть впливати на загальні операційні рішення банку.

Базова хеджингова стратегія для  зменшення трансляційного ризику полягає, по-перше, у збільшенні суми активів, які деноміновані у інвалютах, курс котрих відносно національної валюти прогнозується до підвищення, а, по-друге, скороченні суми активів, які деноміновані в тих інвалютах, курс котрих стосовно національної валюти прогнозується до зниження. Навпаки банк буде зменшувати зобов`язання, які виражені у сильних валютах, і збільшувати зобов`язання, котрі виражені у слабких валютах.

Однак, якщо ринок визнає вірогідність підвищення або зниження курсу певної валюти, то це визнання буде відображене у вартості різних хеджингових технік, наприклад, з використаннях форвардного курсу. Лише тоді, коли очікування банку відрізняються від ринкових, таке хеджування приводить до зниження її втрат. Відповідно до цього, у розпорядженні банку є такі методи управління валютним трансляційним ризиком:

корекція потоків валютних фондів;

укладення форвардних контрактів на продаж чи купівлю іноземних валют;

нетинг ризику.

Техніка корекції потоків валютних фондів зводиться до зміни величини і валюти запланованих грошових потоків  банку.

Прямі методи такої корекції включають інвестування у цінні папери та інші активи, які виражені у сильних валютах та позичання і формуванні інших зобов`язань у слабких валютах.

Непрямі методи корекції валютних потоків охоплюють зміни трансфертних цін щодо внутрішньобанківського продажу та комісійних, прискорення або гальмування внутрішньобанківських платежів у інвалюті.

Водночас є обмеження на застосування наведених технік. Деякі з них можуть вимагати значного часу для свого введення у дію. Іноді важко змінити раніше застосовану техніку, наприклад, рівень трансфертних цін. Певні техніки не знаходяться під контролем фінансових менеджерів, а належать до сфери загально-банківської політики (зміна трансфертних цін та комісійних), що потребує від фінансових менеджерів роз`яснень (особам, які приймають загально-банківські рішення) характеру впливу цих технік на рівень загально-банківського ризику. У цілому укладення форвардно-ф`ючерсних контрактів є найбільш популярним інструментом щодо захисту від валютного трансляційного ризику.

Нетинг ризику є додатковою технікою щодо менеджменту валютного трансляційного ризику, яка корисна для банків з позиціями у декількох інвалютах. Вона означає відшкодування відкритої позиції в одній валюті завдяки покриттю протилежною чи такою ж позицією у тій самій або іншій інвалюті. При цьому хеджування проводиться з метою, щоб прибутки і збитки за цими позиціями компенсували один одного.

Операційний ризик виникає як можливість отримання валютних прибутків або  збитків банку у зв`язку з виникненням  валютно-деномінованих контрактних  умов. Він частково розглядається як обліковий, проте має грошовопотоковий характер, а отже, є частиною економічного ризику. Валютний операційний ризик для банку породжується наявністю небезпеки зазнати в майбутньому збитків за вже укладеним торговельним або кредитним контрактом, який деномінований в інвалюті, внаслідок несприятливої зміни курсів.

Валютний контрактний ризик  визначається у кожній окремій інвалюті. Кількісно він дорівнює різниці між майбутніми грошовими надходженнями та виплатами у кожній інвалюті, які зафіксовані у різноманітних контрактах. Тобто у нетто-валютному потоці банку, за котрим він має вимоги або зобов`язання. Отже поняття валютного операційного ризику багато у чому відповідає категорії відкритої валютної позиції.

Засобом захисту  від операційного ризику є здійснення операцій у відповідній інвалюті, грошові потоки за котрою покривають грошові потоки щодо початкової операції. Проте, у цілому, при хеджуванні валютного операційного ризику найбільш широко застосовуються такі захисні техніки: форвардні і ф`ючерсні валютні контракти; валютні опціони; позички і кредитування в інвалютах.

Валютно конкурентний ризик пов`язаний з тим, що несприятливі стійкі зрушення у валютнокурсових  трендах можуть породжувати негативні  довгострокові зміни у загальних  ринкових позиціях банків. Важливий аспект менеджменту валютно-конкурентного ризику - включення оцінки його величини до базових управлінських рішень. Конкурентна концепція валютного ризику фокусується на впливі курсів на майбутні грошові потоки банку. Валютно-конкурентний ризик - це ступінь вірогідності впливу результатів діяльності банку з валютою на вартість банку і його грошові потоки валютних курсів. Так, приведена вартість майбутніх очікуваних грошових потоків банку детермінує його поточну вартість. Вона буде залежати від валютно-конкурентного ризику. Таким чином цей ризик визначається як вірогідність того, що коливання курсів модифікують розміри майбутніх грошових потоків фірм.

Банк реалізує міжнародну кредитну діяльність у різних формах: надає позики безпосередньо позичальнику; розміщує кошти на депозит у банку-кореспонденті; укладає контракт з клієнтом про надання коштів протягом певного майбутнього періоду; дає зобов`язання повернути кошти іншому кредитору, якщо клієнт не здатний це зробити сам.

При наданні  міжнародних кредитів банк зіштовхується  із низкою специфічних ризиків, основними серед яких є фінансовий, валютний та політичний.

Фінансовий  ризик надання міжнародних позик  - це небезпека неповернення боргу, яка зумовлена тим що позичальник опиниться обмежено або повністю некредитоспроможним. Для оцінки такого типу ризику банк аналізує репутацію позичальника, характер його грошових потоків чи виробничих потужностей, структуру позикоодержувача.

Якщо у  країні позичальника діє контроль за переказами інвалюти за кордон, то банк може зіштовхнутися з неможливістю позикоодержувача (з огляду на наявність таких валютних обмежень) повернути борг. Такий тип ризику називають небезпекою введення валютного контролю.

Для оцінки такого виду ризику банк повинен з`ясувати не тільки поточну валютну позицію країни позичальника, а точно спрогнозувати цю позицію країни на момент погашення позики. Крім того, слід передбачити можливість різкої девальвації валюти держави позикоодержувача у зв`язку з настанням у ній фінансових і політичних криз, оскільки девальвація може мати руйнівний вплив на спроможність повернення боргу.

Валютні ризики управляються в банках різноманітними методами. Першим кроком до управління валютними ризиками всередині структури банку є встановлення лімітів на валютні операції. Так, наприклад, дуже поширені такі види лімітів:

ліміти  на іноземні держави (встановлюються максимально можливі суми для операцій на протязі дня з клієнтами і контрпартнерами в сумі з кожної конкретної країни);

ліміти  на операції з контрпартнерами і  клієнтами (встановлюється максимально можлива сума для операцій на кожного контрпартнера, клієнта або групу клієнтів);

ліміт інструментарія (встановлення обмежень по використовуваних інструментах і валютам із визначенням списку можливих до торгівлі валют і інструментів торгівлі);

ліміт збитків (встановлюється максимально можливий розмір збитків, після досягнення якого всі відкриті позиції повинні бути закриті зі збитками). У деяких банках такий ліміт встановлюється на кожний робочий день або окремий період часу (один місяць), у деяких банках він підрозділяється на окремі види інструментів, а в інших може також встановлюватися на окремих дилерів.

Крім лімітів  у світовій практиці застосовуються такі методи зниження валютних ризиків:

взаємний  залік купівлі-продажу валюти по активу і пасиву, так званий метод  „метчінг", де за допомогою відрахування надходження валюти з розміру її відтоку банк має можливість впливати на їхній розмір і відповідно на свої ризики.

використання  методу „неттінга”, що полягає в максимальному скороченні кількості валютних операцій за допомогою їх укрупнення. З цією метою банки створюють підрозділи, що координують надходження заявок на купівлю-продаж іноземної валюти.

придбання додаткової інформації шляхом придбання  інформаційних продуктів спеціалізованих  фірм у режимі реального часу валютних курсів, що відображають зміни і останню інформацію.

ретельне  вивчення й аналіз валютних ринків.

Також, для  обмеження валютних ризиків застосовується страхування.

Страхування - це процес зменшення ризику можливих втрат. Банк може прийняти рішення страхувати усі ризики, не страхувати нічого або щось вибірково.

Ще одним  методом управління валютним ризиком  є аналіз змін курсів валют. Такий аналіз буває фундаментальним і технічним.

Фундаментальний аналіз зміни курсів валют заснований на припущенні, що основні зміни курсів відбуваються під дією макроекономічних чинників розвитку економік країн-емітентів валюти. Аналітики, що прираховують себе до фундаменталістів, уважно відслідковують базові показники макроекономічного розвитку окремих країн і прогнозують зміни курсів валют у довгостроковій перспективі.

Технічний аналіз заснований на положенні про  те, що макроекономічні показники  в короткостроковій і середньостроковій  перспективі мало відбиваються на змінах курсів валют. Більше того, курси валют можна з винятковою точністю прогнозувати тільки за допомогою методу технічного аналізу, основою якого є математична система. Технічний аналіз простежує тенденцію коливань курсів валют і дає сигнали до купівлі та продажу.

Техніко-економічна характеристика ЗАТ КБ „ПриватБанк”

Закрите акціонерне товариство комерційний банк „ПриватБанк" заснований у 1992 році і є одним із найбільш динамічно розвиваючихся банків України. Банк займає перші позиції банківського рейтингу країни. Здійснює діяльність на підставі генеральної ліцензії Національного банку України. Станом на 1 січня 2008 року розмір чистих активів ПриватБанку складає 33912 млн. грн. Статутний фонд банку складає 2082 млн. грн., у тому числі кредити фізичним особам - 11564 млн. грн. Фінансовий результат ПриватБанку за підсумком 2008 року складає 506208 млн. грн.

На підставі генеральної ліцензії Національного  банку України на проведення банківських  операцій, ПриватБанк здійснює весь спектр послуг, що присутні на вітчизняному ринку банківських послуг з обслуговування корпоративних і приватних клієнтів у відповідності до міжнародних стандартів. Довготерміновий інтерес клієнта - головний пріоритет у роботі банку. З клієнтами працюють висококваліфіковані фахівці і персональні менеджери, які несуть відповідальність за забезпечення якісного обслуговування, оперативне і точне задоволення потреб клієнтів.

Впроваджуючи  нові види банківських послуг і постійно вдосконалюючи комплекс банківського обслуговування, на сьогоднішній день банк обслуговує 241 тисячу корпоративних  клієнтів, приватних підприємців - 209 тисяч і більш ніж 12,5 мільйонів рахунків фізичних осіб. Об`єм залучених банком коштів юридичних осіб, на 1 січня 2008 року складає 8500 млн. грн, у тому числі депозитний портфель юридичних осіб 2500 млн. грн. Об`єм коштів фізичних осіб, залучених ПриватБанком на 1 січня 2007 року складає 15188 млн. грн., у тому числі депозитний портфель фізосіб - 11201 млн. грн.

Банк має кореспондентські відносини  з такими іноземними банками: Bank Of New York (США), RaiffeizenBank (Австрія), CityBank (США), CrediLeone (Франція), „Мультібанк" (Латвія), та інші зарубіжні банки. А також тісні стосунки з банками України, такими як: Промінвестбанк, АКБ „Інтербанк", КБ „Альфа банк", КБ „Надра” та багато інших.

ЗАТ КБ „ПриватБанк" також має дочірні банки, такі як АБ „Москомприватбанк" у Россії, банк „Приватінвест" - інвестиційний банк в Україні (Київ), ВАТ „Морський транспортний банк” та „Паритате" банк у Латвії. Також присутні філія на Кіпрі та відділення та представництва по усьому світу.

Банк має складну та розгалужену структуру. Поточне керування банком здійснюється Правлінням. До Правління банку входять Голова Правління Дубілет В.А., Генеральний заступник голови правління, чотири перших заступника Голови правління, також у прийнятті стратегічних рішень беруть участь директори бізнесів та підтримуючих напрямків.

У ПриватБанку  ведуться наступні бізнеси: загальносистемний бізнес корпоративних клієнтів, бізнес обслуговування індивідуальних клієнтів, казначейство, бізнес обслуговування індивідуальних VIP-клієнтів, бізнес персонального обслуговування індивідуальних клієнтів, інвестиційний бізнес, бізнес обслуговування клієнтів, бізнес бюджетування промислових і корпоративних VIP-клієнтів, центр електронного бізнесу та бізнес управління проектами.

До підтримуючих напрямків належать: напрям інформаційні технології, напрям розвитку регіональних підрозділів, напрям фінанси та ризики, аудит, бухгалтерія, юридична підтримка, служба безпеки, напрям загальний маркетинг та реклама, напрям стратегічний менеджмент, фінансовий моніторинг, управління персоналом, психологічна служба, та напрям „Back-office”. Відповідальність та функції членів Правління визначені Радою акціонерів і оформлені довіреностями. Процедура прийняття рішень побудована по принципу колегіальності. Голова правління несе відповідальність за рішення Правління і має право „вето" на рішення які приймаються.

Також до структури  ЗАТ КБ „ПриватБанк" входять 7 міських регіональних підрозділів, 9 регіональних підрозділів, 23 самостійних філій, 3 філії у складі регіональних підрозділів та безліч відділень які поділено на п`ять груп за чисельністю працюючого у них персоналу та спектром послуг що ними надаються.

До основних функцій правління банку належать стратегічне панування; питання маркетингової діяльності; технологічний контроль, фінансовий контроль за діяльністю банку, кадрова політика банку.

До функцій  голови Правління банку відносяться керування фінансово-господарською діяльністю банку, забезпечення виконання рішення загальних зборів акціонерів банку, представлення банку в усіх державних і недержавних підприємствах, організаціях як в Україні, так і за кордоном, підписання від імені банку угод, контрактів, інших цивільно-грошових документів; прийом на роботу та звільнення із займаних посад співробітників банку, застосування до них заходів заохочення та стягнення; затвердження найважливіших внутрішніх документів, серед яких режим роботи банку, положення про структурні підрозділи банку, посадові обов`язки начальників структурних підрозділів та інші; ведення засідань Правління банку та Кредитного комітету; проведення нарад з питань поточної діяльності банку; виконання інших рішень, пов`язаних із структурою діяльності банку та рішенням Загальних зборів акціонерів.