Фінансовий контроль в економіці

Аудит — це перевірка  публічної бухгалтерської звiтностi, обліку, первинних документів та іншої iнформацiї щодо фінансово-господарської  дiяльностi суб’єктів господарювання з метою визначення достовiрностi їхньої звiтностi, обліку, його повноти i вiдповідностi чинному законодавству та встановленим нормативам.

Розрізняють аудит добровільний і обов'язковий. Добровільний (ініціативний) аудит здійснюється на замовлення зацікавленої сторони, коли перевірку не передбачено в установленому порядку.

Обов'язковий аудит  проводиться відповідно до закону, тобто підприємство замовник зобов'язане  запрошувати аудитора для перевірки  фінансово-господарської діяльності. За Законом України "Про аудиторську діяльність" і доповненнями до нього встановлено обсяг і порядок здійснення обов'язкового аудиту, а також визначено перелік підприємств, що підлягають обов'язковій аудиторській перевірці.

Обов'язковий аудит  спрямований на захист інтересів підприємств і держави від навмисного перекручення показників бухгалтерського балансу і фінансової звітності суб'єктів підприємницької діяльності.

Обов'язковий аудит  можна назвати регламентованим, бо його проведення обумовлене законодавчими і нормативними актами, в яких визначено категорії підприємств, що підлягають обов'язковій аудиторській перевірці (за даними річного звіту про фінансово-господарську діяльність перед поданням аудиторського висновку до податкової адміністрації, при отриманні банківського кредиту; перед емісією цінних паперів емітент, згідно з правилами Національного банку України, подає аудиторський висновок про свій фінансовий стан тощо).

Аудит поділяється на внутрішній і зовнішній.

Внутрішній аудит —  незалежна оцінка діяльності підприємства, визначення його платоспроможності та запобігання банкрутству. За внутрішній аудит відповідає саме підприємство або один з його відділів, тобто контрольний орган підприємства. Керівник такого контрольного органу (або внутрішній аудитор) підпорядкований керівництву підприємства. Внутрішній контрольний орган здійснює аудиторські перевірки на самому підприємстві або в його підрозділах. Загальну характеристику внутрішнього аудиту подано на рис. 1.1.

 

Рис. 1.1 Загальна характеристика внутрішього аудиту як системи пізнання та доказовості

Будучи на повному  утриманні підприємства, цей контрольний  орган (чи сам внутрішній аудитор) повинен  довести необхідність свого існування, для чого він покликаний сприяти підвищенню ефективності роботи підприємства, забезпеченню його рентабельності й зміцненню фінансового стану. Мета внутрішнього аудиту — удосконалення організації й управління виробництвом, виявлення і мобілізація резервів його зростання.

Внутрішні аудитори надають  своєму підприємству результати аналізу, рекомендації, поради. Вони, працюють як у державному, так в приватному секторі.

Внутрішній аудит здійснюється на попередній стадії виконання комерційної, технологічної або фінансової угоди  у процесі її проходження і  після завершення. Він дає експертну науково обґрунтовану оцінку господарським операціям і процесам.

Внутрішні аудитори здійснюють перевірку внутрішньої звітності  так само, як зовнішні аудитори перевіряють  зовнішні фінансові звіти. Тому в  проведенні внутрішніх перевірок немає  істотних відмінностей.

Деякі види діяльності внутрішніх аудиторів називаються операційним аудитом. Операційний аудит (аудит результатів, або управлінський аудит) — це вивчення аудиторами операцій компанії з метою сформулювати рекомендації щодо економічного використання ресурсів, ефективного досягнення цілей. Мета операційного аудиту — допомогти керівникам у виконанні їхніх обов'язків. Результатом цього може бути збільшення рентабельності компанії.

Таким чином, внутрішні  аудитори розглядають операційний  аудит як складову внутрішнього аудиту. Зовнішні аудитори визначають його як вид консультацій з питань управління, наданих недержавними бухгалтерськими фірмами.

Внутрішньому аудитору доцільно забезпечити співпрацю з юрисконсультом з питань дотримання законів, положень, інструкцій та інших нормативних актів, які регламентують діяльність підприємства. Завдання, принципи організації й основи проведення внутрішнього аудиту визначені такими нормативно-правовими актами: Законами України "Про аудиторську діяльність", "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Указами Президента України, постановами Верховної Ради, Кабінету Міністрів з питань обліку і контролю, Положенням (стандартами) бухгалтерського обліку, Планом рахунків бухгалтерського обліку та Інструкцією щодо його застосування, рішенням Аудиторської палати України про затвердження Національних нормативів аудиту та Кодексу професійної етики аудиторів України, Інструкцією про порядок проведення інвентаризації, Положенням про ведення касових операцій тощо.

Внутрішній аудит поділяється  на централізований та децентралізований.

Відповідно до зазначеної Концепції централізований аудит  – це державний внутрішній аудит, який здійснюється ГоловКРУ, а спрямування  і координація його роботи покладена  на Мінфін.

Децентралізований внутрішній аудит – це внутрішній аудит, що здійснюється уповноваженим самостійним  підрозділом (посадовою особою), підпорядкованим  безпосередньо керівництву органу державного сектору, але функціонально  незалежним від нього. Це підрозділ створюється в самому органі державного сектору або в межах системи його управління.

Тобто, по відношенню до уряду здійснюється внутрішній аудит, але по відношенню до підконтрольних установ він є централізованим.

Якщо про внутрішній аудит в Україні ведуться розмови тільки в теоретичному аспекті, то зовнішній набуває широкого впровадження. Зовнішній аудит переважно проводиться аудиторською фірмою (аудитором-підприємцем) за договором із підприємством-замовником про виконання незалежної експертизи господарсько-фінансової діяльності й розробку пропозицій щодо фінансової стратегії та підвищення ефективності господарювання. Можливість використати результати внутрішнього аудиту сприяє зменшенню обсягу роботи зовнішнього аудитора з таких питань:

- перевірка документації й оцінка роботи системи обліку та контролю;

- перевірка відповідності  даних підприємства-замовника і  незалежного контролю.

Якщо внутрішньому аудиту виявлено довіру, то слід визначити, якою мірою можна на нього покластися, беручи до уваги:

• рівень внутрішнього ризику аудиту щодо тестованих позицій;

• необхідний рівень висновку;

• кваліфікацію аудиторського персоналу фірми, яку перевіряють. 
Зовнішній аудитор повинен переконатися, що робочі документи

• внутрішнього аудиту, дані якого він використовує, ведуться за прийнятною формою.

Міжнародний норматив аудиту констатує, що функція внутрішнього аудиту є частиною системи управління підприємством і не може відповідати критерію незалежності, який є основним[14]. Основні відмінності між внутрішнім і зовнішнім аудитом показано в табл. 1.1.

Залежно від прийомів і способів контролю і системи контрольних процедур розрізняють аудит і ревізію. Вони є складовими елементами фінансово-господарського контролю. Аудит і ревізія розглядають один предмет (фінансово-господарську діяльність підприємства чи підприємця), а також використовують спільні методичні прийоми і процедури контролю. Їх мета — виявлення негативних явищ у виробничій і фінансово-господарській діяльності суб'єктів господарювання, їх усунення і запобігання в майбутньому. Об'єктами контролю для них є однакові джерела інформації, законодавчі та нормативно-інструктивні акти з питань фінансово-господарського контролю, первинна облікова документація, реєстри бухгалтерського фінансового обліку, баланси і фінансова звітність суб'єктів підприємницької діяльності. Спільним для них також є те, що вони обґрунтовують свої висновки документально перевіреними доказами.

Таблиця 1.1

Відмінності між  внутрішнім і зовнішнім аудитом

Елементи	Внутрішній аудит	Зовнішній аудит
Коло питань	Визначається керівництвом підприємства, де працює внутрішній аудитор, або відповідно до плану	Передбачено законом або на прохання підприємства-замовника
Об'єкт перевірки	Визначається керівництвом підприємства, де працює аудитор. Переважають питання аудиту збереження майна і недопущення збитків	Домінує аудит стану бухгалтерського  обліку і звітності
Методи	Тести перевірок майже однакові. Різниця в детальності перевірок
Звітність	Перед керівництвом підприємства або  перед аудиторським відділом	Перед керівництвом аудиторської фірми  і підприємства-замовника

 

Разом із тим, між аудитом  і ревізією існують суттєві відмінності.

Аудит — незалежна  перевірка балансів і фінансової звітності суб'єктів господарювання з метою отримання висновків. Висновки аудитора є виваженим і обґрунтованим доказом під час розв'язання майнових конфліктів у арбітражному і народному судах між власником та його контрагентами. Аудит дає можливість суб'єктам підприємницької діяльності прогнозувати підвищення ефективності і розширення сфер впливу підприємницьких структур, розвиток маркетингу і комерційної діяльності як на внутрішньому, так і на міжнародному ринках, допомагає уникнути банкрутства. Аудиторське підтвердження про стійкий фінансовий стан підприємства обґрунтовує потребу в кредитах і надає право на випуск акцій.

Під час ревізії досліджується  фінансово-господарська діяльність підприємств  у статиці після завершення господарських процесів (переважно, не менше одного разу на два роки). Функції ревізії (порівня но з аудитом) обмежуються інтересами власника, від імені якого проводиться ревізія. Основною метою ревізії є пошук та фіксація фактів зловживань з обов'язковим повідомленням керівній організації та правоохоронним органам. Як правило, ревізори здійснюють перевірки з позицій дотримання законності господарських операцій, не вникаючи у визначення перспектив діяльності. Результати ревізії повідомляють трудовому колективу для вжиття заходів щодо ліквідації виявлених недоліків.

Ревізія призначається  розпорядженням керівної організації. Результати ревізії оформляються актом ревізії.

Для проведення аудиту між  власником-замовником і аудиторською фірмою (аудитором-підприємцем) — виконавцем укладається договір. Результати аудиту оформляються аудиторськім звітом або аудиторським висновком.

Водночас у світову  практику вже давно увійшла така форма контролю, як аудит адмiнiстративної дiяльностi, який ще називають операційним, управлінським аудитом або аудитом ефективності. Ця форма контролю суттєво вiдрiзняється i вiд фінансового аудиту, i від ревiзiї.

Обумовлено це тим, що метою фінансового аудиту i в Українi, i в бiльшостi інших кран є оцінка достовiрностi бухгалтерського обліку i фінансової звiтностi, а метою адмiнiстративного  аудиту — оцінка рівня економiчностi, ефективності i результативності державних заходів, програм i дiяльностi структур, якi піддаються контролю. З огляду на обмеженість фінансових ресурсів, якi сьогодні спрямовуються на реалiзацiю соціальних програм, така форма контролю була успішно запроваджена в практику роботи органів державної контрольно-ревiзiйної служби України.

Метод аудиторської діяльності сформувався в системі прикладних економічних наук, крім того, він характеризується використання загальнонаукових методів дослідження, що ґрунтуються на філософських принципах.

Загальнонауковими методами є: аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія і моделювання, абстрагування і конкретизація, системний аналіз, функціонально-вартісний аналіз тощо. Якщо говорити про аудит ефективності, то застосовується аналіз інтерв'ювання, анкетування, опитування громадян і збирання інформації від юридичних осіб.

Першочерговим завданням  постає вирішення проблеми пристосування  органів ДКРС до проведення державного фінансового аудиту, оскільки його метою є оцінювання не лише законності, а й ефективності управління майном, досягнення суб’єктами господарювання визначених цілей і завдань.

Відповідно до ст. 2 Закону України  “Про державну контрольно-ревізійну  службу в Україні”[3] державний фінансовий аудит розглядається як різновид державного фінансового контролю. Його сутність полягає у перевірці та аналізі ефективного використання державних чи комунальних коштів, а також майна та інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю. Результати державного фінансового аудиту та їх оцінка викладаються у звіті в порядку та за формою, визначеними ГоловКРУ.

Цим законом визначено, що “державний фінансовий аудит проводиться також  Рахунковою палатою у порядку  та у спосіб, що визначені законом”[3]. Але такого закону, що визначав би порядок проведення державного фінансового аудиту Рахунковою палатою не має. До того ж в Законі України “Про Рахункову палату” не зазначено жодного слова щодо проведення цим органом державного фінансового аудиту. Виходить, що Рахункова палата не може здійснювати державний фінансовий аудит суб’єктів господарської діяльності в умовах діючого законодавства. Відзначимо й те, що чинним законодавством не визначене поняття “державний фінансовий аудит”.