Стан та шляхи удосконалення обліку витрат і виходу продукції основного молочного стада ВРХ та обчислення її собівартості

Основними завданнями обліку витрат є:

1. інформаційне забезпечення адміністрації підприємства для прийняття управлінських рішень;
2. спостереження і контроль за фактичним рівнем витрат в порівнянні з їх нормативними та плановими розмірами з метою виявлення відхилень і формування економічної структури на майбутнє;
3. обчислення собівартості випускаємої продукції для оцінки готової продукції і розрахунку фінансового результатів;
4. виявлення і оцінка економічних результатів виробничої діяльності структурних підрозділів;
5. систематизація інформації про витрати для прийняття управлінських рішень.

 

 

3.2 Класифікація витрат

В управлінні підприємством важливе місце займає обґрунтована класифікація витрат. Класифікація  витрат  має  велике  значення  для  планування,  контролювання,  регулювання  витрат, тобто  для  ефективного  управління  витратами  та  управління  діяльністю  підприємства  відіграє важливу роль, оскільки дає можливість визначати особливості формування та розподілу витрат за певними  об’єктами  управління.  Поділ  витрат  на  різноманітні  види  за  відповідними  ознаками класифікації спрямований на вирішення найрізноманітніших завдань управління.

Класифікація  витрат – це поділ їх на класи  на основі певних загальних ознак об’єктів і закономірних  зв’язків  між  ними.  Причому,  чим  більше  виділено  ознак  класифікації,  тим  вищий ступінь пізнання об’єктів. 

Існує безліч класифікацій витрат за різними ознаками. Класифікація витрат є дуже важливою для розуміння того, як ними управляти. Враховуючи те, що поділ витрат спрямований на вирішення найрізноманітніших завдань управління, в літературі зустрічаються різноманітні групування видів витрат за ознаками їх класифікації. 

Найпоширенішою  є класифікація витрат залежно від  цілей управління за трьома напрямами, що представлено в табл.  3.1.

Таблиця 3.1

Напрямки класифікації витрат

Напрямки класифікації	Види витрат
1. Витрати для визначення собівартості продукції і отриманого прибутку, оцінки запасів	Вхідні, спожиті; витрати на продукцію, витрати періоду; основні, накладні; прямі, непрямі; одноелементні, комплексні та ін.
2. Витрати для прийняття управлінських рішень і планування	Постійні, змінні; продуктивні, непродуктивні; релевантні, нерелевантні (безповоротні); середні, граничні та ін.
3. Витрати для здійснення процесу контролювання і регулювання	Регульовані, нерегульовані; постійні, змінні; нормовані, ненормовані; ті, що плануються, ті, що не плануються та ін

 

Змінні  витрати  –  це  витрати,  що  змінюються  залежно  від  зміни  обсягу  виробництва (на сировину,  матеріали,  комплектуючі  вироби,  заробітну  плату  робітників  та ін.).  Залежно від процентного  співвідношення  зміни  величини  витрат  і  зміни  обсягу  виробництва змінні  витрати поділяють  на  пропорційні  і  непропорційні. Пропорційні  витрати  змінюються  прямо  пропорційно стосовно  зміни  обсягу  виробництва. Це  можуть  бути  витрати  на  сировину,  основні  матеріали  та інші,  тобто  прямі  витрати.  Непропорційні  витрати  поділяються  на  прогресивні  і  дегресивні. Прогресивні  витрати  зростають  більшими  темпами,  ніж  обсяг  виробництва (доплати  за  роботу  у святкові  дні,  оплата  простоїв,  додаткові  торгові  і  рекламні  витрати та  ін.)  Дегресивні  витрати зростають меншими  темпами, ніж обсяг  виробництва (витрати на допоміжні матеріали,  заробітна плата допоміжних робітників та ін.). Постійні витрати – це витрати, що залишаються незмінними із зміною обсягу виробництва (витрати на оплату праці управлінського персоналу, оренду приміщень та  ін.).  Змішані  витрати  –  це  витрати,  що  містять  елементи  як  змінних,  так і  постійних  витрат (оплата за телефон та ін.).

Поточні  витрати  –  це  постійно  здійснювані  витрати (періодичність  яких  менша  за  місяць). Одноразові витрати – це витрати, які здійснюються з періодичністю понад раз на місяць  і можуть скеровуватися  на  забезпечення  процесу  виробництва  протягом  тривалого  часу.  Довгострокові витрати  –  це  витрати,  пов’язані  з  виконанням  довгострокового  договору (контракту),  тобто контракту, який не планується завершити раніше, ніж через дев’ять місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати). 

Основні  витрати  –  це  сукупність  прямих  витрат  на  виробництво  продукції.  До  прямих належать  ті  витрати,  які  можна  безпосередньо  пов’язати  з  об’єктом  калькулювання (наприклад, вартість  сировини,  матеріалів,  покупних  виробів  тощо  для  виробництва  продукції),  вони  можуть бути прямо введені до собівартості певних видів продукції. Непрямими витратами вважаються ті, які  зумовлені  виробничою  діяльністю,  але  не  можуть  бути  безпосередньо  пов’язані  з  об’єктом калькулювання (заробітна  плата  майстрів  з  ремонту  обладнання,  загальновиробничі, адміністративні  витрати,  витрати  на  допоміжні матеріали та  ін.).  Такі  витрати пов’язані з виробництвом  декількох видів продукції та  вводяться до  собівартості  непрямим  шляхом,  за допомогою спеціальних методів розподілу.  Накладні  витрати розподіляються  на  виробничі і невиробничі. До  виробничих  належать  витрати,  які  пов’язані  з  виробництвом  продукції.  Тоді  до виробничих накладних витрат належатимуть витрати на допоміжні матеріали, ремонт виробничого обладнання,  заробітну плату  обслуговуючого персоналу  та  ін. Невиробничі  витрати – це  всі  інші витрати,  які  несе  підприємство  та  які  не  пов’язані  з  виробництвом  продукції. Отже,  невиробничі накладні витрати містять адміністративні витрати, витрати на збут тощо. 

Одноелементні витрати складаються з одного  елемента витрат  і не підлягають розкладанню. До них належать витрати на заробітну плату, амортизацію основних засобів тощо. До комплексних належать витрати, які містять декілька економічних елементів, наприклад, адміністративні витрати,

загальновиробничі витрати, витрати на збут та ін.

Витрати  на  продукт  містять  витрати,  пов’язані  з  виробництвом продукції,  тоді  як  витрати періоду – це  витрати, що не  входять до  виробничої  собівартості  і розглядаються  як  витрати  того періоду,  в  якому  вони були  здійснені (витрати на управління,  збут  тощо). Класифікація  витрат  за відношенням  до  звітного  періоду  необхідна  для  визначення  собівартості  продукції,  виробленої  у звітному періоді, хоча до собівартості продукції звітного періоду входять не тільки ті витрати, що мали місце в даному періоді, але й ті, що не здійснені у цьому періоді, але до нього віднесені.

Розподіл  витрат на плановані  і неплановані дає змогу визначити плановий розмір  витрат  та планову  собівартість  продукції,  а  також  виділити  в фактичних  витратах незаплановані  виробничі втрати.  Розподіл  витрат  на  нормовані  і  ненормовані  зумовлений  нормативним  методом  обліку витрат  виробництва  та  покликаний  забезпечити  контроль  за  цими  витратами шляхом  виявлення відхилень від норм (безпосередньо в технологічному процесі) з метою раціонального використання ресурсів.

Продуктивні витрати – це витрати, які передбачені  технологією та організацією виробництва. Непродуктивні  –  не  обов’язкові,  що  виникають  в  результаті  певних  недоліків  організації виробництва, порушення технології тощо.

Контрольовані  витрати – це  такі  витрати, на  які менеджер може  безпосередньо  впливати  та контролювати їх (використання сировини, матеріалів тощо). Неконтрольовані – це такі витрати, на які  менеджер  не  може  безпосередньо  впливати  та  контролювати  їх (комунальні  платежі, амортизаційні  відрахування  та  ін.). Таке  групування  витрат  є  важливим  для  контролю  діяльності окремих підрозділів.

Релевантні  витрати  – це  витрати,  величина  яких може  бути  змінена  в  результаті  прийняття відповідного рішення. Нерелевантні витрати – це витрати, величина яких не залежить від прийняття певного рішення.

Технологічні  витрати  обумовлені (передбачені)  технологією  виробництва  та  безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції (витрати сировини, матеріалів тощо). Організаційні витрати – це  витрати на управління  виробництвом (витрати на організацію  виробництва, праці, контроль  за дотриманням показників виробництва).

Вхідні  витрати  – це  засоби,  які  були  придбані,  є  в  наявності  і  очікується, що  вони  повинні принести дохід в майбутньому (запаси матеріалів, напівфабрикатів, основні засоби тощо). Якщо ці засоби  були  витрачені  для  одержання  доходу  і  втратили  властивість  приносити  дохід  в майбутньому,  то  вони  перетворюються  у  спожиті  і  враховуються  на  рахунку  прибутків  і  збитків.

Особливе  місце  в  управлінні  витратами  займає  класифікація  витрат  за  економічними елементами  та  за  статтями  калькуляції.  Групування  витрат  за  статтями  калькуляції  дає  змогу встановлювати  економію  чи  перевитрачання  ресурсів  за  місцями  їх  виникнення  з  визначенням напрямів  їх зниження, визначати вплив кожної статті витрат на собівартість продукції, а отже, дає можливість  менеджерам  контролювати  виконання  планів  щодо  собівартості  продукції  не  тільки загалом по підприємству, але і за окремими його підрозділами, конкретними виробами та за певним видом витрат. 

Важливе  значення  в  управлінні  витратами  займає  класифікація  витрат  за  центрами  відповідальності,  яка  використовується  для поточного контролю  за  витратами  виробництва  і реалізації продукції. Витрати  за  центрами  відповідальності  класифікують  на  витрати  виробництва,  витрати цеху, технологічного переділу тощо.

 

 

3.3 Місце виникнення витрат та  об’єкти обліку витрат

 

Побудова  управлінського обліку на підприємстві вимагає чіткого розмежування виробничих та адміністративних підрозділів. Мається на меті виділення окремих ланок, за якими можуть бути закріплені певні функціональні обов’язки (комп’ютеризація підприємства, інноваційні розробки, обробка сировини на первинній стадії, збут, дослідження ринку тощо), та встановлення відповідальності за їх виконання. Сукупність виділених на підприємстві відділів (ланок) та організаційний процес їхньої взаємодії являють собою його структуру. Без такої структури діяльність будь-якого суб’єкта господарювання буде під великою загрозою хаосу. Подібно до принципів побудови структури підприємства організовується управлінський облік витрат. Щоб не допустити хаосу у витратах діяльності суб’єкта господарювання, формується система їх управлінського обліку, котра повинна прогнозувати, виявляти, контролювати, аналізувати витрати у процесі повного циклу від відпуску матеріалів для виготовлення продукту до реалізації вироблених благ кінцевому споживачу. Таким чином, формується чітка вертикаль управлінського обліку витрат за “місцями  виникнення” та “центрами відповідальності”. В загальному таку структурну побудову можна зобразити так як показано на рис.3.1

 

 

 

Рис.3. 1 Структура управлінського обліку затрат за “місцями виникнення” та “центрами відповідальності”.

 

 

Центр відповідальності – це окремий сегмент підприємства, за результати діяльності якого несе відповідальність його керівник. Організація

управлінського  обліку не є обов’язковим та регламентованим  з точки зору законодавства. Тому, підприємство на власний розсуд може розробляти структуру “центрів відповідальності”. Зокрема, відповідно до його організаційної побудови, можна виділяти основні  та допоміжні “центри відповідальності”  тощо. Проте неодмінним критерієм  “центру відповідальності” повинна  бути рівність сфери відповідальності та можливості впливу на показники  діяльності підприємства, котрі закріплені за конкретною особою.

Найважливішим елементом управлінського обліку за “центрами відповідальності” є можливість організувати нормування, планування та власне облік витрат виробництва з метою управління та контролю. В результаті чого, виникає посилена увага, власне до об’єктів такого обліку – “місць виникнення” витрат. Місце виникнення витрат – це структурний підрозділ підприємства, по якому організовується планування та облік витрат виробництва для контролю і управлінні ним.

Створення системи управлінського обліку витрат на основі “центрів відповідальності” та “місць виникнення” зумовлює децентралізацію структури підприємства в цілому та управлінських функцій, зокрема. Це означає безперечний і чіткий поділ підприємства на організаційні ланки (центри) й обов’язкове делегування повноважень щодо управління господарськими процесами від керівника підприємства (однієї людини) менеджерам нижчого рівня (керівникам структурних підрозділів, “центрів відповідальності” тощо). Децентралізована система управління витратами підприємства, на думку більшості науковців, є набагато ефективніша аніж централізована.

Організаційний  процес побудови такої ефективної системи  відбувається в декілька етапів:

1.  Визначення  “центрів виникнення” витрат (структурних підрозділів підприємства в яких є можливість організувати облік, планування, нормування, бюджетування витрат).

2.  Визначення  “центрів відповідальності”. Структура підприємства може включати декілька “центрів відповідальності” за витрати. Процес формування центрів повинен бути визначений доцільністю (необхідністю, в т.ч. фінансово обґрунтованою) введення керівника на чолі певної структурної одиниці, який буде здійснювати управління та нести персональну відповідальність за виконання показників. Якщо така необхідність відсутня, то дана ділянка господарської діяльності буде визначена, як “центр (місце) виникнення” витрат.