Удосконалення обліку і аудиту витрат на оплати праці

Витрати на оплату праці  пов'язані з виплатою заробітної плати всім працівникам підприємства за певний період часу. Ці витрати відносяться на собівартість товарів, робіт, послуг. Витрати підприємства на робочу силу включають витрати на оплату праці виробничих працівників та суму обов'язкових відрахувань на соціальні заходи.

Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про матеріали і розкриття інформації про них у фінансовій звітності підприємства регламентуються ПСБО 16 «Витрати». Нормативним документом з цих питань є також Методичні рекомендації з формування складу витрат і порядку їх планування в торговельній діяльності [30].

Витрати на оплату праці є третьою після матеріальних витрат та інших операційних витрат за значущістю складовою витрат операційної діяльності вітчизняних підприємств більшості галузей економіки. Значна частка цих витрат (близько 15% від загальних витрат операційної діяльності) потребує досконалого обліку. Особливо великі завдання стоять перед обліком таких витрат, який повинен включати в себе вирішення питань:

вибір оптимальних систем і форм оплати праці;

визначення витрат на оплату праці в структурі майбутніх контрактів;

визначення витрат на оплату праці в структурі трансфертних цін;

облік витрат на оплату праці  в розрізі об'єктів, продукції та послуг підсобних і допоміжних виробництв;

облік витрат на оплату праці за калькуляційними статтями та видами діяльності;

облік витрат на оплату праці  в розрізі матеріально відповідальних осіб із складанням внутрішньої звітності.

В бухгалтерському обліку витрати на оплату праці узагальнюються за однойменним економічним елементом «Витрати на оплату праці», а в управлінському - акцент зроблено на облік за калькуляційними статтями. Це можуть бути «прямі витрати на оплату праці», «додаткова заробітна плата» тощо.

У Методичних рекомендацій з обліку витрат в торгівлі передбачена лише одна калькуляційна стаття, пов'язана з витратами на оплату праці - «прямі витрати на оплату праці». На нашу думку, для отримання необхідної інформації про структуру витрат на оплату праці їх облік слід здійснювати за двома калькуляційними статтями: основна заробітна плата та додаткова заробітна плата працівників [].

Об'єктами обліку, крім витрат на оплату праці операційної діяльності є також витрати такого роду та інших видів діяльності (інвестиційної, надзвичайної).

Як вважає К. Друрі, облік витрат праці повинен проходити в два самостійні етапи: калькулювання заробітної плати кожного службовця, включаючи утримання із неї та виплати й відрахування до пенсійного фонду тощо (облік заробітної плати);

розподіл витрат на робочу силу за замовленнями на рахунки накладних витрат і рахунки виробництва (облік витрат на робочу силу) [22, с. 146].

Механізм регулювання  витрат на оплату праці на локальному рівні має негативні тенденції розбалансованості між оплатою праці та ефективністю виробництва, що пов’язано зі зростанням у собівартості частки матеріальних витрат та відповідно – скорочення частки фонду оплати праці, низькою рентабельністю праці у торгівлі, використанням низькокваліфікованої робочої сили. При цьому рівень заробітної плати на підприємствах України залишається у 5-10 разів нижчим, ніж на промислових підприємствах Євросоюзу [51].

Відповідно до статті 2 Закону України  «Про оплату праці», витрати на оплату праці складаються з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних компенсаційних виплат.

До витрат на виплату  основної заробітної плати належить:

заробітна плата, нарахована за виконану роботу (відпрацьований час) відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків). Вона встановлюється на основі тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для працівників та посадових окладів для службовців;

вартість продукції, що видається в порядку натуральної  оплати працівникам згідно з діючим законодавством. Законом України «Про оплату праці» ст.23 передбачена можливість часткової виплати натурою за таких умов: можливість натуроплати повинна бути передбачена колективним договором (не за домовленістю сторін, яка може носити індивідуальний характер, а саме колективним договором); виплати повинні носити частковий характер; вартість натуроплати повинна бути еквівалентна оплаті праці в грошовому виразі; оплата праці повинна відбуватися товарами не забороненими Кабінетом Міністрів України [2].

Додаткова заробітна плата передбачена працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд зі своєю основною роботою, зумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією або обов’язок тимчасово відсутнього працівника без увільнення від своєї основної роботи, здійснюється доплата за поєднання професій або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника. Розміри доплат за поєднання професій (посад) або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених у колективному договорі [2].

До затрат на виплату  додаткової заробітної плати належать такі її види:

надбавки та доплати  до тарифних ставок та посадових окладів  у розмірах, передбачених чинним законодавством;

премії та заохочення працівникам, керівникам, спеціалістам та іншим службовцям за виробничі результати;

гарантійні та компенсаційні  виплати;

оплата відпусток;

оплата іншого невідпрацьованого  часу;

інші затрати на оплату праці.

Надбавки та доплати  до тарифних ставок та посадових окладів  у розмірах, передбачених діючим законодавством:

кваліфікованим працівникам, зайнятим на особливо відповідальних роботах, за високу кваліфікаційну майстерність;

за класність водіям автомобілів, працівникам локомотивних бригад, працівникам провідних професій та іншим категоріям працівників  тих галузей економіки, в яких введено такі надбавки та доплати  за звання майстра і класи кваліфікації;

керівникам, спеціалістам, службовцям за високі досягнення у  праці або за виконання особливо важливих завдань в термін їх виконання;

за суміщення професій (посад), розширення зон обслуговування або збільшення обсягу виконуваних  робіт;

доплати до середнього заробітку у випадках, передбачених законодавством;

за роботу у багатозмінному та безперервному режимі виробництва (включаючи доплати за роботу у  вихідні дні, що є робочими днями  у графіку), у нічний час;

інші надбавки т доплати, передбачені законодавством;

оплата праці кваліфікованих працівників, залучених без звільнення від основної роботи для підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації працівників, для керівництва виробничою практикою студентів [2].

У положеннях встановлюються конкретні  показники, умови преміювання, коло працівників, що мають отримати премію, розмір премії (звичайно конкретний відсоток до посадового окладу), підстави для зниження і позбавлення премії. За цільовим призначенням премії в рамках системи оплати праці поділяються на два види: премії за основні результати господарської діяльності і премії за поліпшення окремих сторін виробничої діяльності (спеціальні системи преміювання - за впровадження нової техніки, технології; за економію енергоресурсів тощо). Зниження (позбавлення) премії проводиться за спеціальними підставами, а саме: за порушення дисципліни; повернення продукції внаслідок незадовільної якості; прогул; появу на роботі в нетверезому стані; розкрадання на роботі.

До статті калькуляції «Основна заробітна плата» належать витрати нарахованої основної заробітної плати відповідно до прийнятих систем оплати праці у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для працівників, зайнятих виробництвом продукції.

До статті калькуляції «Додаткова заробітна плата» належать витрати нарахованої виробничому персоналу підприємства додаткової заробітної плати за працю понад визначених норм, за трудові успіхи й винахідництво і за особливі умови праці. Вона містить доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії, пов’язані з виробничих завдань і функцій.

До статті калькуляції «Відрахування на соціальні заходи» включаються: відрахування на обов’язкове державне соціальне страхування, у тому числі на обов’язкове соціальне страхування, на випадок безробіття; відрахування на обов’язкове державне пенсійне страхування, а також відрахування на додаткове пенсійне страхування [3].

Склад витрат на оплату праці встановлено  Інструкцією зі статистики заробітної плати (рис.1.3).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.1.3. Класифікація витрат на оплату праці на підприємствах України

 

Витрати відображаються в обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов’язань. Витрати звітного періоду визнаються або зменшення активів або  збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками) за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Елементи витрат - це сукупність економічно однорідних витрат в грошовому вимірнику в цілому по підприємству.  Зокрема, до складу елементу "Витрати на оплату праці" включають основну заробітну плату, додаткову заробітну плату та інші заохочувальні і компенсаційні виплати. Крім того, до складу витрат на виплату основної заробітної плати належать:

заробітна плата, яка нарахована за виконану роботу (відпрацьований час) відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки) за відрядними розцінками, тарифними ставками (окладами) робітників та посадовими окладами усіх форм і систем оплати праці, що прийняті на підприємстві;

суми відсоткових або комісійних нарахувань залежно від обсягу доходів (прибутку), отриманих від реалізації товарів (продукції), у випадках, коли вони є основною заробітною платою.

До витрат на виплату додаткової заробітної плати належать [5]:

надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів у  розмірах, передбачених чинним законодавством;

премії та заохочення керівникам, спеціалістам, іншим службовцям за виробничі результати;

гарантійні та компенсаційні виплати;

оплата відпусток;

оплата іншого не відпрацьованого  часу;

інші витрати на оплату праці.

Надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів у  розмірах, передбачених чинним законодавством, включають такі їх види:

кваліфікованим працівникам, які зайняті на особливо відповідальних роботах, за високу кваліфікаційну майстерність;

бригадирам із числа працівників, не звільненим від основної роботи, за керівництво бригадами;

за класність водіям автомобілів, працівникам провідних професій та іншим категоріям працівників торговельних підприємств, у яких уведено такі надбавки, та доплати за звання майстра і класи кваліфікації;

персональні надбавки;

керівникам, спеціалістам, службовцям за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливих завдань на термін їх виконання тощо [5].

Виплати здійснюються фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з підприємством, тобто працюючим  на підставі трудового договору.  Трудовий договір –це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену такою угодою, з підпорядкуванням внутрішньому розпорядку, а власник підприємства зобов’язується виплачувати працівнику заробітну плату й забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором чи домовленістю сторін.

Широке розповсюдження знайшла  оплата праці за контрактом, який заключається у домовленості сторін та пов’язується з виконанням умов. У випадках найма працівника по контракту, власник може встановлювати за згодою працівника також умови оплати праці, визначені у колективному або у індивідуальному договорі. Всі використовувані підприємством виплати з оплати праці відображаються в Положенні про оплату праці, яке є частиною колективного договору, який укладається між власником або уповноваженим ним органом з однієї сторони і профспілковим чи іншим органом з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, Генеральною та галузевими угодами.

Нарахування заробітної плати здійснюється у грошовому вираженні, незалежно  від того, у якій формі (грошовій чи натуральній) передбачається здійснювати  її виплату (у формі боргових зобов`язань і розписок - заборонено). Винятком є передбачена в колективному договорі підприємства часткова виплата заробітної плати натурою.

Отже, формування оплати праці складає основу соціально-трудових відносин у суспільстві, бо включають нагальні інтереси всіх учасників трудового процесу.