Удосконалення управління дебіторською заборгованістю та зобов’язаннями підприємства

 

 

 

3.3. Організація  управління кредиторською заборгованістю  

 

Одним з найпривабливіших з джерел залучення коштів є кредиторська заборгованість. З урахуванням того, що розмір кредиторської заборгованості суттєво впливає на фінансовий стан підприємства, необхідно створити механізм управління кредиторською заборгованістю, що являє собою цілеспрямований  процес її формування з різних джерел і в різних формах відповідно до потреб підприємства в позиковому капіталі на різних етапах його розвитку. Різноманіття задач, розв’язуваних у процесі  цього управління, визначає необхідність розробки спеціальної фінансової політики в цій сфері на підприємствах, що використовують значний обсяг  позикового капіталу.

Для того, щоб відносини  з кредиторами максимально відповідали  цілям забезпечення фінансової стійкості  підприємства, збільшенню прибутковості  та конкурентоздатності, керівництву  необхідно виробити чітку стратегічну  лінію у відношенні характеру  залучення і використання позикового капіталу.

Перше основне питання, що у зв’язку з цим постає перед  керівництвом фірми це: вести бізнес за рахунок власних чи притягнутих  засобів? Другою „дилемою” є кількісне співвідношення власного і позикового капіталу. Як показав аналіз, на кінець 2008 року капітал МКП „Херсонтеплоенерго” майже на 3/4 складається з власних коштів), що свідчить про фінансову захищеність підприємства та високий рівень його платоспроможності.

Прийнято вважати, що підприємство, яке користується в процесі своєї  господарської діяльності лише власним  капіталом, має максимальну стійкість. Однак з погляду конкурентної боротьби на ринку не має значення, якими капіталами оперувати: своїми чи позиковими. Єдина різниця може полягати в розходженнях вартості цих  двох категорій капіталу. Кредитори (банки або постачальники товарів  і послуг) готові кредитувати чийсь  бізнес тільки в обмін на визначений дохід (відсоток). При цьому навіть власний капітал не є „безкоштовним”, тому що вкладення виробляються в надії дістати прибуток, вище тієї, котру платять банки за депозитними рахунками. З точки зору стратегічного розвитку компанії відправним пунктом мають бути: розмір та динаміка прибутковості бізнесу, що прямо залежать від розміру займаної на ринку частки, цінової політики та розміру витрат виробництва. Питання ж джерел фінансування бізнесу у такому випадку є вторинним.

Менеджери підприємства в  ході розробки стратегії залучення  позикових коштів повинні виходити з вирішення таких завдань  як максимізація прибутку підприємства, мінімізація витрат, конкурентоздатність,  досягнення динамічного розвитку компанії (розширене відтворення), - які, в остаточному підсумку і визначають фінансову стійкість. Фінансування даних задач повинне бути досягнуте в повному обсязі. Для цього, після використання усіх власних джерел фінансування (власний капітал і прибуток - найбільш дешеві ресурси), повинні бути в заданому обсязі притягнуті позикові засоби кредиторів. При цьому найбільш вагомим обмежуючим фактором у процесі планування використання позикового капіталу необхідно вважати його вартість, яка має дозволяти зберегти рентабельність на достатньому рівні.

Оскільки підприємця завжди цікавить рентабельність (віддача) власного капіталу, то величина власного капіталу ( ) дорівнюватиме:

,                                          (3.14)

де С - капітал, вкладений у даний бізнес (актив балансу), тис. грн;

К - кредиторська заборгованість, тис. грн.

Рентабельності власного капіталу розраховується за формулою 2.37 (див. розділ 2). Очевидно, що зменшення  розміру власного капіталу за рахунок  кредиторської заборгованості збільшує рентабельність у тому випадку, якщо прибуток незмінний. Тобто будь-яка  відстрочка платежів (за придбані товари, роботи і послуги, платежі в бюджет, з оплаті праці) збільшує рентабельність власного капіталу. Однак часто за кредиторську заборгованість доводиться платити. Це можуть бути відсотки за банківські позички, збільшення вартості придбаних  у кредит товарів, різного роду штрафи, пені, неустойки тощо.

Розглянемо випадок узяття банківської позички. Відсотки з  банківських позик у межах  дисконтної ставки Національного Банку  плюс маржа входять у витрати, які відносяться до собівартості. Тому:

,                    (3.4)

звідки  ,                                 (3.5)

де I - прибуток за період часу Т без обліку витрат з оплати відсотків з позики;

Т - число днів, на яке видається позичка;

Т_r - число днів у році;

r_Y - дисконтна ставка Національного банку України плюс маржа;

r_С - ставка, за якою надається позика (передбачається, що r_C>r_Y);

t_I - ставка податку з прибутку.

З формул (3.15-3.16) зрозуміло, що для збільшення рентабельності за рахунок  зростання кредиторської заборгованості, необхідно, щоб:

I/C > (r_C - r_Y t_I) (T / T_r),                                      (3.6)

звідки r_С < r_Y t_І + r_r, де r_r = (I / C) (T_r / T) - річна рентабельність без обліку кредиторської заборгованості.

Отже, для того, щоб банківська позичка була вигідною, необхідно, щоб r_C < r_Y t_І + r_r - коли r_r > r_Y, або r_С < r_r / (1 - t) - коли rc  r_Y.

Нехай r_r = 0,15 12 = 1,8 (річна рентабельність вкладеного капіталу = 180 %), r_Y = 0,25 (дисконтна ставка НБУ плюс маржа дорівнює 25,3 %), t = 0,4.

r_r+r_Y

t_І = 1,8+0,3 0,4 = 1,92.

Таким чином, кредитна лінія  за відсотковою ставкою, меншою за 192 % річних збільшить рентабельність вкладеного капіталу.

Наведемо приклад купівлі  підприємством товарів у кредит. Припустимо, що постачальник поставив партію товару на 80 тис. грн з відстрочкою платежу 10 банківських днів. Припустимо, за ці 10 днів з даної партії було реалізовано товару на 20 тис. грн (у цінах придбання). Таким чином, за рахунок виторгу від реалізації ми можемо оплатити тільки 20 тис. грн (якщо припустити, що прибуток не витрачається на збільшення оборотних коштів). Решту 60 тис. грн підприємство повинне сплатити за рахунок засобів, що маються в розпорядженні підприємства.

Таким чином кожен акт  придбання товарів з відстрочкою  платежу можна розбити на 2 частині. Перша частина - це придбання товарів  у кредит з оплатою покупки  після реалізації цих товарів (це досить вигідно, оскільки не стосується власних коштів підприємства). Друга  ж частина - це придбання нереалізованої (за час відстрочки платежу) частини  товарів за рахунок власних коштів фірми. А це вже дуже не вигідно, оскільки звичайно ціни на товари, надані в кредит, вище цін на товари, що сплачуються  одразу.

Можна зробити висновок, що якщо у підприємства відсутні оборотні кошти, купувати товари в кредит воно може ли