Сертифікація дитячого взуття та технологія його продажу (за матеріалами ВАТ «Універмаг «Дитячий світ» м Київ)

У табл. 1.1 наведено дані щодо виробництва взуття за регіонами світу. У 2003 році в світі вироблено близько 12 млрд. пар взуття. В 2006 році ця цифра досягла 13,5 млрд. пар.

Таблиця 1.1

Виробництво взуття за географічними  регіонами світу [1]

Географічні регіони	Виробництво
	2003	%	2004	%	2005	%	2006	%
	Млн. пар		Млн пар		Млн. пар		Млн. пар
1	2	3	4	5	6	7	8	9
Азія (без СНД), в т. ч.	8366	75.5	8920	77,3	9456	713	9641	78,5

 

Продовженя табл. 1.1

1	2	3	4	5	6	7	8	9
Середній Схід	440	4,0	392	3.4	375	3,1	369	3,0
Китай	5520	49.8	5930	51,4	6442	53.3	6628	54,0
Інші азіатські країни	2406	21,7	2598	22,5	2639	21.9	2644	21,5
Східна Європа (включаючи СНД)	245	2,2	269	2,3	278	2,3	340	2,8
Західна Європа	1052	9,5	967	8.4	917	7,6	892	7,3
Південна Америка	766	6,9	757	6,6	815	6,7	831	6,8
Центральна та Північна Америка	477	4,3	431	3,8	407	3,4	319	2,6
Африка	157	1,4	174	1,5	194	1,6	234	1,9
Австралія та Нова Зеландія	17	0,2	16	0.1	12	0,1	12	0,1
Всього	11080	100	11534	100	12079	100	12269	100

 

В Європі виготовляється близько 1,2 млрд. пар взуття в рік, з яких 900 млн. пар — в Західній Європі, близько 300 млн. пар — у  Східній. У 2005 році загальне виробництво взуття в країнах Євросоюзу знизилось порівняно з попереднім роком на 8,4% (до 808 млн. пар), а експорт — на 7% (до 221 млн. пар). Обсяги імпорту збільшились на 8,1% (1100 млн. пар). На стратегічних ринках ЄС — Росії, Японії, США, Канади та Швейцарії — також зафіксоване зменшення частки. Це пов’язано з високою собівартістю взуттєвих виробів та дорогою сировиною, а також з демографічними процесами – зменшення народжуваності [1].

Незважаючи на відносно невелику частку в сумарному світовому виробництві, Європа лідирує в галузі виробництва високоякісного дитячого взуття. Італія та Франція залишаються законодавцями моди у взутті й одязі.

Взуттєва галузь є  однією з провідних в Італії. В  ній зайнято близько 8 тис. фірм з 115 тис. працюючих. Виробництво дитячого взуття в Італії у 2005 році зменшилось на 9,2% (до 140 млн. пар), а експорт з цієї країни — на 8,9% (до 122 млн. пар).

У Франції взуттєвих  підприємств, що виробляють дитяче взуття залишилась невелика кількість. Відомі французькі марки (наприклад, Chanel та інші) виробляють взуття в Італії. Виробництво французького взуття знизилось до 77 млн. пар (на 11,5%), а експорт — до 48 млн. пар (на 3%).

Левова частка (78,5%) всього виробництва дитячого взуття припадає на країни Азії.

Китай став основним виробником взуття (у тому числі і дитячого) у світі та його постачальником у всі країни земної кулі. Загальне виробництво взуття у Китаї у 2005 році становило 6628 млн. пар, або 54,0% від загального виробництва взуття у світі. Дитячого взуття – вироблено 2562 млн. пар. Експорт у 2005 також був найбільший на земній кулі (3961 млн. пар). У 2005 та 2006 роках виробництво й експорт дитячого взуття у Китаї також зростали. Такі високі результати пов'язані насамперед з низькою вартістю трудових ресурсів на Сході. Китай також має можливість повною мірою реалізувати конкурентні переваги, пов'язані з великомасштабним виробництвом (більша продуктивність праці, зменшення загальногосподарських витрат тощо) [2].

Процеси згортання обсягів  виробництва під тиском імпорту характерні як для України, так і для інших країн Центральної Європи. Взуттьовики багатьох країн цього регіону для того, щоб вижити, змушені перейти на роботу за «давальницькими» схемами.

Український взуттєвий  ринок, за різними оцінками, становив 100-120 млн. пар в 2006 році, а приріст  – в середньому 10-12 % за рік. З рівнем продаж взуття  Україна все ще відстає від європейських країн. В середньому у світі споживається 1,9 пари взуття в рік на людину. При цьому в США цей показник є найбільш високим — 6,5 пар, в Західній Європі – 6-8 пар, в Китаї — 2,1 пари, в Індії — 0,7 пари, у В'єтнамі — тільки 0,4 пари на людину в рік. В Україні цей показник становить 2,7 пари на душу населення. Хоча, спостерігається розширення (до 52%) сегменту споживачів, які купують 2-3 пари взуття в рік.

Український ринок взуття в останні роки почав розвиватися, його зростання пов’язане з підвищенням рівня життя та платоспроможності населення [3].

Суттєву роль у подальшому розвитку взуттєвої промисловості  відіграє Програма розвитку промисловості  на 2003-2011 рр., якою передбачено  розвиток внутрішнього ринку товарів народного споживання, поміж яких дитяче взуття – є  товаром першої необхідності .

Так, в 2002 р. було виготовлено 600 тис. пар дитячого взуття. Однак, вітчизняна взуттєва промисловість продовжує  функціонувати за несприятливих умов внутрішнього ринку, про що свідчить динаміка обсягів виробництва шкіряного взуття взагалі та дитячого зокрема.

Аналіз обсягів виробництва  дитячого взуття за 2002-2003 рр. свідчить про те, що його зростання взагалі  не було. Це зумовлено скрутним становищем, у якому опинилися майже всі виробничі підприємства на той час, та невиваженою державною політикою.

Необхідно звернути увагу  на те, що виробництво дитячого взуття до 24-го розміру включно з верхом із шкіри хромового дублення в 2003р. дорівнювало лише 33% від випуску всього дитячого взуття [4].

Такий помітний спад характерний для всього періоду 1996-2003 рр. Це пов’язано з тим, що протягом останніх років шкіряна галузь працює за умов дефіциту шкіряної сировини через  скорочення поголів’я худоби більш як у 2 рази проти 1996 та масового вивезення шкур великої рогатої худоби за межі України.

Доречно нагадати, що традиційно більшою довірою у споживачів користується вітчизняне дитяче взуття, виготовлене з натуральних, екологічно чистих взуттєвих матеріалів.

Негативними чинниками, що викликали скорочення обсягів  виробництва дитячого взуття є:

• Значне скорочення обігових фондів у виробників шкір та взуття.
• Орієнтація вітчизняних виробників на імпортну сировину та зменшення використання вітчизняної.
• Насичення внутрішнього ринку дитячим взуттям, ввезеним за явно заниженими цінами без сплати мита, зборів і реалізованим у тіньовому секторі торгівлі без сплати податків.

У 2006р. імпорт взуття в  Україну склав 134,269 млн. пар на суму 63,7 млн. доларів, що в 26 разів більше ніж за 2005р (5 млн. пар на суму 23,87 млн. доларів) Це зумовлено діями національного уряду, який старанно виводить імпорт з тіні. Навесні 2005р. було суттєво знижене ввізне мито на взуття – з 25% (пільгова) та 30% (повна) до 10%. Митниця зменшила розміри так званих індикаторів ризику (вартість товарної одиниці, нижче якої цей товар при імпорті до України не може коштувати). Але згодом на зміну індикаторам ризиків прийшли довідкові ціни, які формуються Держмитслужбою на основі даних про вартість взуття, які декларують імпортери при митному оформленні.

Але не дивлячись ні на що, все ж таки залишається проблема контрабандних поставок, за прогнозами фахівців їх частка у загальному обсязі імпорту складає 5-15% .

Що стосується експорту українського взуття, то він у 2006р. склав 8,645 млн. пар на суму 63,7 млн. доларів. Також діють налагоджені шляхи експорту шкірсировини до Молдови та Італії (в 2006р. він склав 13 тис. тон).

В нашій країні існує 20 підприємств, що виготовляють натуральну шкіру. В 2000 році та у першому півріччі 2001 року працювало лише 13. Порівняно з 1990 роком виробництво шкіри знизилося у 8,5 разів, що зумовлено подорожчанням шкур, а також їх нелегальним експортом. З цих 13 підприємств 2005 року стабільно працювали лише 6:  ЗАТ “Возко”, яке є найбільшим виробником в Україні (Вознесенськ, Миколаївська обл.) , ВАТ “Світанок ” (Львів), ЗАТ “Чинбар” (Київ), ЗАТ “Шкіряник” (Івано-Франківська обл.), ВАТ “Плай” (Івано-Франківськ) та ЗАТ “Більшовик” (Харків). На цю шістку припадає 95% всієї шкіряної продукції, виготовленої в Україні. Більшість виготовленої шкіри експортується.

Підприємств, які виробляють дитяче взуття в Україні одиниці.

КПТВП «Київ» - виробляє за видовим асортиментом: туфлі кімнатні для дітей різних вікових категорій, чобітки для всіх статево-вікових категорій, туфлі та напівчеревики. При виробництві в основному використовують шкіри хромового дублення, юхтові шкіри, лаковані шкіри, різні текстильні матеріали та неткані полотна. Метод кріплення підошви – литтєвий і гарячої вулканізації.

ТОВ «Аріал» та «Ірбіс»(м. Київ) виробляє широкий асортимент дитячого взуття за різними класифікаційними ознаками: вид взуття, сезон, призначення, статево-вікова ознака, сировинні матеріали.

Чернігівська взуттєва фабрика  «Берегиня» спеціалізується зокрема на виробництві пінеток, гусариковаго та малодитячого взуття переважно з натуральних сировинних матеріалів.

На сьогоднішній час в Україні існує близько 50 підприємств взуттєвої промисловості і лише 25% з них займаються виробництвом дитячого взуття.

ТОВ «Крок» (м. Житомир) та ТОВ «Крокуль» (м. Полтава) займається виготовленням  дитячого взуття з верхом із натуральних  шкір та текстильних матеріалів.

Варто зазначити, що взуття вітчизняних  виробників за якістю відповідає вимогам  нормативних документів і обов’язково проходить процедуру сертифікації. При його виробництві застосовують в основному натуральні матеріали. На противагу цьому, взуття, що імпортується з інших країн, особливо з Китаю та Туреччини, виготовляється з недотриманням вимог нормативних документів. Матеріали, що застосовують при виробництві, за своїми санітарно-гігієнічними показниками далеко не відповідають встановленим нормативам, цим самим чинять шкідливий вплив на людський організм. Ввезення такого взуття в Україну здійснюється нелегальним шляхом, при цьому роблячи сертифікацію неможливою. Таким чином відкривається шлях небезпечного товару до споживачів.

Підсумовуючи, можна зазначити, що на сьогоднішній день на світовому  ринку дитячого взуття склалася тенденція зниження виробництва продукції у високорозвинених країнах світу і приріст його в тих країнах, де відносно низька вартість матеріальних та трудових ресурсів. Це в основному країни Азії та Південної Америки. Наведена динаміка виробництва дитячого взуття свідчить, що в найближчі декілька років саме в Азії та Південній Америці буде зосереджено до 2/3 світового виробництва шкіри та взуття. Основними шкіряно-взуттєвими центрами у найближчому майбутньому стануть Китай, Індонезія, В'єтнам, Індія, Пакистан, Бразилія та Аргентина. В Європі виробництво у відносно великих масштабах залишиться у Словаччині, Румунії та Португалії. А у сфері взуттєвої моди та елітних шкір в найближчому майбутньому не передбачається конкурентів італійським виробникам. Що стосується вітчизняної взуттєвої промисловості, то її розвиток залежить від стану законодавчої системи у цій галузі, системи митного контролю продукції. Що ввозиться з-закордону та рівня добробуту населення. У цілому розвиток взуттєвої промисловості світу можна оцінити як перспективний [5].

 

 

1.2. Сертифікація взуття, її роль в підвищенні якості

1.2.1. Суть, мета та види сертифікації

Відповідно  до декрету Кабінету Міністрів України  «Про стандартизацію і сертифікацію», прийнятого 10 травня 1993 року, сертифікація товарів здійснюється в рамках існуючих міжнародних і національних систем сертифікації, діяльність яких визначається основоположними стандартами організаційно-методичного характеру, розробленими в рамках Міжнародної організації зі стандартизації (ISO) за активної участі Міжнародної електротехнічної комісії (ІЕС) [6].

Сертифікація в перекладі з латини означає "зроблено правильно", визначалась як дія, що засвідчує за допомогою сертифіката відповідності, або знака відповідності, що виріб або послуга відповідає визначеним стандартам чи іншим нормативним документам.

Для впевненості  в тому, що продукт "зроблений  правильно", необхідно знати, яким вимогам він повинен відповідати  і яким чином можна отримати достовірні докази цієї відповідності. Загальноприйнятим  способом такого доказу є сертифікація відповідності - дія третьої сторони, яка засвідчує, що забезпечується необхідна впевненість у тому, що належним чином ідентифікована продукція, процес чи послуга відповідають конкретному стандарту або іншому нормативному документу. Основою для цієї впевненості є результат "підтвердження відповідності", це може бути заява, що надає впевненість в тому, що продукція (процес, послуга) відповідає заданим вимогам: заява постачальника про відповідність, тобто письмова гарантія в тому, що продукція відповідає заданим вимогам заява, яка може бути надрукована в каталозі, накладній, керівництві з експлуатації або іншому повідомленні, яке стосується до продукції; це може бути також ярлик, етикетка тощо [6].