Лекции по "Українська мова"

1.Розкрийте поняття «мова» та «мовлення»

Мова — система  звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне  призначення; правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування.

Наука, яка займається вивченням мови називається мовознавством  або лінгвістикою.

Мовлення-Спілкування  людей між собою за допомогою  мови

Поняття мови і  мовлення

Усе те, що пересічні  мовці розуміють під словом мова, насправді є власне мовою і мовленням. Мова — система одиниць спілкування і правил їх функціонування.

Іншими словами, мова — це інвентар (словник) і граматика, які існують у потенції, в можливості.

Мовлення —  конкретно застосована мова, засоби спілкування в їх реалізації.

До мовлення належать говоріння (мовленнєвий акт) і результати говоріння (текст). Правомірно говорити про мовлення окремої людини, про мовлення молоді, усне побутове мовлення, художнє мовлення тощо. Усе це — різне використання можливостей мови.

Поняття мовлення охоплює такі конкретні аспекти мови, як усне висловлення вголос, промовляння без сприйманої на слух артикуляції (т. з. внутрішнє мовлення), письмова фіксація висловлень у процесі їх формування, а також тексти як письмове відображення чи усні повторення процесів висловлення і як результати цих процесів. Мовлення як загальний процес суспільства мовної діяльності складається з індивідуальних актів мовлення кожного члена мовного колективу. Оскільки індивідуальні акти мовлення є носіями певної конкретної інформації, розрахованої на свідоме сприйняття іншими членами мовного колективу, поняття мовлення охоплює також конкретну семантику кожного висловлення — усного чи писемного. Серед відмінностей цих двох протиставлюваних аспектів мови звичайно підкреслюється активність, динамічність, суб’єктивність, індивідуалізованість, довільність, цілеспрямованість, ситуативна зумовленість мовлення і пасивність, статичність, об’єктивність, суспільна закріпленість, обов’язковість, незалежність від ситуації, не цілеспрямованість системи мови. При такому протиставленні мовна система (мова) здебільшого ставиться на єдиний онтологічний рівень з мовленням як один з двох однаковою мірою автономних мовних проявів.

 

2. «Мова  Як суспільне явище»

 Мова-духовне надбання всього народу, всієї нації, це суспільне явище, безпосередньо пов"язане    з   усім   матеріально-виробничим,    загальнокультурним,   інтелектуальним, психічним, з усім суспільним і побутовим життям людини. Будь-які зміни в житті людей безпосередньо видбиваються в мові. Саме тому рівень розвитку мови й визначає рівень розвитку суспільства.

У мовознавчій  літературі немає загальноприйнятого чїткого визначення і поділу ф-цій  мови та їх назв. 3-поміж багатьох ф-цій  мови в житті людини і суспільства  основними називаються такі:

1. Комунікативна ф-ція або ф-ція спілкування. Суть її полягає в тому, що мова використовується як засіб спілкування між людьми, як інформаційний зв"язок у суспільстві.

2.Номінативна  ф-ція або ф-ція називання. Усе пізнане людиною (предмети, особи, явиша, властивості, процеси, закономірності) одержує назву і так під цією мовною назвою існує в житті і в свідомості мовців.

3.Мислетворча  ф-ція. Мова є не тільки формою вираження і передачі думки, а й засобом формування, тобто творения самої думки.

4.Пізнавальна ф-ція мови. Вона полягає в тому, що світ людина пізнає не тільки власним досвідом, скільки через мову, бо в ній накопичено досвід попередніх поколінь, сума знань про світ.

5.Експресивна або виражальна ф. мови. Мова надає найбільше можливостей розкрити неповторний світ інтелекту, почуттів та емоцій людини для ін. людей , вплинути силою своїх переконань чи почуттів на ін.людей.

б.Етична ф-ція. Досягається існуванням сукупності мовленнєвих етикетних формул та настанов  щодо  їх  використання.  Ввічливість,  чемність, тактовністъ,  шанобливість, стриманість - визначальні ознаки українського мовленнєвого етикету.

7.Естетична ф-ція. Мова фіксує в собі естетичні смаки і уподобання своїх. носіїв.

в.Культурологічна  ф-ція. Мова є носієм культури народу-мовотворця. Оволодіваючи мовою народу людина опановує і культуру народу. Через мову можна глибше пізнати традиції і здобутки чужої культури.

9.Ідентшфікаційна  Ф-ція          мови   полягає   в   тому,   що   мова  виступає   засобом

індентифікації  мовців, тобто засобом вияву належності їх до однієї спільноти, певного

ототожнення.

10..Магічно-містична  Ф-ція мови збереглася з доісторичних часів, коли люди вірили у

слово як реальне  дійство, здатне зупинити небажагий  хід дій, побороти злі сили,

підкорити природу  своїй волі.

 

3. Українська національна мова та її складові

Наиіональна мова - це мова окремої нації. якою говорить переважна більшість народу якоїсь окремої країни. включає в себе літературну мову, різні територіальні діалекти. професіоналізми і жаргонізми.

Діалекпи обо наріччя — група говірок, пов'язаних між собою рядом спільних явищ, невідомих іншим    говіркам.                                                                                                                                                                

Сучасна українська мова мае три такі наріччя:

- Північне наріччя побутує на терені Чернігівської, Житомирської, Рівненської, Волинської, північних частин Київської та Сумської областей.

 Південно-західне   наріччя   поширене   на   території   Закарпатської,   Інано-Франківської,   Львівської. Чернівецъкої,   Хмельницької,   Вінницької,   Тернопільської,  північно-західних   частин   Кіровоградської та Одеської областей, південно-західної частини Київської області, південої частини Житомирської області. західної частини Черкаської та північної частини Миколаїської областей.

Південно-східне наріччя охоплюе Полтавську, Харківську, Луганську, Донецьку, Запорізьку, Дніпропетровську, Херсонську області, Крим, південно-східні частини Київської, Сумської. Кіровоградської, Одеської, східну частину Черкаської та південну

частину Миколаївської  областей. До цього наріччя належать говори Середньої Наддніпрянщини, що є основою літературної мови.

Діалекти україської мови відрізняються один від одного перш за все лексичним складом, фонетикою

стилистикою. Східноукраїнські діалекти зазнали значного впливу російської мови, західноукраїнські —

польської, румунської та інших. Діалектне розмежування може бути досить значним. Так, наприклад, у

Закарпатській   області   за   сукупністю  мовних   ознак   можна   виділити   5   діалектів.   Водночас  місцеві

(територіальні)  діалекти активно взаємодіють  із літературною мовою, збагачують її та змінюються самі.

Цьому сприяють рівень освіти населения, засоби масової інформації, інтеграційні процеси в суспільстві.

Жаргонізми

Жаргонізмами наз слова, вживання яких обмежене нормами спілкування, прийнятними в певному соціальному ссредовищі. 3 цієї причини жаргонізми ще наз. соціальними діалектизмами. Жаргонізми - це переважно такі специфїчні ємонійно забарвлені назви понять і предметів, які мають нормативні відповідник в літературній мові і, відступаючи від неї надають. процесу спілкування атмосфери невимушеності іронічності, фамільярності. До молодіжної жаргонної лексики, належать такі слова, як центровий (авторитетшш), бабки (гроші), прикид (одяг), приколотися (отримаи або створити враження), злиняти щезнути).

В літ-худ творах жаргонізми використовуються переважно  з метою створення відповідного описуваноі емоційного і соціального колориту, а також з метою мовленнєвої характеристики осіб, про яких ідеться.

Професіоналізми

Це слова і мовні звороти, які характерні для мови людей певних професій. Оскільки їх вживають

позначения  спеціальних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не заважають відповідають нормам літературної мови Професіоналізми виникають як неофійійні синоніми до термінів.

 

4. Літературна  мова та мовні норм .Види мовних  норм

Літературна мова

Літ. мова - відшліфована форма загальнонародної мови , що обслуговує державну діяльність, культ пресу, науку, театр, держустанови, освіту, побут людей. Сучасна укр. літ. нова оброблена, впорядкована вченими, письменникими та ін. культурними діячами.. Укр.літ.мова, едина для всієї укр. на найважливішою формою нац. каультури.

Українська  мова- нормована.

Норми (від лат. norma- правило, взірець) - це сукупність визначених правил, яким підпорядковуються вимова і вибір слів в мові, використання граматичних форм, складання речень та ін.

незважаючи  на ступінь їх поширення, а основною ознакою норми є, власне, її прагнення до стабільності, незмінностг''.

Наявність норм літературної мови, однак, не заперечує  паралельного існування мовних варіантів, тобто в межах норми можуть бути варіанти, які не порушують  системних відношень мовної одиниці. Серед варіантів розрізняють:

-   нейтральні, тобто які не обмежені вживаниям лише в певному функциональному стилі. Наприклад, форми давального відмінка іменників, напр.: директорові - директору, товаришеві - товарищу: особові та безособові синтаксичні звороти, напр.: робота закінчена -роботу закінчено тощо;

-   стилістично забарвлені, тобто які співвідносні з певними стилями мови. Наприклад, лексичні варіанти балакати, мовити слова говорити чи граматичні варіанти робить, просить, які у формі інфінітива закінчуються на -ть, дієслів робити, просити вживають у розмовному чи художньому стилях, а інші відповідно в усіх стилях мови.

Українська  літературна мова мае розвинену  систему орфоепічних, акцентуаційних, орфографічних, пунктуаційних, лексичних, словотвірних, граматичних, стилістичних норм.

Види літературних мовних норм

1. Орфоепічні  норми - це сукупність правил вимови голосних, приголосних звуків та звукосполучень у потоці мовлення. Дотримання цих норм забезпечує безперешкодне сприймання виголошеного тексту, а також унеможливлює спотворення змісту слів і речения в цілому. Наприклад, у реченні: Грип — це інфекиійне захворювания ніхто не сплутає слово грип зі словом гриб. Однак оглушения кінцевих дзвінких приголосних основи, на жаль, -  поширене явише українського розмовного  мовлення,  якого  слід уникати. В іншому разі ми ризикуємо бути смішними, коли, вживаючи. наприклад, слово міг (чоловічий рід минулий час від дієслова могши), вимовляємо кінцевий глухий звук[х|, а не Дзвінкий [г], пор.: Він справді міг, я не заперечую.                              

2. Акцентуяційні  норми передбачають дотримання правил наго-лошування слів. Идеться, звичайно, про виділення складу в слові та слова в реченні чи фразі. наголос - це неодмінний елемент інтонації української мови, який творить її ритмомелодику, сприяє розрізненню значения слів чи їх форм, допомагає виділити в реченні важливе за змістом слово, напр.: відомості-відомості, видання —видання, об'єднання — об 'єднання; руки — руки, братів — братів; Андрій їде до Киева, або Андрій їде до Киева, або Андрій їде до Киева.                                          

3.  Орфографічні норми - це єдині загальноприйняті правила передачі звукової мови на письмі, а саме: написания слів і їх частин, вживання великої літери, написания слів разом, окремо і через дефіс, правила переносу слів із рядка в рядок. Орфограмою називають правильне написания, яке треба вибрати із низки можливих графічних варіантів. Наприклад, відповідно до правила „дев'ятки", що стосується слів іншомовного походження, пишемо літеру и, а не є в словах стипендія, директор; а от написания літери є в словах типу декан, депутат правилом пояснити неможливо. Такі випадки написания слід запам'ятовувати.

4.  Пунктуаційні норми - це система правил вживання розділових знаків у реченні, тексті (кома, крапка, тире, двокрапка, крапка з комою, три крапки, дужки, лапки, знак оклику, знак питания). За допомогою розділових знаків здійснюють структурне, смислове та інтонаційне членування писемної мови на значущі частини, що дає змогу читачеві усвідомити зміст тексту відповідно до задуму автора. Для прикладу наведімо відомий вислів, зміст якого визначає вживання коми: Стратити, неможливо помилувати, або Стратити неможливо, помилувати, або Стратити, неможливо помилувати? Пунктограми є різних типів - одні оформляють кінець речения, інші вживаються в межах речения чи відділяють одне речения від іншого у структурі тексту.

5.  Лексичні норми регламентують використання слів відповідно до їх лексичного значення та не допускають вживання жаргонних, діалектних, просторічних   слів.   Наприклад,   не   слід  сплутувати   значень   слів  адрес (письмове вітання кого-небудь з нагоди відзначення видатної події в його житті)   та  адреса   (місце   проживания   чи   перебування   кого-небудь   або місцезнаходження чого-небудь). Порушенням лексичних норм є вживання слова файний у літературній мові чи слова хабарник у діловій мові. Замість них треба говорите горний; людина. яка зловживає службовим становищем.

 Словотвірні норми встановлюють закономірності утворення нових слів за наявними в мові словотвірними моделями. Часто в усному мовленні спостерігаємо відхилення від норм українського словотворення під впливом російських відповідних лексем. Однак треба пам'ятати, що в кожній мові діють свої закони і багато слів, які мають спільний корінь в інших слов'янських мовах, можуть відрізнятися префіксами, суфіксами, напр.: напій (рос. напиток), ліки (рос. лекарст-во). заплатить (рос.уплатить}".

6.  Граматичні норми охоплюють правила творения та вживання форм слів, їх поєднання у словосполучення та речения. Ці норми вивчаються в морфології та синтаксисі, закріплені в граматиках української мови. довідниках, правописі. Наприклад, можна почути поєднання іменника біль'у значенні „відчуття фізичного страждання" з прикметниками жіночого роду сильна, головна, нестерпна. Таке порушення морфологічної норми пов'язане з помилкою у визначенні роду іменника {біль - це іменник чоловічого роду і узгоджується з прикметниками сильний, головний, нестерпний). Іменники білъ у значенні „білі нитки; білість" або білъ в значенні „хвороба рослин" виступають омонімами до зазначеного слова і мають граматичну форму жіночого роду. Значения роду впливає і на відмінкові закінчення, пор.: бол-ю (чол. рід) і бол-і (жін. рід). Граматичну форму слова може визначати наголос, напр.: стола, але столу.