Лекции по "Українська мова"

Правила поєднання  слів у словосполучення та ре.чення  тісно пов'язані зі 'значениям  та граматичними ознаками слова. Наприклад, близькі за значениям дієслова оволодіти та опанувати виявляють різ.ні еинтаксичні особливості -оволодіти (ким? чим?), а опанувати (кого? що?); дієслово дякувати керує формою давального, а не родового відмінка залежного слова (вам, друзям, колективу); прийменник згідно з (із, зі) передбачає форму орудного, а не родового відмінка іменника (наказом, положениям, статтею).

Синтаксичні норми регламентують доцільність використання мовних засобів у конкретних стилях мови. Добір мовних елементів відповідає потребам сфер комунікації, меті і завданням висловлювання. Вказуючи на ці норми, ми часто кваліфікуємо їх не як „правильні", а як „доцільні", „кращі" саме для цієї ситуації. Наприклад, нормою офіційно-ділового стилю є вживання книжних слів, канцелярської лексики, усталених мовних зворотів {акредитація, набувати чинності, засвідчити підпис, доповідна записка) чи термінів з різних галузей знань для наукового стилю. Саме за нормами офіційно-ділового стилю відповідь студента на іспитах оцінюють на відмінно, добре, задовільно, незадовільно, а не блискуча, достатня, посередня, погана відповідь. Безперечно, існують вимоги щодо граматичних форм, синтаксичних конструкцій, які підпорядковані насамперед позамовним чинникам.

 

5. Писемна  форма мовлення

Писемне мовлення є основним для ділових людей. Семе через ділову документацію листування встановлюються певні ділові контакти. Одииицею писемного мовлення текст різного х-ру. Це може бути стаття, газетиий текст, лист чи будь-який документ Писемне мовлення відрізняється від усного і має такі особливості:

- писемна нова  фіксусться графічними знаками;

-  писемна мова завжди спираєтъся на усне мовлення і є вторинною. Вона завжди фіксує чиюсь висловлену думку і сприймається органами зору;

писемна мова - це форма в основному монологічна;

-писемне мовлення  характеризується більшою регламентацією мовних засобів, точнш добором відповідної лексики;

-в писемній  мові переважає особливий стиль, загальноприйняті структури документа правила вживания специфічиих словосполчень;

-у писемиій  мові виділяють текст та сферою  слілкування, наприклад: накази, квитанція,накладні,тощо.

Способи наближення писемного мовлення до усного

1.  Замінити  довгі речения короткими.

2.  Обов'язково  використовувати звертання до  слухачів.

3.  Вживати  вставні слова, які допомагають  впорядкувати послідовність викладу  думок (по-перше, по-друге, наступне), висловити власну оцінку повідомлюваного {на нашу думку, як бачимо, можна сказати), зберігати смислові причинно-наслідкові зв'язки {отже, таким чином, можна зробиты висновок, загалом).

4.  Ставити  прямі та непрямі запитання  (вони сприяють активізації уваги слухачів), напр.: Які форми існування літературної моеи знаємо? і одночасно давати відповіді на них: Існує дві форма реалізаыії літературної моеи —усна та писемна.

5.  Повторювати  час від часу предмет думки,  напр.: документы -ділові паперы — вони.

Обов'язково робити паузи між частинами тексту, щоб дати слухачам можливість осмислити почуте.Бажано змінювати силу голосу,

висоту тону.Темп мовлення' варто обрати середній. Взяту тональність (робоча чи урочиста, піднесена чи буденна) треба зберігати протягом усього виступу.

6.  Не  вживати  надміру слів іншомовного походження  та вузько-спеціальних слів-термінів або коротко пояснити зміст використаних слів.

7.  Виділити  у' тексті місця, які обов 'язково треба переказувати (власні враження від явища, предмета, події, особи тощо), - це забезпечить якнайтісніший зоровий контакт зі слухачами.

8.  Намагатися  замінити віддієслівні іменники  дієсловами, які роблять усне  мовлення динамічним, пор.: Це може бути свідченням завершения формування першої стадії. -Це свідчить про заверыіення формування першої стадії.

9.  Дієприкметникові та дієприслівникові звороти краше замінити окремими речениями, пор.: Починаючи вывчати проблему, спочатку опрацюыте необхідну літературу. — Колы починаете вивчати проблему, краще спочатку опрацюйте потрібну літературу.

10.Зайвий раз  не ускладнювати речения, пор.: Цей факт можна оцінити як нагадування. — Цей факт є нагадуванням.

 

 

6. Усна  форма мовлення

Усна форма може обслуговувати  виробничі і Побутові потреби суспільства.

В ній переважає лексика побутового характеру, використовуються переважно прості речення.

Можна виділити кілька типів усного мовлення за сферами його застосування: ділова розмова, засідання, публічний виступ(лекція,промова, бесіда)

Усне мовлення відрізняєгься від писемного такими чинниками: - усному мовленню властива спонтанністъ;

-під час усного  мовлення мало уваги приділяеться  формі вислову, особливо з точки зору орфоепії;

-для  усного     мовлення      характерна     поширена     іформативність,     насичсність фактами;

-важливим елементом усної мови є іпонапія, від якої залежитъ зміст вислову. Саме ця ознака є однією з найсуттевіших рис усного мовлення.

Усне мовлення допускає повтори, які використовуються з тіею чи іншою метою. На особлнву увагу заслуговус особисте ділове усне мовлення в процесі прийому відвідувачів, слілкування зі своїми колегами. Усне мовлення кожної людини свідчить про рівень її освіченості, культури.

 

7. Володіння  мовою професії. Шляхи вдосконалення

це — вільно володіти лексикою свого фаху, нею  користуватися.

 Мовні знання  — один з основних компонентів  професійної підготовки.

Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще оріентуватися в складній професійній ситуації та в контактах з представниками своєї професії.

Володіти мовою  професії також означає використовувати професіоналізми. Професіоналізми - слова и мовні звороти, характерні для мови людей певних професій. Оскільки професіоналізми вживають на позначення певних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу. вони не завжди відповідають нормам лїтературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні синоніми до термінів. 3-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно виробничі. Вони доволі різноманітні щодо семантичних характеристик.

На   відміну   від   загальнолІтературної,    мова    професійгошо спілкування вимагає однозначносі тлумачення основних ключових понять, зафіксованих у термінах. До будь якої сфери діяльності це дуже важливо, оскільки неточне вживання того чи іншого слова може мати небажані наслідки.

Шляхи здосконаленнй  та розвитку мови професії:    читання  професійної літератури, навчання, написання конспектів. різна творча робота,інтерес до всього нового, загальна інтелігентність та ерудованість.

 

8. Стилі  сучасної літературної укр. Мови. Які потреби людини вони забеспучують?

Стилі сучасноїукраїнської  літературної мови

Обслуговуючи  найрізноманітніші сфери суспільного  життя, літературна мова залежно  від її функцій, спрямування і  суспільного призначення може характеризуватися  певними специфічними засобами, не втрачаючи, звичайно, своїх загальнонародних властивостей. Колективно усвідомлені різновиди літературної мови, що об'єднують мовні одиниці за їх функціональним призначенням у певні структури, становлять систему функціональних стилів.

Саме слово стиль (з лат. stilus — паличка для письма) має кілька значены 1) сукупність ознак, які характеризують мистецтво або індивідуальну манеру художника; 2) сукупність прийомів у використанні засобів мови, властива якому-небудь письменникові або літературному творові, напряму, жанру; 3) характерна манера поводитися, говорити, одягатися і т. ін. Як термін його вживають у літературі, мистецтві, архітектурі та інших науках. Щодо мовного стилю, то він передбачає добір мовних засобів (лексичних, граматичних, фонетичних тошо) у будь-якій сфері людської діяльності (політика, наука і техніка, справочинство, художня література тошо) відповідно до мети і завдань спілкування.

Мистецтво добирати й ефективно використовувати  систему мовних засобів з конкретною метою та в конкретних умовах і обставинах спілкування визначає рівень культури мовлення людини і загальнии рівень духовної культури нації. Тому дуже важливо „озброїти" сучасного студента, якого б фаху він не навчався, знаниям стилістичного багатства літературної мови та вміннями послуговуватися ними для активного спілкування з діловими партнерами, ведения документації, під час публічних виступів тощо.

В основі функціонально-стилістичного  розмежування мови лежать позамовні (екстралінгвістичні) та власне мовні чинники. Кожен із функціональних стилів становить своєрідні експресивно-смислові принципи     добору, поєднання     і   вмотйвованого    вживания   , слів    та виразів,  синтаксичних   конструкцій.   Розрізняють  загальні  та  спегіифічні стилістичні  .риси.Загальні  властиві   всім   функціональним  стилям"'та відпрвіднимїм жанрам, які виділяються в межах функціонального стілю, а саме:'^; єдність    конструктивного    принципу,    своєрідність    композИЦІЙНОЇ організації матеріалу та стилістичних структур. Специфічні стилістичні риси характеризуют   лише   окремі   функціональйі   стилі   Та   реалізуються у властивих їм жанрах.          

Основиі параметри  фуикціональних стилів:

•   сфера  вживания;

•   призначення;

•   жанри  реалізації;              

•   загальні позамовні ознаки;

•   власне мовні особливості:

•   підстилі.

У сучасній українській  літературній мові виділяють такі функціональні  стилі з властивими їм підстилями:

1. Науковий: а)власне науковий; б)науково-навчальний; в)науково-популярний.

2. Офіційно-діловий: а)законодавчий;

б)  адміністративно-канцелярський; в)дипломатичний.

3. Публіцистичний:

а)стиль засобів  масової інформації;

б)  художньо-публіцистичний;

в)науково-публіцистичний.

4.Художній:

а)епічний;

б)  ліричний;

в)драматичний;

г)комбінований.

5.Розмовний:

а)побутовий;

б)  світський.

6. Релігійний, або конфесійний:

а)стиль проповіді;

б)стиль богослужбових  книг, відправи;

в)стиль богословської  літератури.

Виділяють також  епістолярний стиль, ораторський стиль, однак диференційні ознаки цих стилів перекриваються ознаками білып узагальнених структурно-функціональних стилів (офіційно-ділового, публіцистичного, розмовного) .

Поняття ділова українська мова співвідносять здебільшого  з двома функціональними різновидами  літературної мови — науковим та офіційно-діловим стилями . Дослідження історії їх становления, характеру лексичних та граматичних структурних компонентів, жанрового багатства, специфіки усної та писемної форм вираження - основна мета курсу української мови професійного спілкування.

 

9-10. Офіційно-діловий стиль: функції,  підстилі та жанри,риси

Офіційно-діловий  стиль — це сукупність мовних засобів, призначених для регулювання  ділових стосунків, спілкування  на державно-політичному, громадському, економічному рівні, у законодавстві, сфері управління адміністративно-господарською діяльністю (офіційно-ділова мовна сфера).

Офіційно-діловий  стиль — це мова ділових паперів, розпоряджень, постанов, програм, заяв, автобіографій, резолюцій, протоколів, законів, актів, наказів, анкет, розписок тощо.

 

Підстилі  офіційно-ділового мовного стилю.

В офіційно-діловому мовному стилі виділяють такі підстилі:

1. Законодавчий  — використовується в законотворчій  сфері у вигляді Конституції,  законів, указів, статутів, постанов  тощо.

2.Дипломатичний  — використовується в сфері між державних офіційно-ділових стосунків у вигляді договорів, конвенцій, протоколів, заяв тощо.

3.Юридичний  — використовується в юриспруденції  у вигляді актів, позовних заяв, протоколів, постанов, запитів, повідомлень  тощо.

4.Адміністративно-канцелярський — використовується в професійно-виробничій сфері, правових взаєминах і діловодстві у вигляді офіційної кореспонденції, договорів, контрактів, заяв, автобіографій, доручень тощо.

 

Основна функція оф-ділового стилю-інформативна(повідомлення). Сфера вживання ділового стилю зумовлює його жанрову розгалуженість. Більшість жанрів ділового мовлення відображае соціальне спілкування. Власне функція оф-ділового стилю полягає

в тому, що він надає висловлюванню характер документа, а відображеним у ньому разним сторонам людських стосунків

-фоі-ділового забарвлення. ОДС слугує для спілкування в державно-політичному, громадському і економічному житті, законодавстві, сфері управління

адмінастративно-господарською діяльністю. Основне призначення -регулювати ділові стосунки

в зазначених віще сферах та обслуговувати громадські потреби людей у типових ситуаціях.

Специфіка ОДС полягає в певних стильових рисах: Нейтраьний тон викладу змісту, точність та ясніть повинні поєднуватися з

лаконічністю й стислістю, документальність, наявність усталених одноманітних мовних зворотів

сувора регламентація тексту. Точність, послідовність і лаконічність викладу фактів, гранична чіткість у висловлюванні.

Діловий стиль позбавлений образності, емоційності та індивідуальних авторських рис.

Наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень документів.

Лексика здебільшого нейтральна вживається в прямому значенні. Задежно від того , яку галузь суспільного життя обслуговую ОДС, він

може містити суспільно-політичну, професійно-віробничу, науково-термінологічну лексику.

Жанри:закон,кодекс,стутус,наказ,акт,доручення,протокол,інстукція,лист

 

11,60 .Науковий стиль,підстилі,жанри.Риси  наукового стилю

 

  Науковий стиль - це стиль, сферою використання якого є наукова та науково-технічна діяльність, освіта; він призначений для інформування про результати наукових досліджень, обґрунтування гіпотез, класифікації і систематизації знань, впливу на інтелект читача або (рідше) слухача.