Лекции по "Українська мова"

Сфера вживания. Науковий стиль можна розглядати як функціональний різновид мови, вживання якого обмежується сферами науки, техніки та освіти.

Призначення. Мета наукового мовлення - повідомлення про результати наукових досліджень, доведения теорій, обгрунтування гіпотез, класифікацій, роз'яснення явищ, систематизація знань.

Жанри реалізації наукового стилю - монографія, наукова стаття, відгук, рецензія, анотація, лекція, доповідь на наукові теми, виступи на наукових конференциях, наукові дискусії тощо.

Загальні позамовні  ознаки.

Основними загальним  екстралінгвістичними ознаками наукового  стилю є:

- чітка визначеність  предмета думки і принципово  об'єктивне до нього ставлення {предметність та об'сктивнсть).

Основними власне мовними рисами наукового стилю є:

-   строга  унормованість (відповідність нормам  літературної мови);

-   широке  використання абстрактної лексики;

-   безособовість;

-   монологічний характер викладу. зумовлений змістом;

-   завершеність  та повнота висловлювання;

-   тісний  зв' язок між частинами висловлювання,  логічна по слід ов-ність;

  -   використання   лаконічних,    але   високоінформативних    атрибутивно-іменних словосполучень;

-   використання  умовних знаків та символів;

-   первинність  писемної форми;

-   відсутність  підтексту та ін.

Внаслідок; різнорідності   галузей   науки   та. ,освіти   науковий   стиль  поділяється на такі підстилі:

• власне науковий {науково-технічний та науково-гуманітарний). Він пов'язаний з такими жанрами, як монографія, рецензія, наукова стаття, наукова доповідь, курсова, дипломна, магістерська робота, ре ферат, тези тощо.                                         

• науково-популярнии — застосовують для дохідливого, доступ ного викладу інформації про наслідки складних наукових досліджень для нефахівців. Реалізується в статтях науково-популярних часописів. книжках, призначених для широкого кола читачів.

На відміну  від власне наукового викладу  в науково-популярній літератур: виявляється діалектична єдність емоційно-чуттєвого сприйняття дійсност: та логічного її пізнання, бажання в доступній, зрозумілій неспеціалістов: формі ознайомити читача з науковими знаниями. В основі науково': популяризації лежить засада: про невідоме говорити через відоме зрозуміле. Цим і пояснюється наявність полярних внутрістильових ознак: об'єктивність і суб'єктивність, абстрактність і конкретність (навіть наочність, ілюстративність).

• науково-навчальний це мова навчання в усіх типах закладів освіти та мережі просвітницьких установ, товариств. Реалізується в підручниках, посібниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного та образного викладу наукової інформації. Не виключає використання образних засобів мови. елементів емоційності.

 

 

     12.Документ,функції

Документ - це інформація, що зафіксована на матеріальному  носії способом створеним людиною  за допомогою листа, графіки, фотографії, звукозапису. Функції документа

Інформаційна  —  документ   створюється   для   передачі   або   зберігання інформації. Соціальна — задовольняє певну соціальну потребу. Культурна — засіб зв'язку між організаціями та суспільними структурами. Управлінська   —    за   допомогою    документа    виконується    управління підприємством. Історична — надбання історії, матеріальне підтвердження того, що відбувалося у світі. ГОЛОВНА ФУНКЦіЯ - полягає в здатності документа зберігати і передавати  (поширювати)  інформацію у часі та просторі

Комунікативна функція - полягає в здатності документа бути інформативним засобом передачі, обміну, комунікації, спілкування, наступництва

Пізнавальна функція - здатність документа служити засобом отримання і передачі знань для вивчення процесів і явищ природи та суспільства. Ця функція наявна в навчальних документах - підручниках, навчальних посібниках тощо, а також у наукових документах — монографіях, дисертаціях, авторефератах дисертацій, патентах тощо

Правова функція - здатність документа служити засобом доведения, підтвердження яких-небудь фактів (відомостей). Ця функція властива офіційним виданням (конституція, закон, указ, а також історичні джерела, що служать засобом підтвердження)

Статистична функція - здатність документа відображати кілыеісну характеристику інформації, служити засобом ресстрації і групування інформації, пов'язаної з господарськими, демографічними та шшими соціальними процесами з метою їх аналізу, контролю та оптимізації.

 

13. Вимоги до документів

1 Уніфікація  та стандартизація управлінських  документів.

2. Формуляр документів  та його основні реквізити.

3. Правила оформлення  сторінки.

4. Реквізити  адресата.

5. Вид, дата, адресат документа.

6. Мова та  стиль документів.

7. Відмітки про  узгодження.

8. Засвідчення  документа.

9. Проходження  документів.

10. Бланк документів.

 

14-15 Групи документів

1. За найменуванням: акт, протокол, інструкція, лист тощо.

2. За місцем  укладення:

— внутрішні  — мають чинність у межах установи, де їх укладено;           

—  зовнішні — виступають чинником або результатом спілкування  з іншими установами, організаціями, особами.

3. За способом створення:

— стандартні, типові — укладаються  на трафаретних, бланкових паперах  із захисними символами в суворо регламентованій послідовності (паспорт, свідоцтво, атестат, диплом, військовий квиток тощо);

—   нестандартна нерегламентовані — в яких певна частина даних готується заздалегідь (типовий лист, довідка, перепустка, положения, інструкція тощо);

— індивідуальні — укладаються  за загальними принципами й формою, але автор довільно добирає та компонує мовні засоби залежно від  конкретноі ситуації (автобіографія, звіт, протокол, оголошення, запрошення тощо).                                                                                    

4.  За напрямком:

— вхідні (надходять до установи, організації, підприємства, фірми);

— вихідні (адресовані за межі установи).

5.  За ступенем гласності:

— звичайні (несекретні) —  для загального користування;

— для службового користування (ДСК);

— таємні (Т);

— ціл ком таємні (ЦТ),

6.  За стадіями створення

—   Оригінали (перші  примірники документів, які мають оригінали підписів посадових осіб)

—   Копії:

Відпуск (повна копія документа, оформлена одночасно з оригіналом під копірку)

Витяг (копія частини документу, засвідчена у встановленому порядку) Дублікат (повторно виданий документ)

 

16. Формуляр документа. Реквізит

Кожннй вид документа  має свій Формуляр. формуляр - це сукупність реквізитів, розміщених у встановленій

послідовності. Реквізити - основні елементи документа , що мають свою послідовність.

Реквізити-це сукупність обовязкових відомостей у документі, без яких він не може

бути підставою для обліку і не має юридичної сили. Кожний документ складається з постійних реквізитів

(тих що друкуються під час виготовлення бланка) та зміних ( що фіксуються на бланку в процесі заповнення.

 Кожен документ  повинен мати свій формуляр -зразок, тобто певну модель побудоби  однотипних документів.

Аркуш паперу з відтвореними на ньому реквізитами, називаеться бланком. Кожна установа повина мати 2 види

бланків:для листів та для інших документів. Група реквізитів та їх постійних частин, відтворена на бланку жлкумента як єдиний блок

, називають штампом.

 

17. Бланк документа. Вимоги до  нього

Бланк документа - це стандартами аркуш паперу з відтвореною на ньому

постійною інформацією  документа и місцем, залишеним  для змінної.

Найпоширенішими   є   бланки   службових  листів,   довідок,   актів,   наказів,

протоколів  та ін. Застосування бланків при  складанні документів підвищує

культуру праці, надає інформації офіційного характеру, полегшує виконання

та подальше використання документа. "Якщо документ - обличчя установи,

то бланк - її візитна картка", - так прийнято про нього говорите. Бланк мае

бути    бездоганно    виконаний.    Особлива    увага    приділяється    чіткості

надрукованого текста, грамотності та культурі спілкування (маються на увазі

встановлені формули  ввічливості). На загальному бланку можна  друкувати

всі   види   документів,   що   дуже   зручно,    оскільки   це   робить   бланк

універсальним і дає змогу його виготовляти  великим тиражем. На бланку

вміщується  назва установи, організації, підприємства та їхня підвідомчість,

місце складання  документа (місто, район), місце для  проставления індексу,

дати   й    заголовка    (значно    спрощується    складання    документів   при

використанні  готових бланків, в яких потрібно лише заповнювати пропуск у

тексті).

Ознакою культури ділового спілкування є наявність  заголовка. Кожен службовий документ, незалежно від його виду, змісту й призначення, повинен мати заголовок, сформульований службовою особою, що складала його (виняток - повідомлення, телефонограми). У ньому коротко, однією фразою в узагальненій формі, викладається зміет ділового тексту. Називається тут не лише об'єкт, про який ідеться, а й суть дії, виражена віддієслівним іменником. Найчастіше вживані такі форми: виконання, відшкодування, звільнення, оскарження, покарання, розв'язання, відловідальність та ін. Заголовок повинен відповідати на запитання "Про що ?".

Як правило, наявність чітких заголовків помітно  скорочує час розгляду документа, період проходження його, запобігає помилкам при формулюванні короткого змісту в реєстраційних записах.

Якщо документ великий за обсягом і поділяється  на розділи, то заголовок кожного з них уміщується в лівій частині аркуша, виділяється графічно, але сам текст при цьому не розривається.

 

18.Вимоги до мови документа: ясність, точність , свобода

Ясність                             Ясність мови визначасться як її зрозумілість і забезпечується точністю та логічністю. Ясною здаватиметься усне мовлення адресату, якщо його мислення встигатиме за мисленням мовця, а ще краще, якщо трохи

випереджатиме. Слухач в такій ситуації адекватно  «прочитує» те, що ч'ує, здогадуеться. що послідовно йтиме далі, і часто каже: «Ясно, я все зрозумів». Ясності усного мовлення сприяють чітка дикція, логічне й фонетичне наголошування, правильне інтонування. розмірений та уповільнений ритм, спокійний і ввічливий тон.

На письмі ясність  досягається послідовністю лінійного викладу матеріалу, що відображаг логічне розгортання думки, точним називанням, членуванням тексту на абзаци відповідно до тем, підтем і сегментів думки, повтором основних. ключових слів.

Ясність повинна  бути обов'язковою ознакою гарної мови в усіх типах спілкування.

Т очність  мовлення

Точність мовлення досягається вмінням узгодити знания матеріалу зі знаниям мови, тобто  вибрати найточнішу для даної  ситуації форму відповіді чи розповіді.

Точність —  одна з найважливіших ознак культури мови. Вона утримує нас від зайвого говоріння. Ця ознака складається з двох компонентів:

а)  адекватне  мовне вираження дійсності, тобто  не суперечливе життю; б)..вживания слів і виразів. узвичаєних для мовцш. що володіють нормами даної'літературної мови.                                    

... Точності  можна досягги, виконуючи дві  вимоги. ч 1. Оформляти й виражати  думку треба відповідно до  предметів. і явищ дійсності,  відповідно до понять про них.  Слід пам'ятати, що в народі  здавна точність пов'язувалася  з умінням чітко мислити, знаниям предмета мовлення, умінням зіставити слово з особою, предметом, дією, явищем. Слово має виражати найістотніше в них і цим найістотнішим воно представлене у свідомості мовців.

2. Обов'язковою  умовою досягнення точності мови  є увага до стилю і жанру гекстів, умов, середовища й колориту спілкування, культурно-освітнього рівня мовців, бо в кожному типові мовного спілкування, культурно-освітнього рівня мовців. рівень точності «свій», своя міра мовної правди й неправди, і мовець мусить його відчувати. Наприклад, жартома сказане в дружній бесіді слово може сприйматися адресатом як образа, бо він вийняв його з контексту фантазійно-дотепного довірливого спілкування і переніс на рівень офіційно-ділового, де   «все   правда

Точність мови — це відповідність мовного змісту предметно-речовій дійсності, реальним особам, системі понять. Точність залежить від вибору слова чи виразу, а також від уміння мовця зіставляти слово і предмет, річ, ознаку, явище, слово і поняття про них. При цьому треба враховувати, з яким нині значениям вживається дане слово, а не вживати його з будь-яким із інших значень, які також йому були властиві чи й нині рідко вживають ся.

Поняття «точність» практичної (щоденної) мови не збігається з поняттями точності у науковій, офіційно-діловій і художній мові.

У пауковому  та офіційно-діловому стилях точність досягається через систему термінів, а в художньому — через систему  образних засобів мови.

Точність передбачає граматичну правильність. Без граматичної  правильності важко досягти точності. Але граматична правильність не є гарантією точності. В одному з підручників с таке граматично правильне речения «Великий сніг йдс вночі». Але в учнів може скластися неточне уявлення про те, що великий сиіг можливий тільки вночі. бо на це зорієнтовує порядок слів. Адже комунікативне вагомі слова ставляться на початку або в кінці речения.

 

19.Логічна послідовність,стандартизація мови

Логічна послідовнїсть

Першою умовою логічності мовлення є логічність мислення, логічність міркувань як етапів розгортання думки. Вміння дисциплінувати свое мислення, міркувати послідовно, спиратись на попередні етапи думання, розвивати наступні, шукати джерела і причини явищ, висувати положения (тези), давати об-ґрунтування і пояснения фактам, вмотивовувати висновки — все це необхідні умови логічності мовлення, а значить, і високої культури його. Адже без культури думання не може бути культури мовлення. Видатний україиський письменник Олесь Гончар писав: «Убога стилістика найчастіше є породженням убогої думки». Другою умовою логічності мовлення є знания мовцями мовних засобів, за допомогою яких можна точно передати предмет думання і саму думку про нього, якими можна забезпечити смислову зв'язність мовлення, уникаючи, таким чином, суперечливості у викладі матеріалу. Тобто кожен мовець повинен володіти не тільки логікою мислення, а й логікою викладу дум-к й. Логіка викладу думки залежить не тільки від логіки мислення (хоча в основному від цього), а й від ситуації спілкування, від рольових характеристик співбесідників, від призначення і мети спілкування. Вона досягається за допомогою внутрішнього плану відповіді: задум —основна думка — її членування — висновки. Потім необхідно сформулювати тези відповіді. тобто основні положения, закономірності, правила, які те треба буде аргументувати, розкрити або довести: дія відбувається, результат такий, де? за якої умови? чому? коли? як? Слід пам'ятати, що одне судження правильне. друге — хибне, третього не дано. За логічної послідовності слова розміщуються так. що між ними не виникає смислових непорозумінь.