Лекции по "Українська мова"

   • . Паузи  - логічні, психологічні, фізіологічні - тут особливо виразні, тривалість  їх більша, ніж при виголошенні  доповідей;

•   Темп промови тим повільніший, чим більша кількість слухачів;

•    Вибір  мовної манери залежить не лише від  ситуації мовлення, а й від характеру  та емоційного змісту промови;

•    Якщо зміст виступу малоемоційний, кількість  слухачів порівняно невелика, до того ж є мікрофон - «мітинговий» тип мовлення.

Наявність мікрофона помітно змінює ситуацію виголошення промови. Мікрофон полегшує завдання промовця, позбавляючи його зайвого напруження. проте виразність. чистота дикції запишається важливою. Голос промовця стає звичайним, форсування звуку вже не потрібне. Зокремо, паузи, потрібно, щоб набрати повітря в легені при дуже голосному мовленні, тут практично відсутні: зберігаються паузи логічні та психологічні, прте роль їх менш важлива, вони не такі помітні й виразні, як при безмікрофонному мовленні. Темп мовлення при наявності мікрофона середній (коли його нема - уповільнений).

 

54. Доповідь,як публічний виступ

Доповідь - це одна із найпоширеніших форм публічного мовлення. Доповідь може бути політичною, діловою, звітною, науковою.

Політична доповідь - виголошується здебільшого керівниками держави. Вона є поширеною формою донесения та роз'яснення суспільству питань внутрішньої і зовнішиьої політики країни. 3 нею офіційні особи виступають на масових зібраннях людей - з'їздах, сесіях, міжнародних форумах.

Ділова  доповідь — виклад інформації і шляхів розв'язання різних окремих практичних питань життя і діяльності певного колективу, організації. Своєрідним різновидом ділової доповіді можна вважати звітну доповідь, у якій робиться повідомлення про результат усієї роботи за певний період, тобто повідомляється не про одну чи декілька ділянок роботи, а про всю діяльність.

Наукова доповідь - узагальнює наукову інформацію. досягнення. відкриття чи результати наукоових досліджень. Заслуховується на різноманітних наукових зібраннях - конференціях. симпозіумах, семінарах тощо. Наукова доповідь. зроблена на основі критичного огляду і вивчення низки публікацій інших дослідників, називається рефератом.

Ділова  доповідь - це діловий документ, який-'містить виклад певних питань обов'язково з висновками та пропозиціями. На відміну від інших ділових паперів, така доповідь призначена для усного виполошення (її, як правило, читають).

Ділова доповідь містить значний обсяг інформації й розраховується на обізнаних слухачів. У ній ставляться й пропонуються до розв'язання назрілі в певній галузі проблеми і визначається практична мета Така доповідь містить значний фактичний матеріал. тому найчастіше вона бувас заздаиеіїть надрукована й роздана учасникам зібрання. Особливістю ділової доповіді є те, що її текст може бути предметом обговорення, зазнавати критики, доповнюватися новими положениями тощо.

Звітна, доповідь за своею будовою нагадує письмовий  звіт. Цей публічний виступ особливо важливий і відповідальний: адже доповідач повиненправдиво, об'єктивно висвітлити факти й переконати слухачів у необхідності певних висновків і пропозицій. Для цього треба чітко окреслити мету, характер і завдання доповіді: до кожного положения майбутньої доповіді дібрати переконливі факти. цифри. приклади, цитати; продумати й скласти загальний план доповіді, пов'язати окремі положения плану в одну струнку, вступну та заключну частину доповіді треба написати повністю і прочитати кілька разів. щоб позбутися при виступі невпевненості, розгубленості.

Звітна доповідь не лише обговорюється, а й схвалюсться  зібранням. До окремих її частин можуть бути внесені корективи. Звичайно, після  обговорення такої доповіді приймається  рішення - програма майбутніх дій.

Виступ на доповіді. як правило, короткий, фрагментарний за своїм характером: виступаючий торкається кількох питань, виствітлених у доповідях, й оформлює свій виступ найчастіше не як єдине ціле, а як набір реплік. Полемічність, критичне спрямування - характерні риси такого виступу. Він мае самостійного значения, зрозуміти його можна лише у зв'язку з проблемою, що обговорюється, проте і в такому короткому виступі досвідчений працівник - знавець своєї справи і добрий оратор - зуміє показати й мовну майстерність й повагу до зібрання (хоча б через лаконізм свого виступ}.

 

55. Лекція, як публічний виступ

Лекція є формою пропаганди наукових знань, у ній, як правило, йде мова про вже розв'язані наукові проблеми, до того ж більш загальні. За своїм змістом лекції надзвичайно різноманітні. за формою викладу - також.

У найрізноманітніших за темою лекціях є й те, що їх об'єднує; усі вони - види ораторського мистецтва. усі вони несуть слухачам певну суму занань, усі вони - живий процес спілкування між промовцем і слухачами. С багато спільного й у способі викладу.

Дуже важливою для успіху лекції є її вступна  частина В ній - переконливо, дохідливо, цікаво треба пояснити. чому тема лекції є актуальною і в ній необхідно  розібратися, чому вона потрібна саме цій аудиторії. Тільки так можна  зацікавити слухочів, підготувати їх до спільної праці, згортувати аудиторію. Знайти потрібні слова буває нелегко, вступ у лекторській справі - своєрідний заспів, увертюра, яка обіцяє щось цікаве. Знайшовши потрібні для вступу слова і зацікавивши аудиторію; дуже важливо утримати протягом усієї лекції викликаний інтерес і довір'я.

В основній частині  лекції найважливіше - це чіткий виклик стрижневого питания, послідовне і  логічне розкриття його. Не менш важлива ясність думки й послідовність  викладу при переході від однієї смислової частини до іншої. чітке оформления зачину й кінцівки кожної смислової самостійної частини.

Основна частина  лекції, за свідченням психологів. може містити не більше семи вузлових питань або значних за обсягом смислових  частин. Коли їх більше, слухач губиться, увага його розпорошується, він стомлюється. Не забувайте й про те, що перенасиченість лекції фактами, цифрами, датами утруднює сприймання. не дає можливості слухачам стежити за основною думкою, за ходом її розгортання.

Ще одна - дуже важлива - деталь, лектор мае оцінити те, про що він говорить, чітко й аргументовано висловити свое ставлення до теми. Лектор - безсторонній «переказувач» певних наукових положень - ніколи не досягне успіху у своїх слухачів.

 

56. Дискусія, як жанр публічного мовлення

Дискусія. Обговорення будь-якого спірного питания звичайно називають дискусією.                                                                                            

Наукові дискусії мають свою специфіку. Тут дуже важливо  формулювати свої думки онозначними й точними словами: терміни й абстрактні слова, важливі для дискусії, сілд витлумачити (звичайно кажуть: Учені спочатку домовляються про термінологію, а вже потім сперичаються).

Висуваючи якусь  тезу, тут обов'язково стежать затим, щоб в ній не було двох питань, якщо для кожного з них потрібні свої докази (не розпрошуватись?).

Найважливіше  в науковій дискусії - точно визначити  головну проблему й навколо неї  зосередити увагу.

Виступаючий повинен  подати слухачам ту інформацію, яка  потрібна для того, щоб правильно зрозуміти й оцінити запропонований спосіб розв'язання проблеми. При цьому треба дібрати такі аргументи, які б свідчили на користь запропонованого розв'язку. Добре, якщо виступаючий вміє передбачити  можливі контраргумента й уже в своему виступі спробує спростувати їх.

У середовищі вчених надзвичайно високо цінують час. Тому в аудиторії фахівців треба  бути гранично локанічним: уникати  довгих преамбул, подробиць, про які  можнасказати. коли виникнуть питания  або хтось спеціально зацікавиться ними.

Головуючий  на таких дискусіях повинен стежити  затим, щоб:

•усі аспекти  проблеми не були пропущені, а послідовно обговорені;

•усі важливі  докази, пропозиції, знахідки були зафіксовані, не загубилися;

•усі учасники обговорення мали можливість виступити;

•зупиняти (тактовно) промовців, які відхиляються від сутності справи;

•у підсумковому слові обов'язково зазначити в  чому учасники дійшли згоди, а в чому - ні;

•протокол чи запис  дискусії має стати робочим інструментом, а не даниною концелярській традиції.

Та дискісії в наш час ведуться не лише в середовищі вчених. Дискусій стало на багато більше, тільки культура ведения дискусій стало меньше. Виходячи на трибуну, «довиваючись» до мікрофона . дехто все що він зна^:в змалку, що принижувати, ображати свого опонента непристойно, що хоч трохи вихована люди на не стане змішувати з болотом грубими, образливими словами погляди свого опонента. що використання дріб'язкових. недостойних аргументів у дискусії її на побутову сварку.

 

57. Бесіда, як жанр приватного ділового мовлення

Ділова бесіда—це розмова, в якій бере участь небагато учасників. Мета ділової бесіди - отримання інформації, розв'язання важливих виробничих проблем, вирішення певних завдань. Як і будь-яка розмова. не -„будівля, яку зводять спільними зусиллями" (Андре ІМоруа). Відбувається обмін репліками, питаниями і відповідями, думками й ошнками.

Ділова бесіда - це процес спілкування, який охоплюс  певні психологічні елементи соціальної взаемодії, а саме: тривалість мовлення, тривалість зустрічі, темп 'спілкування. владність, інтимність- стосунків, співробітництво і змагання. емоційний тон, мету і предмет зустрічі                

У діловій бесіді є конкретні правила дотримання комунікативної етики. Треба бути уважним  і тактовним до співрозмовника. вміти слухати його думку. враховувати погляд і докази. висловлювати свої думки точно, логічно, переконливо. стежити за реакцією партнера і відповідно коригувати свої дії, стимулювати зацікавленість розмовою. Успіх ділової бесіди залежить від ступеня готовності до теми розмови, психологічно сприятливої атмосфери, коректної мовної поведінки співрозмовників.

Осноені елементи будь-якої ділової бесіди: встановлення місця й часу зустрічі, спосіб вступу в контакт (початок розмови), визначення мети бесіди (проблема, яку треба розв'язати, конкретне завдання), обмін думками, пропозиціями (оцінка, ухвала), фіксування домовленості і вихід із контакту (підсумки бесіди, взаємні зобов'язання).

Численні поради фахівців з ділової етики, соціоніки. психології стосуються правильного  вибору години, дня тижня, часу для важливої ділової бесіди (найпродуктивніший працездатний період - з 9 до 14 і з 16 до 20 години), вибору місця зустрічі (власний кабінет, кабінет опонента, нейтральна територія), тривалості розмови тощо. Важливою і водночас найважчою частиною ділової бесіди є початок. Розмову не варто починати з обговорення погоди. Початок бесіди - це встановлення контакту, побудова „мосту" між партнерами. Радять ставити запитання по суті, відповідати спокійно, виявляючи знания справи, аргументувати свою позицію, говорити докладно, але не багатослівно, створювати довірливу атмосферу, зацікавлювати співрозмовника, не втрачати у розмові ініціативи, уникати полеміки. „Ділова бесіда - це мистецтво, а починати нотрібно з одягу та ерудиції", - одна з порад. Ось, до прикладу, перелік того, чого не слід робити під час бесід: не нав'язувати розмови. не втручатися, не дорікати. не робити натяків, не зводити рахунки. не бути надто допитливим. не говорити про зв'язки. не давати порад про здоров'я. не дивитися впритул, не відводити очей убік. Яких саме помилок припускаються найчастіше співрозмовники під час ділової бесіди: виявляють авторитарність: не зважають на погляди інших: ігнорують стан співрозмовника: не враховують мотиви поведінки співрозмовника: не виявляють інтересу до проблем співрозмовника; перебивають мовців; говорять, не впевнившиеь, що їх слухають; говорять довго: обмежуються однією пропозицією'⁵. О. Корніяка формулює правила, які діють у межах комунікативного кодексу ділового спілкування (кодексу кооперативності та партнерства), так: правило необхідності і достатності інформації, правило якості інформації, правило відповідності темі і правило дотримання стилю¹⁶. Звичайно, під час ділової бесіди нотрібно виявляти вихованіеть. а це передбачає ввічливість. привітність. доброзичливість. тактовність. стриманість, повагу до співрозмовника. Лише тоді ділове спілкування буде діяльно-практичним і успішним.

Спілкування керівника з підлеглим може відбуватися з різних причин та в різних ситуаціях:

•  керівник віддаєрозпорядження, вказівки. рекомендує, радить;

•  керівник отримус зворотну інформацію про  виконання завдання:

•  керівник дає ошнку завданню, яке виконав  підлеглий.

У ситуацїї „розпорядження" значною мірою вибір форми  впливає на виконання. Щоб розпорядження виконували охоче, воно мае відповідати внутрішнім переконанням підлеглого, тобто:

-зміст розпорядження  не суперечить принциповим.поглядам  підлеглого;

- підлеглий  особисто зацікавлений у розв'язанні  паставленого питания.

Керівникові варто  пам'ятати, що підлеглий легше сприйме його позицію за умови позитивного емоційного ставлення до. своєї персони. Психологічними прийомами досягнення прихильності підлеглих може бути чаете промовляння вголос імені та по батькові співрозмовника. Запам'ятати ім'я допоможе кількаразове повторения його з якогось приводу, напр.: Дуже приємно це чути, Маріє Іванівно! Якщо колектив для керівника новий, то він змушений вивчати імена підлеглих. Не зайвим буде сказати підлеглому і заслужений комплімент, напр.: Знаю Вас як досвідченого фахівця. Однак не варто акцентувати на компліментарних фразах і після компліменту робити антикомплімент, напр.: Руки в тебе золоті, але язык • ворог твій! Керівник мусить бути терплячим та уважним слухачем, цікавитися позаслужбовими захопленнями підлеглого і використовувати їх в інтересах виробництва. Ці прийоми білыле впливають на сферу підсвідомого. ніж на свідомість людини.

Не завжди розмова  керівника з підлеглим може бути приємною, наприклад, ситуація „покарання" чи ,.звільнення". I навіть у цих випадках керівникові слід дотримуватися певних етичних правил і норм:

-    підготувати  емоційний фон для сприйняття  негативної чи критичної інформації, який мае бути самостійним  і не пов'язаним із вчинком;

-    засудити  негідний вчинок (дії) підлеглого  і висловити вердикт (оголосити догану, усне попередження тощо);

-    закінчити  розмову. якщо це можливо. на  позитивній ноті, напр.: / надалі прошу мене звільнити від таких неприемных розмов.

 

58. Прийом відвідувачів

Прийом  відвідувачів - це приватне ділове мовлення, що є засобом повсякденного спілкування людей у процесі виконання службових обов'язків. Мовлення керівника, який приймає відвідувачів. перестає бути його приватною справою - це мовлення офіційне, від імені установи, яку він представляє.

Під час розмови з відвідувачами керівник маг дотримуватись низки вимог щодо культури усного мовлення. зокрема:

-    темп  мовлення узгоджувати з тематикою  і ситуацією розмови, індивідуальними  рисами мовця. Він повинен бути  неспішним. але не надто млявим  і байдужим;