Лекции по "Українська мова"

Апостроф у  словах іншомовного походження ставиться:

-після б,  п, в, м, ф, ж, ч, ш, г.  к, х, р перед я, ю, є.  ї: інтерв'ю, прем'єра, бар'єр

після префіксів. що закінчуються на приголосний, перед ю. є: ад'ютант,суб'єкт.

.Апостроф у  словах іншомовного походження  не ставиться:

-якщо я, ю, є позначають м'якість попереднього приголосного: пюре, бюст,

гравюра;більярд:

-перед йо: сериозний,  курйоз.

М'який знак у  запозичених словах пишеться:

-після м'яких /д7, /т7, /з'/, /с7. /н7 перед я. ю,  є, ї, йо: конферансье, медальйон.

-після л перед наступним приголосним (відповідно до вимови): альбом,

фільм:

-у кінці слів  відповідно до вимови: мапстраль.

Основні правила написания слів іншомовного походження

Апостроф ставиться

Після б, п, в, м, ф, ж, ч, ш, г, к, х,р перед я, ю, є, ї: інтерв'ю, прем'єра, бар'єр, миш'як

Після префіксів, що закінчуються на приголосний, перед  ю, є: ад'ютант, суб'єкт

Апостроф не ставиться

Якщо я, ю, є  позначають м'якість поереднього приголосного: пюре, бюст, гравюра

Перед йо:серйозний,курйоз

М'який знак? пишеться

Після м'яких /д7, /т7, /з7, /с7, /н7 перед я, ю, є, ї, йо: конферансье, медальйон, більярд

Після л перед  наступним приголосним (відповідно до вимови): альбом, фільм

У кінці слів відповідно до вимови: Булонь,магістраль

Подвоєння приголосних відбувасться

У словах: бонна, брутто, нетто, ванна, манна, мотто, панна, пенні, тонна, білль, булла, вілла, дурра, мірра

При збігові  однакових приголосних префікса й кореня, якщо в українській мові слово існує без цього префікса: ірраціональний, ірреальний, імміграція

У власних назвах і похідних від них словах, якщо воно є в тій мові, з якої запозичене: Шіллер, Голландія, Руссо

Подвоєння приголосних не відбувається

У загальних  назвав: група, бароко, клас, інтермецо

 

28. Текст.Які типи текстів повинен  складати науковець.

текст - це частина твору, виражена у вербальній, тобто в словесній формі.

науковець повинен уміти складати:

1.    Власне  наукові тексти:

а)    академічні (статті. монографії. дисертації):

б)   навчальні (підручники, посібники);

в)   енциклопедичні (статті до енциклопедичних видань).

2.    Технічні  тексти:

а)    виробничо-тсхнічні (описи технічних пристроїв. способів виробництва і технологи, організацїї  виробництва

і досвіду експлуаташї);

б)   інструктивні (пам'ятки, інструкції щодо експлуатації);

в)   довідкові (довідники).

3.    Науково-ділові  тексти:

а)    стандарти, специфікації, технічна документація;

б)   описи  винаходів.

4.    Офіційно-ділові  тексти:

а)    юридичні;

б)   управлінські;

в)   ділові листи.

5.    Науково-публіцистичні  тексти:

а)    власне науково-публіцистичні;

б)   науково-популярні.

 

29. Які види власне наукової літератури ви знаете?Дайте характеристику власне наукових текстів

власне  науковий {науково-технічний та науково-гуманітарний). Він пов'язаний з такими жанрами, як монографія, рецензія, наукова стаття, наукова доповідь, курсова, дипломна, магістерська робота, ре ферат, тези тощо.                                         

 

30.Науково-технічний текст як комунікативне явище.

 Спілкування у науковій сфері проходить, як правило, письмово. За свое життя науковець cкдадає безліч тскстів різного призначення — в одних він аналізує погляди інших учених і обгрунтовус необхідність їх змінити. в інших описус винайдений ним пристрій тощо. В будь-якому разі створенню тексту передуе бажання автора змінити щось в системі поглядів його потеншйних читачів або спонукати їх до якихось дій. Отже. насамперед автор повинен вирішити наодинці із собою: — для кого я пишу і для чого я пишу? Від цього будуть залежати подальші дії — вибір форми тексту (тобто жанру), його розміру. поділ на частини, поєднання частин, використання мовних засобів тощо. План дій щодо викладу системи поглядів на письмі мовознавці називають комунікативною Егдатепеіо.

Як же зробити  лінійною нелінійну структуру? Далі наводяться основні етапи створення тексту. Найскладніші позначено зірочкою

1.    ХТО  ЯСНО МИСЛИТЬ, ТОЙ ЯСНО Й  ВИКЛАДАЄ, Насамперед треба добре уявити модель у нелінійному вигляді — побачити всі її елементи, простежити зв'язки між ними.

2.    СКЛАДОВІ  ЧАСТИНИ МОДЕЛІ. Слід розкласти модель на складові частини. кожна з яких відображае той чи інший аспект проблеми. Причому всі ці частини в сукупності повинні відображати ваш)' модель. Власне. це той перший план, який ви складаєте перед написаниям будь-якого тексту. — план того, «про що треба сказати». Зрозуміло. що перший план нечасто бувас схожим на остаточний, але він — необхідний етап організації тексту.

3.   ІЄРАРХІЯ СКЛАДОВИХ ЧАСТИН. Далі встановлюють іерархію окреслених (запланованих) частин — вирішують, які з них відображають головні момента (сторони) вашої моделі, а які є допоміжними. тобто сприяють доведению основного.

4.   ПОСЛІДОВНІСТЬ  СКЛАДОВИХ ЧАСТИН. Необхідно проаналізувати  логічні   зв'язки   між   окремими   частинами   і   на   основі   аналізу   визначити послідовність частин.На цьому етапі ви складаєте остаточний план з розділами. пунктами:і підпунктами. Ось саме тут ви раптом бачите,;що .ваша ідея. починає щось втрачати.Впадати у відчай не варто, бо це цілком тіриродне явище: перетворення багатовимірної структури на одновимірну ніколи не проходить без втрат., Ваше завдання — звести їх до мінімуму. Як? До,ведеться знехтувати другорядними деталями, щоб вони не заважали сприймати основне. їх треба без жалю.вилучити з плану, винести в дужки, в додатки, у виноски і под. — тобто,.за межі тексту.

Крім того, багатогранність  зв'язків між різними аспектами  проблеми обов'язково змусить вас  часом повертатись до сказаного  раніше, що суперечитиме логічній послідовності  викладу. Ви будете, як кажуть, між двома  вогнями: не повернетеся до сказаного — не покажете зв'язку, повернетеся — порушите послідовність. Як і завжди в такій ситуації, оптимальний вихід десь повередині. але де це «десь»? Загальної поради, на жаль, і бути не може. У кожному конкретному випадку треба вирішувати самостійно, покладаючись на власну інтуїцію, вміння передбачити реакцію партнера (тобто читача), здоровий глузд і відчуття гармонії.

5. СТУПІНЬ КОНКРЕТИЗАЦІЇ  ЧАСТИН. Слід вирішити. наскільки  докладно ви висвітлюватимете  кожну частину. Ступінь конкретизації  інформації залежить і від потенційного читача (про це йтиметься далі), і від загальної інформаційної насиченості вашого тексту. Ось це останнє — надзвичайно важливе: якщо ви зумієте ввести до кожної частини стільки інформації й конкретизувати інформацію такою мірою, щоб це відповідало вашому задумові, читач легко зорієнтується в тому, що ви вважаєте основним, а що другорядним. які зв'язки ви виділяєтс як головні, а які просто берете до уваги. — тобто. він побудує таку модель, яка існує у вашій свідомості. Звичайно. кожна частина потребуе різного ступеня конкретизації — залежно від своєї значущості (ступінь цієї значущості встановлюватимете ви. а за вами — читач). Але в будь-якому разі текст повинен бути оптимальним щодо інформаційної насиченості: якщо ви недостатньо (поверхово) висвітлили важливий момент. читач не зможе зрозуміти хід ваших думок. а коли, навпаки, будете докладно описувати несуттєве або всім відоме, це буде відволікати від основного.

6. РОЗМЕЖУВАННЯ  ЧАСТИН. Обов'язково треба чітко  відділяти частини одну від одної. В наукових текстах це роблять з допомогою розділів. параграфів, пунктів тощо. Але це ще не все. ! в межах одного параграфа може існувати кілька семантично завершених частин. які потребують чітких маркерів (покажчиків): ось початок частини. а ось її кінець. Тільки чітко відділяючи одну частину від іншої, ви робите свій текст придатним до сприймання. ІДе пояснюється психологічними особливостями людини. Відомо, що людська психіка мае певні обмеження: для того, щоб інтелектуально переробити інформацію. людина бере її «порціями». осмислює, конденсує (робить висновок) і в такому, вже переробленому (сконденсованому, скороченому, стислому), вигляді залучає до подальших інтелектуальних операцій. «Порції» повинні бути помірними — не великими, але й не замалими. А між «порціями» обов'язково треба зробити паузу, щоб дати читачеві змогу. Як кажуть.   переварити.   Для   нього текст   ділять       на       абзаци.       а       також

використовують   спеціальні  'слова,   словосполучення   й   речения   (мовознавці

називають    їх    метатекстовими'   единицами),    які    допомагають    оптимально

організувати  текст (про них ви зможете прочитати  далі).                                   

7. СТРУКТУРА'  ЧАСТИН. Будувати окремі частини  тексту ..треба теж з урахуванням особливостей сприймання. Вам, мабуть, не раз доводилося читати якийсь твір, як кажуть, «по діагоналі» — швидко пробігаючи очима сторінку за сторінкою. I все ж таки ви схоплювали зміст, загалом розуміли. чи заслуговує щось на увагу. чи ні. Певні місця викликали інтерес — і ви сповільнювали читання, інші були настільки відомі, що не варто було на них зважати. А спробуйте так же швидко прочитати щось із наукових творів минулого, скажімо, З.Фрейда або навіть зі своєї спеціальності. Ви відразу ж відчуєте. що темп тут не той. Автор начебто змушуе вас до неспішного спільного міркування. В чому тут справа? Кожна епоха мае свої власні особливості пізнання, і, відповідно, свій стиль повідомлєння про наслідки пізнавального пронесу. Чи не найбілше це виявляється в структурі частин тексту. Пробігти сучасний текст очима і при цьому схопити зміст можна лише завдяки тому, що в межах частини ваше око передусім бачить слова, які є основними носіями змісту,

— т. зв. ключові  слова.

8. Орієнтація  читата на текст

 

31. Іменник

Іменник — самостіина змінна частина мови, що називае  предмет і відповідае на питания хто? Що?

Збірні іменники — іменники, що позначагать сукупність однакових чи подібних предметів, які  сприймаються як одна ціле. Віддіеслівні іменники — іменники, утворені від дїєслів за допомогою суфіксів

 Число —  граматична категорія іменників  на позначення одного предмета (однина) і позначення сукупності предметів (множина).

Алеі  Якщо іменник стоїтъ перед числівником і вказує на приблизністъ, то й перед два, три, чотири він ставиться в родовому відмінку множит. Наприклад:

•   ' днівтри;

•     днів зо три;

•     тижнівдва;

•     тижщв, зо два;

•     місяців чотири.

Іменник незмінно стоїтъ у родовому відмінку множини після числівників:

мільйон років; міпьйона років.

Після дробових числівників іменник стоїтъ тыъки в родовому відмінку

Наприклад:

•     півтора року;

•     півтора місяця;

•     дві треті відсотка;

•     двом третім відсотка.

Алеі  Якщо євислів з половиною, з чвертю, то іменник вживаешься у фор-

мі, якої вимагає власне кількісний числівник.

Наприклад:

•     три з половиною роки;   •    два з половиною місяці;

•     п'ять з чвертю років.

У датах  назви місяців уживаютъся тільки в родовому відмінку: Наприклад:

•    -перше  березня;

•     з.Восьмим березня;

•     на трете лютого.

Неточність, двоэначністъ формулювань, нечіткість у висловленні думки  є причиною, що призводить до порушенъ правил керування, коли іменники   можутъ вимагати після себе неоднакових відмінків. Наприклад:

•     контроль — за ким, чим.і над ким, чим;

•     контроль над підлеглими;

•     контроль за своєчасним виконанням ухвали зборів;

•     боротьба — з ким, чим; проти поширення  корупції;

•     боротьба зі зловживанням;

•     боротьба за якість продукції;

     •    боротьба класів (міжкласами).

Значна  кілъкість помилок припадав на недогпримання  норм наголошування іменників. Маемо  пам'ятати:

1. Іменники  на -ання наголошуються, як діеслова, від яких вони утворені. Наприклад:

•.    завдати — завдання;

•     заітитати  — запитання;

•     пізнати —  пізнання.

2. У двоскладових  іменниках на -ання наголоиіуєтъся  останній склад: знаний, звания.

3. Однаково наголошуються іменники: Наприклад:

•     діалбг, монолбг, каталбг;

•     кіломётр, сантиметр, дециметр.

Проте в уіщїнській мові є багато іменників, які мають  два наголоси - і два різних значения.

Будьте уважні, коли добираете для оформления думки  подані нижче іменники: Наприклад:

•     мета — ціль, план, завдання;

•     мёта — вид  угоди;

•     правило — положения, принцип;

•     правило —  пристрій, на якому щось розрівнюють.

 

32. Прикметник

Прикметники - це слова, що вказують на ознаку предмета і  відповідаіоть  на питания який? яка? яке? чий? чия? чиє?

Якісні прикметники називають ознаки, властиві предметові більйою або меншою мірою: широкий — ширший – найширший

Відносні прикметники називають ознаки предмета за його відношенням до інших предметів, дій, обставин: Телефона розмова.

 Присвійні прикметники вказують на приналежність предмета  людтдаі (рідше - тваринї) і відповідають на питания чий? -.-чия? чиє?: батькова ферма, материне прохання.

Ступінь. порівняння — порівняльна  величина, що характеризує розмір, інтенсивність  чого-небудь.

Вищий стуяіньнорівняння  якісних предметів означає,що в одному предметі є більше певної ознаки, ніж в іншому: воля , дорожча за життя.                                            

. Найвищий сгупінь порівняння вказує на найвищу міру вияву  ознаки предмета: найбільший, найвищий; більш високий, найбільш високий

ОрФоепічні норми

Особливу увагу  треба звертати на прикметники, :в  яких наголос виконує смислорозрізшовальну фуккцію. Тому вживания таких прик-метників у контексті залежатиме від місця  наголосу.

Наприклад: