Види уваги,їх співвідношення і корекція у молодшому шкільному віці

Не все в навчальній і трудовій діяльності може бути захоплюючим, багато в ній і рутинного. Тому треба привчати дітей бути уважними і до того, що зовсім не захоплює. Однак  постійне підтримання уваги за допомогою  вольових зусиль пов"язане з великим  напруженням у роботі, що швидко викликає втому. Тож, виховуючи довільну увагу, слід спрямовувати більше зусиль на те, щоб зацікавити учнів змістом  навчальної діяльності, виробити в  них звичку до робота і тим полегшити  перехід довільної уваги у  продуктивнішу післядовільну.

У трудовій діяльності й  повсякденному житті люди бувають  уважні, неуважні та розсіяні. Ступінь  уважності — це стійка властивість  особистості, притаманна їй від природи, що вдосконалюється протягом життя  в досить обмеженому діапазоні залежно  від обставин, потреб та досвіду. Уважний  в одній галузі життя може бути зовсім неуважний в іншій. Тому подія  людей за таким критерієм треба  вважати певним чином умовним.

Уважною людину можна назвати, якщо в неї переважає довільна й післядовільна увага, якщо вона має мету і волю, добре усвідомлює, чого хоче. Неуважна людина — це та, яка не вміє зосередитися на предметі, не здатна проникнути в суть речей, у внутрішній світ іншого. Розсіяна людина посідає проміжне місце за градацією уваги, має поверхову спрямованість дій, не може зосередитись на якомусь об"єкті.

Велику суспільну цінність становить уважність як риса характеру, що віддзеркалює ставлення до людей, їхніх потреб, інтересів, переживань, запитів. Така уважність є основою  чуйності й тактовності у ставленні  до інших людей і мас бути неодмінною якістю керівників, педагогів, громадських  і державних діячів.

Уважність або неуважність  позначаються на всіх сторонах особистості  та її діяльності. Уважність — важлива  умова чуттєвого й раціонального  відображення дійсності, логічного  ходу думки та її позитивних результатів. Неуважність завжди тісно пов"язана  з невмінням довільно регулювати увагу, а це негативно відбивається на розумовій діяльності, порушуючи  послідовність, доказовість, несуперечливість суджень та викликаючи емоційне відволікання думки. Проте причини неуважності  криються не тільки в недоліках до­вільної увага, а й у відсутності знань.

Особливий інтерес викликає розсіяність уваги, яка полягає  в перестрибуванні від одного зовнішнього об"єкта до іншого. Увага  людини за мінімальної вольової регуляції  підпорядковується зовнішнім обставинам. Та її не треба плутати з «професорською розсіяністю», причиною якої виступає глибока концентрація уваги на одному об"єкті своїх пошуків, що є необхідною умовою зосередження особистості.

Однією з важливих характеристик  уваги є зв"язок уважності з  діяльністю і спрямованістю особистості. На певному етапі свого розвитку людина починає дедалі більше виділяти об"єкти, на які спрямовується  довільна увага, згодом сягаючи післядовільних її форм. Об"єкти, які виділяє суб"єкт  у зв"язку з метою і змістом  діяльності, поступово посідають  домінуюче місце в його свідомості: Виробляється звичка, поглиблюється  інтерес, посилюється мотивація  до певної діяльності. Накопичення  відповідного досвіту загострює  увагу на найдрібніших деталях у предметах і явищах, малопомітних неспеціалістам. Так складається професіоналізація уваги, що починає формуватися ще в школі. Наприклад, заняття технічним конструюванням спонукає майбутнього робітника чи інженера приглядатися до машин, виробляти відповідні властивості уваги. Досліди з фізики виробляють навички концентрації уваги на істотних змінах, які помітити не легко, привчають бачити у явищах істотне, нове, формують мислення і внутрішню увагу. Уважність як риса особистості виявляється у своєрідному синтезі властивостей уваги, який сприяє активній професійній діяльності.

Є професії, в яких властивості  уваги мають надзвичайно важливе  значення і зумовлюють успіхи в роботі. Адже не можна собі уявити водія  автомобіля зовсім неуважним, виходячи з тих наслідків, до яких це може призвести. Неуважність оператора-диспетчера може дорого обійтися екіпажам і пасажирам  авіалайнерів. Виникає проблема визначення індивідуальних властивостей уваги  з метою професійної орієнтації, профвідбору, організації навчання. Кожному варто знати свої індивідуальні  особливості уваги й ураховувати  їх у повсякденному житті.

Навколишнє середовище постійно впливає на органи чуття людини, проте не всі подразники вона відображає однаково чітко. Захоплений своєю працею, робітник не помічає, що довкола нього  відбувається, хоч на виробничій ділянці  вирує життя: метушаться люди, гуркочуть  механізми. З того, що залишається  в полі його зору, одне сприймається чітко, а інше відступає на задній план і тільки в міру потреби включається  в зону ясного бачення.

Свідомість індивіда не спроможна  відобразити все, що робиться навколо  нього, не може з"ясувати водночас усі питання складного завдання. Для їх чіткого усвідомлення потрібне виділення окремих предметів  і явищ дійсності та послідовне їх відображення. Можливості ясного бачення  дорослої людини обмежуються 4—6 об"єктами одночасно. Тому вона завжди спрямована на щось, уважна до одних предметів  і явищ навколишнього середовища й неуважна до інших. Функцію уваги можна порівняти з лінзою, яка збирає у фокус сонячні промені й запалює дерево. Так і увага збирає у фокус розумові сили людини й спрямовує їх на розв"язування проблем, що постають перед нею. Саме зосередженість на об"єктах дає змогу поглибити бачення, деталізувати явища та успішно розв"язати проблему. Якщо людина розпорошує пізнавальні і продуктивні сили одночасно на багатьох питаннях, у неї залишається менше сил, а звідси — слабкі результати. Послідовне зосередження уваги спочатку на одному питанні, а потім на іншому дає можливість глибше вивчати їх у всіх деталях і досягати вагоміших успіхів.

Із численних сигналів оточення людина виділяє те, що необхідне  для цілеспрямованої діяльності в даний момент, залежно від  цього надаючи кожному об"єктові відображення певного значення. У  взаємодії з навколишнім середовищем  складається вибіркове відображення свідомістю предметів і явищ, що забезпечується увагою. Вибірковість, яка регулює пізнавальну й  продуктивну діяльність, визначається можливостями особи та спрямованістю, метою її діяльності. Механізмами  вибірковості уваги служать процеси  довільної регуляції діяльності. В здатності довільно спрямовувати й зосереджувати увагу виявляється  активність людини. Постановка й постійне уточне дня мети діяльності викликають, підтримують, поглиблюють, розподіляють і переключають увагу.

Довільна увага — це контроль за дією на основі плану, за допомогою  заздалегідь визначених критеріїв  та засобів їх використання. Кожний новий акт довільної уваги  базується на процедурі поетапного формування розумових дій. Для цього  потрібно, крім основної діяльності, дати завдання перевірити її, визначивши для  цього критерії й засоби, загальний  шлях і послідовність, реалізувати  це на всіх етапах формування дії, починаючи  з матеріальної або матеріалізованої й закінчуючи розумовою.

1.3 Особливості  розвитку уваги на різних вікових  етапах

Н.Ф. Добринін вважав, що перші  прояви уваги можна поспостерігати у новонародженого, під час смоктання. А протягом дошкільного та молодшого  шкільного віку розвиваються властивості уваги і його довільність. Дитина навчається керувати собою і свідомо спрямовує свою увагу на певний об'єкт. При цьому він використовує для організації уваги зовнішні кошти, перш за все слово і вказівний жест дорослого, тобто увагу, стає опосередкованим. [11. с. 105]

Увага має величезне значення в житті дітей. Саме воно робить всі  психічні процеси повноцінними. Де немає уваги, немає і свідомого  ставлення дитини до того, що він  робить, немає по суті, і продуктивного  мислення. Як необхідна умова для  орієнтування в навколишній дійсності  увагу має величезне значення для будь-якої діяльності, особливо для навчання. Н.Ф. Добринін дає визначення уваги як спрямованості і зосередженості психічної діяльності і пояснює:

«Під спрямованістю ми розуміємо вибір діяльності і  підтримку цього вибору. Під зосередженість ми розуміємо поглиблення в дану діяльність і відсторонення, відволікання від всякої іншої діяльності ». [11. с. 118]

Перша частина визначення характеризує увагу як явище, що виступає у вигляді двох характеристик психічної діяльності - спрямованості і зосередженості. Ця частина носить описовий характер, добре узгоджується зі здоровим глуздом, але не розкриває змісту уваги, як процесу, що представляє, по Н.Ф. Добриніну, одну з форм активності особистості. Основна смислове навантаження падає по цьому на другу частину визначення, де йдеться про вибір діяльності, його підтримці, заглибленні в дану діяльність і відсторонення від інших. Тут, по суті, мова йде про цілу групу процесів, об'єктом яких є сама діяльність, а функцією - напрямок і утримання її в певному руслі.

Н.Ф. Добринін підкреслював, що «увага є особливий вид психічної  діяльності, що виражається у виборі і підтримці тих чи інших процесів цієї діяльності. Цей вибір супроводжується  зосередженням уваги, що робить ясною  і виразною обрану діяльність ». [11. з 125]

В одній з останніх робіт  Н.Ф. Добринін пише: «Часто-густо увагу  визначають як спрямованість і зосередженість свідомості на якому-небудь об'єкті. Ми вважаємо більш правильним, визначати увагу як спрямованість і зосередженість свідомості на діяльність з об'єктами ». [11. с. 130]

Причинне пояснення процесів уваги і відмінностей їх діяльнісних  проявів Н.Ф. Добринін шукав в  афективно - вольової сфери психіки, використовуючи поняття інтересу, вольового  зусилля і потреби. Він вибудовує  феноменологію уваги, але лінії  класифікації його видів, що розрізняються  кількісно за ступенем активності особистості  та якісно - за характером цієї активності. Ступінь активності визначається розвитком  потребностной сфери, яке відбувається в конкретних історичних умовах, завдяки спеціально організованому навчанню і вихованню. Послідовне проведення особистісного підходу до диференційованої класифікації його видів. Більше того, йому вдалося чітко виділити як прояв вищої ступеня активності особистості особливий, названий після довільним, вид уваги.

Значний внесок у вивчення розвитку уваги внесли Л.С. Вигодський, а потім Леонтьєв. Вони вказали  на істотне значення промови для  уваги: ​​з допомогою слова відбувається вказівку предмета, на якому треба  зосередитися, спонукання до стійкості  уваги, здійснюється організація роботи, пошукова розумова діяльність. Увага, як і всі психічні процеси, має нижчі і вищі форми. Перші представлені мимовільним увагою, а другі - довільним. У онтогенезі відбувається розвиток уваги.

Його історію, як і багатьох інших вищих психічних функцій, намагався простежити Л.С. Вигодський. Він писав, що історія розвитку уваги  дитини є історія розвитку організованості  його поведінки. Ключ до генетичного  розуміння. Уваги слід шукати, з його точки зору не всередині, а поза особистості  дитини. Довільна увага виникає з  того, що оточуючі дитину люди починають за допомогою ряду стимулів та коштів направляти увагу дитини, керувати його увагою, підпорядковувати його своїй владі і цим самим дають в руки дитини, ті засоби, за допомогою яких він згодом і сам оволодіває своєю увагою . [5. с. 145]

Культурний розвиток уваги  полягає в тому, що за допомогою  дорослого дитина засвоює ряд  штучних стимулів - знаків, посредствам  яких він далі направляє свою власну поведінку і увагу.

Л.С. Вигодський пише, що з  найперших днів життя дитини розвиток його уваги відбувається в середовищі, що включає подвійний ряд стимулів, що викликають увагу. Перший ряд - це самі навколишні предмети, які своїми яскравими, незвичайними властивостями приковують увагу дитини. З іншого боку, це мова дорослого, вимовлені ним слова, які спочатку виступають в ролі стимулів - вказівок, що направляють мимовільне увагу дитини. Таким чином, з перших днів життя дитини його увагу в  значній своїй частині виявляється  направляються за допомогою слів - стимулів. Разом з поступовим оволодінням  активною мовою дитина починає керувати і первинним процесом власного уваги, причому спочатку - у відношенні інших людей, орієнтуючи власне їх увагу - зверненим до них словом в потрібну сторону, а потім - і щодо самого себе. Загальна послідовність культурного  розвитку уваги підлогу Л.С. Вигодський полягає в наступному: "Спочатку люди діють по відношенню до дитини, потім він сам вступає у  взаємодію з оточуючими, нарешті, він починає діяти на інших  і тільки в кінці починає діяти  на себе.

Спочатку дорослий направляє  його увагу словами на оточуючі його речі і виробляє, таким чином, зі слів могутні стимули - вказівки; потім  дитина починає користуватися словом і звуком як засобом вказівки, тобто  звертати увагу дорослих на його цікавлять  предмети ». [5. с. 150]

Слово, яким користується дорослий, звертаючись до дитини, з'являється  спочатку в ролі покажчика, що виділяє  для дитини ті чи інші ознаки у предметі, звертає його увагу на ці ознаки. При навчанні слово все більш  і більш прямує у бік виділення  абстрактних відносин і приводить  до утворення абстрактних понять. Спочатку процеси довільного уваги, що направляється промовою дорослого, є для дитини скоріше процесами  його зовнішнього дисциплінування, ніж саморегуляції. Поступово, вживаючи те ж саме засіб оволодіння увагою по відношенню до самого себе, дитина переходить до самоврядування поведінкою, тобто до довільної уваги.

Можна уявити з деяких експериментальних  досліджень послідовність основних етапів розвитку дитячої уваги у  вигляді хронологічного резюме:

1. Перші тижні - місяці  життя. Поява орієнтовного рефлексу як об'єктивного, ознаки вродженого мимовільної уваги дитини.

2. Кінець першого року  життя. Виникнення орієнтовно - дослідницької  діяльності як засобу майбутнього  розвитку довільної уваги. 

3. Початок другого року  життя. Виявлення зачатків довільної  уваги під впливом мовних інструкцій  дорослого, напрям погляду на  названий дорослим предмет.