Навчання школярів аудіювання та читання у процесі вивчення української мови

Таким чином, уміння слухати передбачає досить складну сукупність умінь, кожне з яких потребує певної сукупності навчальних дій, якими повинен оволодіти учень, щоб набути навичку осмислено читати. Коли говоримо про цю навичку, то маємо на увазі два види читання: «для себе» і «для інших». Читання «для інших» має бути виразним. Його особливість полягає у тому, що одночасно відпрацьовуються два види вмінь: усвідомлено читати, розуміти зміст письмового тексту та вміння голосом, звуковими й інтонаційними засобами передавати своє розуміння змісту прочитаного. Виразність потребує оволодіння ритміко-мелодійною стороною звукового мовлення, різними інтонаційними засобами для вираження змісту висловлювання. Щоб сприйняття звукового чи графічного тексту відбулося, школяр має оволодіти способами слухання і читання, тобто способами якомога повнішого і глибшого сприйняття тексту. Учневі необхідно сформулювати у внутрішньому і зовнішньому мовленні те, про що говориться і для чого говориться. Поділити звуковий і графічний текст на частини, з’ясувати тему й основну думку кожної частини, побудувати план, виділити у кожному фрагменті ключові слова і таким чином сформувати ядро змісту, розглянути добір мовних засобів для вираження цього змісту, переказати текст, скласти тези, конспект.

 Розумінню графічного тексту, як і звукового, сприяє його осмислення через відповіді на запитання, самостійна постановка учням запитань за змістом тексту, визначення теми й основної думки висловлювання, поділ його на смислові частини, визначення в кожній частині найбільш суттєвого — теми й основної думки, добір заголовків до частин тексту, визначення ключових слів, складання плану, усний або письмовий переказ тексту відповідно до даного або складеного учнями плану, колективне та індивідуальне рецензування переказу, складання тез, конспекту, їх рецензування. Для того щоб учень набув таких умінь, на уроках даються різноманітні завдання, які обираються вчителем залежно від мети формування вмінь. Безперечно, добір прийомів залежить від віку учнів, етапу навчання, виду самого читання, а також від типу та стилю мовлення. Якщо на уроці читається художній текст, не можна не звернути увагу на його виразні особливості, на ті засоби мови, які надають йому особливого звучання.

Щоб сприйняття звукового чи графічного тексту відбулося, школяр має оволодіти способами слухання і читання, тобто способами якомога повнішого і глибшого сприйняття тексту. Учневі необхідно сформулювати у внутрішньому і зовнішньому мовленні те, про що говориться і для чого говориться. Поділити звуковий і графічний текст на частини, з’ясувати тему й основну думку кожної частини, побудувати план, виділити у кожному фрагменті ключові слова і таким чином сформувати ядро змісту, розглянути добір мовних засобів для вираження цього змісту, переказати текст, скласти тези, конспект.

Основними засобами формування у школярів уміння будувати монологічне висловлювання в усній і писемній формах мовлення (говоріння й письмо) є перекази та твори. Вони закріпились у методичній традиції як форми роботи з розвитку зв’язного мовлення учнів. Але сучасна методика виходить із того, що найсприятливіші умови для вдосконалення мовлення створюються тоді, коли навчання проводиться на рівні діяльності, тобто в умовах, наближених до природної комунікації, у вигляді рольової гри, яка забезпечує свідомість у побудові висловлювань і вищу мотивацію навчання [1, 12]. Якщо розглядати мовлення як мовленнєвий продукт, постає необхідність використовувати для формування навичок говоріння й письма не стільки перекази й твори, скільки існуючі в мовленнєвій практиці жанри висловлювань.

На думку Г.Іваницької, з мовленнєвих жанрів доцільно використовувати насамперед ті, які потрібні учням у період навчання у школі та після її закінчення [7, 14]. До них належать: в усному мовленні — відгук про твір мистецтва, науково-популярну статтю, усна відповідь на уроці, звіт про виконану роботу, виступ на засіданні гуртка, привітальна промова і т.ін.; в писемному мовленні — лист про себе, про близьких людей і друзів, про цікаву зустріч, про бачене й почуте; щоденник життя і спостережень; відгук про твір мистецтва, у тому числі про художній твір; відгук про науково-популярну статтю; письмова відповідь на уроці; тези, конспект статті; роздум (міркування) на ту або іншу тему, доповідь і т. ін. [7, 14–15].

Значна увага на уроках вивчення лінгвістичних тем має надаватися навчанню учнів зв’язному висловлюванню в навчально-науковому стилі мовлення. Основою такої роботи є навчальний текст. Часто школярі, читаючи й розуміючи матеріал, не можуть логічно, зв’язно й послідовно його викласти. Ще важче їм викласти власні думки. Завдання полягає у тому, щоб навчити їх вибудовувати навчально-науковий текст, використовуючи для цього відповідні композиційні та мовні засоби. На уроках вивчення лінгвістичних тем слід якомога ширше використовувати такі прийоми, які стимулювали б учнів до побудови зв’язних висловлювань. Серед них — побудова плану відповіді, розповідь за даним або побудованим учнями планом, аналіз зразкової відповіді, побудова відповіді за даним учителем зразком, аналіз, рецензування відповідей школярів, побудова відповіді за даною учителем або в підручнику схемою тощо. Висловлювання в науковому стилі мовлення потребує побудови складного синтаксичного цілого, у першому реченні якого виражається основна думка, потім аргументація. наприкінці робиться висновок. Речення пов’язуються за допомогою іменників, прислівників, конструкцій і зворотів мови.

Вивчення мови на основі аналізу тексту в єдності змісту й форми буде сприяти вихованню уваги до слова, пізнанню слова, збагаченню мовного запасу учнів, формуванню читача й слухача, розвиткові чуття мови, уміння бачити всі відтінки значення слова, вихованню естетичного смаку, розумінню краси слова, його глибини, виразності, усвідомленню неповторності мовної особистості. На цій основі разом із засвоєнням мовної системи школярі будуть набувати комунікативних умінь, навчатися мотивованого, грамотного використання засобів мови в різних умовах спілкування відповідно до змісту і ситуації мовлення. Для того щоб структура мовлення учнів   набула   необхідної   комунікативної   досконалості,   вони   повинні оволодіти сукупністю потрібних знань і вмінь, отримати на уроках зразки комунікативно   досконалої   мови,   знати  її   ознаки  та   закономірності побудови, навчитися правильно з погляду орфоепії, граматики, орфографії та пунктуації оформляти свої висловлювання.

Лінгвістичний аналіз тексту допомагає розв’язувати ці завдання найоптимальніше. Чи не найважливішим завданням навчання рідної мови є виховання чутливості до слова та його відтінків як однієї з передумов гармонійного розвитку особистості. Ось як про це висловлювався В.Сухомлинський: «Чуйність   до   краси   слова   —   це   величезна   сила,   що облагороджує духовний світ дитини. У цій чутливості — одне з джерел людської культури»; «пізнання краси слова породжує в душі підлітка почуття благородної гордості, людської гідності. Осягаючи красу слова, підліток прой-мається почуттям відрази до всього потворного, злого». Від виховання   чутливості   до   слова   значною   мірою  залежить   духовний розвиток школяра. Чутливість до слова виховується насамперед через аналіз класичних мовних зразків у єдності змісту та форми, коли разом із засвоєнням мовних понять і правил учні усвідомлюють особливості мовної особистості автора, його мовну майстерність, те, як за допомогою мови автор виражає своє світосприйняття й світобачення.

Основне завдання уроків розвитку зв’язного мовлення — формування необхідних учням текстотворчих умінь на основі засвоєння ними текстологічних знань. Лінгвістичний аналіз тексту під час підготовки до написання докладного переказу у 5-му класі має велике значення при подальшій роботі над текстами, оскільки в цей час формується свідоме засвоєння і використання мовних умінь і навичок. Методика роботи над текстом сприяє не лише відтворити почутий текст, а й повторити та удосконалити отримані знання про типи мовлення, заголовок, тему і головну думку твору, ключові слова, художньо-виражальні   засоби   (епітети,   метафори,   порівняння),   стилі мовлення.

Лінгвістичний аналіз тексту містить такі складові частини:

• підготовча робота до сприйняття тексту (довідка про автора, виразне читання тексту, з’ясування незнайомих або маловідомих слів);

• типологічний аналіз тексту (тип мовлення, заголовок, тема, головна думка тексту);

• змістовий аналіз тексту (початок тексту, основна частина, кінцівка);

• мовний аналіз тексту (ключові слова, художні виражальні засоби);

• стилістичний аналіз тексту (стиль мовлення, обгрунтування).

Урок має виховати у дітей чутливість до слова, увагу до використання мовних одиниць у мовленні з метою передачі певного змісту, навчити дітей вільно й доцільно користуватися мовою в різноманітних життєвих ситуаціях, виявляти мовленнєву компетенцію в різних видах мовленнєвої діяльності, сформувати в дітей уміння слухати, говорити, писати рідною мовою, а для цього дати їм знання законів рідної мови, збагатити мовний запас, розширити кругозір, розвинути інтелект, розумові здібності, зміцнити пам’ять учнів, сформувати емоційно-естетичну сферу, виховати духовність. Лінгвістичний аналіз тексту стимулює учнів до виконання активної пізнавальної, духовної діяльності.

Отже, структура будь-якої діяльності, в тому числі й мовленнєвої, складна. Вона вбирає в себе чотири фази: орієнтування, планування, реалізацію й контроль.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Формування навичок аудіювання і читання

2.1Аналіз програм і підручників

У чинних програмах з української мови вказується на важливість умінь слухати й розуміти усне мовлення для навчальної і суспільної діяльності учнів; робиться спроба окреслити коло завдань для формування і розвитку відповідних умінь. Але, на наш погляд, недоліком є те, що зміст самої програми не передбачає цілеспрямованого розвитку аудіативних умінь, не відображає наступності та перспективності. Немає чіткої послідовності у роботі над розвитком умінь сприймати усне мовлення від класу до класу; залишається поза увагою розвиток таких важливих у процесі слухання умінь, як орієнтація в ситуації спілкування, прогнозування подальшого змісту повідомлення, розширення і згортання сприйнятих на слух повідомлень тощо. Це призводить до того, що на практиці мало приділяється уваги розвиткові аудіативних умінь учнів порівняно з роботою над іншими видами мовленнєвої діяльності.

У чинних підручниках з української мови для 5-го класу немає чіткої комунікативної спрямованості у формуванні аудіативних умінь, спеціальні навчально-методичні посібники з проблеми відсутні. Пропоновані вправи і завдання не можуть забезпечити проведення цілеспрямованої та різноманітної роботи з розвитку в учнів зазначених умінь.

У вітчизняній методиці немає ґрунтовних досліджень з розвитку в учнів аудіативних умінь на уроках української мови, хоча й указується на важливість свідомого слухання.

Поставлені у нашому дослідженні завдання намагатимемось вирішувати шляхом цілеспрямованого вивчення практики роботи з формування в школярів умінь слухати й розуміти усні висловлювання на уроках рідної мови в загальноосвітній школі.

2.2.Аналіз досвіду вчителів

Щоб повноцінно спілкуватися, людина повинна мати цілу низку умінь. Вона повинна, по-перше, вміти швидко й правильно орієнтуватися в умовах спілкування, по-друге, вміти правильно спланувати своє мовлення, правильно відібрати зміст акту спілкування, по-третє, знайти адекватні засоби для передачі цього змісту, по-четверте, вміти забезпечити зворотний зв’язок. Якщо будь-яка ланка акту спілкування буде порушена, мовцеві не вдасться досягти бажаних результатів спілкування — воно буде неефективним [8, 33].

Навчання школярів говорінню й письму потребує виховання у них здатності в кожному конкретному випадку знаходити те єдине слово, форму або конструкцію, які найбільш відповідають завданням спілкування в даних умовах.

Гарне, доцільне мовлення неможливе без оволодіння виразними засобами мови, уміння обрати слово і граматичну конструкцію для найбільш точного, влучного вираження думки та використання мовних засобів. Разом із збагаченням мовного запасу школярів формується увага до слова, розвивається мовне чуття, удосконалюються процеси мислення й пам’яті.

Читацьку компетентність доцільно розглядати як предметну. Предметну компетентність ми розуміємо як особистісне утворення, що інтегрує відповідно до вимог певного предмета, знання, уміння й навички, особистий досвід, ставлення до процесу і результату. Відтак і читацьку компетентність учня ми будемо розуміти як сукупність освітніх елементів, яка виявляється у володінні системою літературних знань, умінь і навичок, переживань, емоційно-ціннісних орієнтацій, переконань особистості та здатності їх використовувати з метою пізнання навколишньої дійсності, задоволення власних потреб (пізнавальних, естетичних, самоосвітніх та ін.). Як бачимо, читацька компетентність визначається не лише обсягом літературних знань, початкових читацьких умінь і навичок з їх відтворенням, а й здатністю школяра засвоювати знання та застосовувати їх у власній літературній діяльності.

Передумовами оволодіння читацькою компетентністю є достатньо сформована навичка читання молодшого школяра, спеціальні здібності та інтерес до читання літературних творів.