Навчання школярів аудіювання та читання у процесі вивчення української мови

У методичному аспекті читацька компетентність школяра – це володіння комплексом читацьких знань, умінь і навичок, ціннісних ставлень учнів, які надають можливість учневі свідомо здійснювати пошук книг, відбір інформації для вирішення навчально-пізнавальних завдань і виявляються у процесі сформованості повноцінної навички читання, розуміння текстів різних жанрів, обізнаності з колом читання (доступного дітям цього віку), сформованості особистісних ціннісних суджень щодо прочитаного.

У широкому значенні – читацьку компетентність школяра можна розглядати як комплексну характеристику особистості, яка вбирає в себе результати попереднього психічного розвитку, володіє достатньо сформованою навичкою читання, читацькими вміннями та навичками; має здатність до читацької самостійності, самооцінки, самоконтролю, творчого розв’язання літературних завдань; сформованість інтелектуальних операцій для повноцінного сприймання й осмислення твору, творчих літературних здібностей.

Як бачимо, читацька компетентність інтегрує в собі такі компоненти:

 

 

 

 

 

 

Когнітивний компонент передбачає володіння загальнокультурними і предметними знаннями як результатом навчально-пізнавальної діяльності, а також знаннями про способи діяльності. Отже, когнітивний компонент читацької компетентності передбачає, що читання текстів розглядається як пізнавальна діяльність учня, що охоплює смислове сприймання, мислительну обробку й інтерпретацію прочитаного, ознайомлення з біографічними відомостями майстрів художнього слова, володіння елементарними теоретико-літературними знаннями, розширення кола читання, формування свідомої мотивації до читання.

До комунікативного компонента читацької діяльності школярів можна віднести мовленнєвий розвиток, який визначається зв’язністю, змістовністю та образністю мовлення, влучністю та доречністю використання мовних засобів у створенні художнього образу, вживання тропів та інтонаційних засобів виразності з метою передачі власних думок, почуттів; сформованість умінь, необхідних для повноцінного спілкування з художнім твором, уміння вести бесіду про прочитане, створювати власні висловлювання за змістом прочитаного (прослуханого), робити висновки, формулювати власну думку щодо прочитаного; відповідати на запитання за змістом прочитаного, уміти обґрунтовувати свою відповідь.

До складу ціннісного компонента читацької діяльності можна віднести розуміння соціальних, морально-етичних цінностей, відображених у літературі; сформованість системи моральних і етичних цінностей учня (ставлення, ціннісні орієнтації, переживання та ін.); уміння визначати і обґрунтовувати своє ставлення до цих цінностей, відстоювати свої моральні позиції.

До діяльнісного компонента ми відносимо сформованість способів діяльності, володіння певними вміннями і навичками. Отже діяльнісний компонент читацької діяльності школярів охоплює: удосконалення навички читання, системи читацьких умінь; активне застосування теоретико-літературних знань; аналіз твору; уміння фантазувати, уявляти, нестандартно мислити, вступати в діалог «автор-читач», самостійно і продуктивно працювати з книжкою, різними джерелами друкованої продукції, орієнтуватися у світі книжок, для знаходження необхідної інформації і задоволення власних пізнавальних потреб; активне спілкування.

До складу особистісно-творчого компонента читацької діяльності можна віднести розвиненість мотивації до літературно-творчої діяльності, художніх здібностей, естетичної чутливості, творчої уяви; здатність до творчої діяльності; рівень читацької культури.

Кожен із компонентів може бути представлений як інтегрована якість особистості.

У структурі читацької компетентності можна виділити такі складові:

• мовленнєва, яка передбачає формування і розвиток мовленнєвих умінь і навичок;

Це розвиток:

• уміння будувати усні й письмові монологічні висловлювання;
• брати участь у діалозі в процесі обговорення прочитаного твору;
• уміння висловлювати свої думки, використовуючи для цього як мовні, так і позамовні та інтонаційні засоби виразності мовлення;
• уміння ставити запитання; відповідати на запитання за змістом прочитаного твору;
• переказувати твір;
• образного мовлення;
• уміння виразно читати.
• Літературознавча, яка передбачає формування основ теоретико-літературних знань і вмінь ними користуватися;

Це практичне ознайомлення з літературознавчими поняттями; сприймання, аналіз літературного тв.

• бібліотечно-бібліографічна – передбачає уміння учня працювати з книгою, періодичними виданнями як джерелами отримання інформації; наявність у молодших школярів певного кола читання; знання початкових бібліотечно-бібліографічних понять та вміння користуватися довідковою літературою;
• літературно-творча – передбачає розвиток і реалізацію літературно-творчих умінь і здібностей учнів;
• емоційно-ціннісна – передбачає розвиток емоційної і почуттєвої сфери учнів, уміння висловлювати оцінні судження щодо прочитаного.

Зазначимо, що всі виокремленні складові читацької компетентності взаємопов’язані, а результатом їх взаємодії є сформованість читацької компетентності школяра, яка буде свідчити про: стійкість інтересу до читання; сформованість у нього знань про літературу як вид мистецтва і літературу як науку; сформованість основних умінь, необхідних для сприйняття, розуміння змісту творів різних жанрів і висловлення обґрунтованої оцінки твору; здатність застосовувати здобуті знання і вміння у власній літературній діяльності; розвиток творчих, власне, літературних здібностей; вироблення системи цінностей і емоційно-ціннісного ставлення до навколишнього світу, до інших людей і до самого себе.

• Актуальним залишається питання розвитку читацької компетентності молодшого школяра. Це передбачає:
• формування в учнів повноцінного читання, як базового у системі початкового навчання;
• ознайомлення учнів з дитячою літературою в авторській, жанровій, тематичній різноманітності;
• формування у дітей соціальних, морально-етичних цінностей через художні образи літературних творів;
• формування у школярів умінь сприймати, розуміти, аналізувати літературні і навчальні тексти різних видів; з використанням елементарних літературознавчих понять;
• розвиток мовлення учнів; формування умінь створювати власні висловлювання за змістом прочитаного;
• розвиток творчої діяльності школярів;
• формування в учнів прийомів самостійної роботи з різними типами і видами дитячих книжок; уміння здійснювати пошук, відбір інформації для вирішення навчально-пізнавальних завдань;
• виховання потреби в систематичному читанні, як засобові пізнання світу, загальнокультурного розвитку.

Саме в даний віковий період потрібно навчити дитину самостійно працювати з книжкою, виробити звичку шукати відповіді на свої «чому?» у ній; розвинути навички читання як уголос, так і мовчки.

Тому, щоб виробити достатній рівень темпу читання, а також усвідомлення учнями прочитаного, починаючи з першого класу, слід достатньо працювати над розвитком читацької компетентності школярів.

• Як засвідчує практика, швидкість читання залежить від кута зору– від кількості друкованих знаків, яку читач охоплює поглядом одночасно. Для розширення кута зору доречним є застосування:
• малюнкових, числових, буквених та складових пірамід, квадратів Шульте та Лезера;
• читання слів за таблицями, з’єднуючи склади;
• читання слів, речень, абзаців та цілого тексту з різноманітним утрудненням (частинки букв відсутні через механічні перешкоди – надгризла мишка, проліз равлик, розмило дощем тощо);
• виконання завдань на відновлення слів із пропущеними буквами, речень, частин тексту із пропущеними буквами в словах;
• частини великого цілого тексту із пропущеними словами;
• абзаців та цілого тексту із пропущеними реченнями.

Можна  запропонувати учням завдання:

1. Прочитай  та запиши слова, на які впали лозини.

Часом             покликав           семеро

думає             злагода               чоловік

2. Прочитай слова, по яких проліз равлик, запиши їх.

бабуся            дівчинка

каша               поставила

3. Прочитай речення, на які розмоталися нитки.

Як повіяло восени холодом, згадав один чоловік, що нема внього шапки. Купив він сукна. Та стільки, аби вистачило на шапку.

Така робота сприяє підвищенню швидкості мислення, формує увагу, стимулює сам процес читання.

Для розвитку пам’яті у дітей використовуються такі вправи:

1. Демонстрація малюнок (3-4 сек.) з установкою: запам’ятати кожен предмет, а потім його назвати.
2. Дітям роздається на парти текст. За командою вони відкривають його і починають читати швидко та уважно. Далі  пропонується закрити текст: “А тепер своєму сусіду розкажіть зміст прочитаного”.
3. Проведення слухових диктантів (речення читаю тільки один раз,а діти прослухавши його, повинні записати. При цьому поступово збільшується кількість слів у ньому).
4. Проведення зорових диктантів. (Текст речення демонструється на кілька секунд, потім  закривається, а учні повинні записати його правильно.)

Під час читання дитина повинна оволодіти прогнозуванням, здатністю передбачати події, зв’язки й утримувати їх у пам’яті.

Передбачення (антиципація) є однією з основних ознак сформованості навички читання. На  уроках доречно викорисовувати такі вправи:

1. Доповни речення словами:

Настала ….

З`явилися ….

Розквітли….

Щасливі діти ….

У міста і села йде … весела.

   3.  Доповни речення  словами з тексту:

          А й справді – погладив подарунок Мураш. Немов … …  …!  (з туману зітканий) і інші.

На кожному уроці читання використовуються різні вправи для розчитування. Їх слід обирати відповідно до вікових особливостей школярів, теми, яку вивчають на уроці. Застосування таких вправ вдосконалює навички читання, допомагає відпрацювати темп, правильність, виразність, сприяє усвідомленню прочитаного. 

Для цього можна використовувати такі види розчитування:

• читання складів з карток чи зі складової таблиці, наприклад: ра, ря, ру, рю, рі, ре, пре, кре, пра, спра, впра;
• читання деформованих текстів;
• читання пар складів із складової таблиці Зайцева М. О.;
• розчитування у вигляді гри.

Активно слід практикувати читання вголос. Таке читання створює відповідне мовне середовище, сприяє розвиткові навичок вимови. Воно є основним засобом, щоб взагалі навчитися читати, стати письменною людиною. Голосне читання сприяє розвиткові  живої усної мови, виховує вміння говорити правильно, виразно. Тому на уроках слід демонструвати учням зразки правильного, виразного читання і вимагаю цього від учнів. Для цього використовуються різні форми читання вголос:

• індивідуальне;
• хорове (якщо треба підтягти темп);
• вибіркове;
• партикулярне;
• читання в особах;
• читання у парах;
• ланцюжкове;
• читання “буксиром”;
• читання “дощиком”;
• читання “Незнайком”;
• читання “луною” за вчителем;
• читання напівголосне сусіду по парті;
• читання на одному диханні якнайбільше слів;
• читання із орієнтацією на розділові знаки;
• читання одного й того самого речення з різною інтонацією;
• читання за "диктором";
• читання учнем нового тексту (заздалегідь підготовленого вдома);
• читання "в’юнком", "ланцюжком";
• читання та знаходження уривка до малюнка;
• знаходження за даним початком або кінцем всього речення (уривка);
• знаходження речення, за допомогою якого можна виправити допущену помилку;
• читання, знаходження речень, що стали приказками (для байки);
• читання та визначення, що правдиво, а що вигадано (для казки);
• під час самовимірювання швидкості читання (за одну хвилину);
• знаходження й читання речення зі знаком оклику, питання, дефісом та
• знаходження в оповіданні (абзаці) найдовшого слова, слова в лапках та
• читання за готовим планом;
• читання найкрасивішого місця в оповіданні;
• конкурсне читання віршів;
• самостійне читання;
• читання, відповіді на питання;
• інсценування.