Бухгалтерський облік та контроль браку та відходів у виробництві

Вимагає детальнішого розгляду оптимізація структури капіталу.

Методику оптимізації структури капіталу доцільно побудувати у два етапи:

1. Проведення фінансового  аналізу структури капіталу;

2. Визначення інтегрованих  шляхів оптимізації структури  капіталу (рис.2.1).

1. Оцінка реальної  ринкової вартості підприємства  та дієвості його фінансово-господарської діяльності. Виходячи із визначення власного капіталу як загальної вартості майна підприємства, можна зауважити, що реальну вартість не завжди можна визначити кількісно, зокрема, при інших рівних умовах вартість компанії, що є відомим трендом, є вищою, а отже, вищою буде і вартість її майна. З іншого боку, за наявності на підприємстві власного інтелектуального капіталу його вартість (вартість розробки та проведення досліджень) не завжди відповідає ринковій вартості (конкурентні переваги, які надасть підприємству ця розробка). Тож оцінка реальної ринкової вартості власного капіталу підприємства є першим кроком до ефективного управління ним.

Рис.2.1. Схема оптимізації структури капіталу

2. Визначення оптимальної  частки власного капіталу у структурі капіталу підприємства. Враховуючи функціональне призначення власного капіталу, на мікрорівні можна виділити його позитивні риси:

– простота залучення  використання (при вирішенні питання  щодо збільшення обсягу власного капіталу або щодо напрямків його використання рішення приймає підприємство без участі будь-яких інших суб'єктів господарювання);

– вища дохідність та здатність  генерувати прибуток (при використанні власного капіталу немає потреби  сплачувати відсотки за кредитом);

– підвищення конкурентостійкості  підприємства (наявність значної  частки власного капіталу збільшує його платоспроможність та фінансову  стійкість, що надає певних конкурентних переваг та статусу перед клієнтами  та партнерами).

Проте використання підприємствами лише власного капіталу має і негативні риси:

– обсяг власного капіталу обмежений, тому підприємство може втратити можливість розширення діяльності та збільшення рентабельності за рахунок  залучення позикових коштів за допомогою  ефекту фінансового левериджу;

– часто власний капітал, залучений із зовнішніх джерел, має  вищу вартість порівняно із позиковим  капіталом.

Тому одним із основних питань управління власним капіталом  підприємства є визначення оптимальної  структури капіталу, тобто такого співвідношення власних і позикових коштів, яке забезпечує максимізацію ринкової вартості компанії.

3. Створення ефективної  концепції збереження власного  капіталу. Враховуючи динамічність  зовнішнього середовища та підвищення  конкуренції, часто основною метою  підприємства є не збільшення власного капіталу, а збереження його. Необхідність забезпечення власного капіталу на визначеному рівні знайшла своє відображення у міжнародних стандартах бухгалтерського обліку у вигляді концепції збереження власного капіталу, що орієнтована на забезпечення безперервності господарської діяльності підприємства. Одним із показників збереження власного капіталу є показник «чисті активи», який визначається як різниця між активами підприємства та обсягом його зобов'язань.

Діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення фінансових ресурсів.

Основою функціонування залученого капіталу є рух вартості у сфері товарного обміну, в  процесі якого виникає розрив у часі між рухом товару і його грошовим еквівалентом, відбувається відокремлення грошової форми вартості від товарної. Якщо рух товарних потоків випереджає грошовий, то підприємства - споживачі товарів із настанням моменту плати за них не завжди мають достатні кошти, що може зупинити нормальний процес відтворення. Коли рух грошових потоків випереджає товарні, то на підприємствах нагромаджуються тимчасово вільні кошти.

Виникає суперечність між  безперервним вивільненням грошей у  кругообороті оборотних коштів і  потребою в постійному використанні матеріальних і грошових ресурсів.

Таким чином, виникнення і функціонування залученого капіталу пов'язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, із тимчасовим вивільненням коштів у  одних підприємствах І появою потреби в них у інших. При цьому виникнення кредитних відносин зумовлюється не самим фактом незбігу в часі відвантаження товару і його оплати, а узгодженням між суб'єктами кредитних відносин умови щодо відстрочки платежу шляхом укладання кредитної угоди. Але оборот товарів є не єдиною причиною появи кредитних взаємовідносин. Нині кредитні відносини виникають за будь-якої економічної чи фінансової операції, що пов'язана із заборгованістю одного з учасників такої операції.

 

 

2.2. Місце кредиторської заборгованості в обліковій політиці

Законом “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” [39] визначено, що облікова політика - це сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для подання і складання фінансової звітності. Підприємство самостійно визначає облікову політику і обирає форму бухгалтерського обліку з дотриманням принципів, установлених законодавством про бухгалтерський облік. Відповідно до принципу послідовності повинно бути постійне (з року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Відповідно до п.23 П(С)БО№1, підприємство повинно освітлювати обрану облікову політику шляхом опису принципів, оцінки статей, звітності і методів обліку, обраних відносно окремих статей звітності [74]. Причому у примітках до фінансової звітності, які подаються разом з річною звітністю, слід розкривати облікову політику. Зміна облікової політики можлива тільки у випадках передбачених у П(С)БО і повинна бути обґрунтована і розкрита у помітках до звіту. Облікова політика може змінюватись тільки, якщо змінюються статутні вимоги, вимоги Міністерства фінансів, якщо нові положення облікової політики забезпечать достовірне відображення подій або операцій у звітності. При зміні облікової політики необхідно відобразити вплив цієї зміни на операції минулих періодів. Відповідно до П(С)БО№6 не вважається зміною політики події або операції відмінні за змістом від попередніх подій або операцій; та події або операції, які не відбувалися раніше [83].

Облікова політика – це сукупність принципів, методів і процедур, що використовується підприємством для складання та подання фінансової звітності, тобто це вибір самим підприємством певних і конкретних методик, форми і техніки ведення бухгалтерського обліку, виходячи з діючих нормативних актів і особливостей для підприємства  [ 70, с. 100].

Відповідальний  за організацію бухгалтерського  обліку на підприємствах та забезпеченням  фіксування фактів здійснення усіх господарських  операцій в первинних документах, регістра і звітності протягом встановленого терміну несе власник або уповноважений ним орган, який здійснює керівництво підприємством.

Формування  облікової політики підприємства здійснюється головним бухгалтером і затверджується наказом або розпорядженням керівника. Основна мета облікової політики забезпечити одержання достовірної інформації про майновий і фінансовий стан підприємства, результати його діяльності, необхідні для всіх користувачів фінансової звітності з метою прийняття відповідних рішень (Додаток К).

Підприємство  самостійно визначає свою облікову політику і вибирає форму ведення бухгалтерського обліку з дотриманням принципів встановлених  законодавством облікова політика – це непросто сукупність ведення обліку, обраних відповідно до умов господарювання, але вибір методики обліку, яка надає можливість використовувати різні варіанти відображення фактів господарського життя в обліку. Суть обраної облікової політики підприємство викладає в Наказі про облікову політику підприємства (Додаток Е).

Облікову політику підприємства повинні знати:

- керівник підприємства, який несе відповідальність за її формування.

- бухгалтер підприємства, за участю якого можна грамотно та всебічно обґрунтувати зміст облікової політики.

- аудитор, оскільки облікова політика є одним з об’єктів дослідження, з вивчення яких розпочинається процес аудиторської перевірки. Облікова політика підприємства висвітлюється в Наказі про облікову політику.

Наказ про облікову політику містить перелік всіх пунктів  прийнятої на звітний рік облікової  політики підприємства. У широкому розумінні облікова політика підприємства оформляється системою внутрішньої документації за різними ділянками облікової роботи, її зміст частково розкривається і в установчих документах підприємства (Додаток Л)

У наказі про облікову політику визначають наступне:

1. Межу суттєвості. П(С)БО№2 встановлені вимоги до розкриття статей форми №1"Баланс", а розкриття статей - це подання інформації, яка є суттєвою для користувачів [4]. Суттєва інформація - це інформація, відсутність якої може вплинути на рішення користувачів. Суттєвість інформації визначається відповідними стандартами і керівництвом підприємства. Таким чином визнавати чи ні ті або інші затрати у складі активів підприємства і відображати їх у балансі, або включати їх до складу витрат і відображати у звіті про фінансові результати - це визначається нормами, установленими відповідними стандартами і межею суттєвості. Причому межа суттєвості для різних підприємств може бути різною: це залежить від обсягів виробництва, від оборотів.
2. Порядок визначення тривалості операційного циклу у цілях класифікації активів.
3. Порядок визнання основних засобів та інших необоротних матеріальних активів, термінів їх корисного використання, методів нарахування амортизації і ліквідаційної вартості. Відповідно до П(С)БО№7 [6].
4. Порядок визнання нематеріальних активів, термінів їх корисного використання і методів нарахування амортизації з урахуванням норм, установлених П(С)БО№7,8 [7].
5. Метод оцінки вибуття запасів (згідно П(С)БО №9) п.16 [8].
6. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (окрім торгівлі), згідно п.11 П(С)БО №16 [9].
7. Перелік і база розподілу постійних і змінних загальновиробничих витрат (окрім торгівельної діяльності).
8. Порядок визначення величини резерву сумнівних боргів (згідно П(С)БО №10).
9. Метод оцінки ступеня завершеності операцій з наданням послуг (згідно П(С)БО №15) [12].
10. Необхідність створення резервів (резервування коштів) для забезпечення майбутніх витрат і платежів, згідно п.13 П(С)БО№11. Ці резерви створюються для оплати відпусток працівникам, виконання гарантійних зобов'язань.
11. Додаткове пенсійне забезпечення (Додаток К).

Суб'єкти господарювання у випадках, передбачених Господарським  Кодексом  та  іншими законами, можуть добровільно брати на себе  зобов'язання  майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі  зобов'язання  не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.

Договірну роботу проводить юридичний відділ підприємства у складі головного юридичного консультанту та двох юристів.

Організаційно-господарськими визнаються господарські  зобов'язання , що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом  господарювання  та  суб'єктом  організаційно-господарських повноважень, в силу яких  зобов'язана  сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управлена сторона маг право вимагати від  зобов'язаної  сторони виконання її обов'язку.

Організаційно-господарські  зобов'язання  можуть виникати:

- між суб'єктом господарювання  та  власником, який є засновником даного суб'єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцію щодо цього суб'єкта;

- між суб'єктами господарювання, які разом організовують об'єднання підприємств чи господарське товариство,  та  органами управління цих об'єднань чи товариств;

- між суб'єктами господарювання, у разі якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством;

- в інших випадках, передбачених Господарським Кодексом [32], іншими законодавчими актами або установчими документами суб'єкта господарювання     [34, с. 72].

Організаційно-господарські  зобов'язання  суб'єктів можуть виникати з договору  та  набувати форми  договору. Суб'єкти господарювання мають право разом здійснювати господарську діяльність для досягнення спільної мети, без утворення єдиного суб'єкта господарювання, на умовах, визначених договором про спільну діяльність. У разі якщо учасники договору про спільну діяльність доручають керівництво спільною діяльністю одному з учасників, на нього може бути покладено обов'язок ведення спільних справ. Такий учасник здійснює організаційно-управлінські повноваження на підставі доручення, підписаного іншими учасниками.

Господарські  договори укладаються  за  правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів [32].

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських  зобов'язань , як погоджені сторонами, так і  ті , що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку  та  формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими  за  законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні  господарського договору сторони  зобов'язані  у будь-якому разі погодити предмет, ціну  та  строк дії договору.

Умови про предмет  у господарському договорі повинні  визначати найменування (номенклатуру, асортимент)  та  кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 Господарського Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг[32].

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому  цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За  згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни  за  продукцію ( роботи, послуги) вищої якості або виконання  робіт  у скорочені строки порівняно з нормативними.

У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган маг право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські  зобов'язання  сторін, що виникли на основі цього договору. На  зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності  за  його порушення, що мало місце під час дії договору.

Складовою частиною організації обліку підприємства є  перелік документів, що використовується для первинного відображення господарських  операцій, а також перелік облікових реєстрів, необхідних для накопичення і систематизації і інформації.

Сьогодні в  організаціях України, на підприємствах, установах, набули широкого поширення  такі паперові форми введення бухгалтерського  обліку як матеріальна, журнальна, спрощена. Під формою введення бухгалтерського обліку розуміють склад, структура і порядок формування облікових регістрів, що визначається характером і масштабом діяльності потребами управління, обсягом інформації, що обробляється, наявними коштами, що дозволили б автоматизувати облік тощо.