Бухгалтерський облік та контроль браку та відходів у виробництві

Фінансовий (грошовий) кредит, як правило, дається банками. Це один з найбільш дорогих видів кредитних ресурсів. Обмежуючі фактори: високий відсоток, необхідність надійного забезпечення, “створення” солідних балансових показників. Не дивлячись на “дорожнечу” і “проблематичність” залучення, можливості банківського кредиту (на відміну від інвестиційного) повинні бути використані компанією на всі 100%. Якщо проект, реалізований компанією дійсно “розрахований” на конкурентноздатний рівень рентабельності, то прибуток, отриманий від використання фінансового кредиту завжди буде перевищувати необхідний до сплати відсоток. Банки хоча і дають перевагу такому виду забезпечення наданих кредитів, як застава, але можуть задовольнятися і гарантією третього обличчя (якщо маються платоспроможні засновники чи інші зацікавлені особи). Балансові показники також мають деяку “гнучкість”, як у процесі їхнього формування, так і в ході їхнього сприйняття приймаючою стороною. Наявність презентабельних звітних показників, хоча і виступає обов’язковою умовою для банківського службовця, але може, у якомусь ступені, ігноруватися у виді наявності реальних гарантій і забезпечення наданого кредиту. Одним істотним недоліком фінансових позикових засобів, особливо в порівнянні з інвестиційними, є наявність строго визначених термінів їхнього повернення.

Товарний кредит. Основною позитивною відмітною рисою даного різновиду одержання позикових засобів є найбільш простий (не заформалізованний) спосіб залучення. Товарний кредит, як правило, не вимагає (на відміну від фінансового) залучення застави і не зв’язаний зі значними витратами і тривалістю оформлення (на відміну від інвестицій). У вітчизняних умовах товарний кредит між юридичними особами найчастіше являє собою постачання товарів (робіт, послуг) за договором купівлі-продажу з відстрочкою платежу. При цьому, на перший погляд, може показатися, що даний “кредит” дається безкоштовно, тому що договір не передбачає необхідності нарахування і сплати процентного (чи якого-небудь іншого) доходу на користь постачальника. Однак варто помітити, що постачальники (і українські в тому числі) прекрасно розуміють (іноді тільки на емпіричному рівні) принципи зміни вартості грошей у часі, а також здатні досить точно оцінювати розміри “упущеної вигоди” від гальмування оборотності активів, заморожених у дебіторській заборгованості підприємства. Тому компенсація таких утрат закладається в ціну товарів, що може коливатися в залежності від термінів наданої відстрочки.

Там, де контроль за недоотриманим прибутком значно ослаблений (держпідприємства, великі акціонерні і промислові компанії) витрати, зв’язані з товарним кредитуванням найчастіше компенсуються за рахунок “неформальних” платежів керівництву чи службовцям компанії.

Українське законодавство, крім безпроцентних товарно-кредитних відносин між підприємствами, містить можливість надання/одержання товарного кредиту і під відсоток. Слід зазначити, що в Україні товарний кредит найбільше поширення одержав у зв’язку з реалізацією промислових товарів населенню. Корпоративний же менталітет українських підприємців, в основному, поки не готовий “упокоритися” з необхідністю платити відсотки за “висячу” кредиторську заборгованість, тому набагато простіше продати товар по “завищеній” ціні, чим вести мову про якісь відсотки, що є більш “справедливою” формою компенсації, тому що залежать від термінів оплати.

3. Економічна перевага.

Дуже часто будується  і на відносинах товарного кредиту  і на інших різновидах кредитування. Суть використання переваг, зв’язаних із власною економічною перевагою, полягає в можливості диктувати і нав’язувати постачальнику (кредитору) власні “правила” гри на ринку і характер договірних відносин (чи, як це найчастіше відбувається – порушувати ці самі договірні відносини без “особливих” наслідків для власного “переважаючого” бізнесу).

Економічна перевага позичальника перед кредитором може виникати в силу наступних обставин: монопольне положення покупця на ринку (монопсонія); розходження в економічних потенціалах сукупні активи покупця значно перевершують активи постачальника; маркетингові переваги (наприклад, дрібний чи починаючий виробник, що прагне просунути свою продукцію (торгову марку) у мережу великих чи супермаркетів елітних магазинів не в “стані” диктувати свої умови чи вимагати виконання “усіх” зобов’язань, тому що може виявитися без “потрібного” замовника); покупець “знайшов” організаційні недоліки в керуванні дебіторською заборгованістю в кредитора ( “пробіли” в обліку і контролі, юридична “неспроможність” і т. і. ).

Як показує практична  діяльність жодне підприємство не може обійтися без, хоча б незначної, кредиторської  заборгованості, що завжди існує в зв’язку з особливостями бюджетних, орендних і інших періодичних платежів: оплати праці, постачання ТМЦ без попередньої оплати і т. і. Даний вид кредиторської заборгованості потрібно розглядати, як “неминучий”. Вона хоча і дозволяє тимчасово використовувати “чужі” засоби у власному комерційному обороті, але не має принципового значення, якщо такі платежі будуть здійснені у встановлений термін.

Висновок. Менеджери компаній у своєму прагненні максимально  використовують можливості всіх доступних кредитних засобів, у тому числі й у виді затримок по зарплаті, порушення термінів планових платежів постачальникам і т. д., повинні оцінювати “можливості” кожного окремого виду платежів індивідуально, тому що наслідку таких “відстрочок” можуть мати різні наслідки, не тільки в залежності від виду платежу, але й у залежності від конкретного  “мимовільного” кредитора, повинні оцінювати “можливості” кожного окремого виду платежів індивідуально, тому що наслідку таких “відстрочок” можуть мати різні наслідки, не тільки в залежності від виду платежу, але й у залежності від конкретного “мимовільного” кредитора.

4. Структурні показники.

Як ми вже сказали вище, для того щоб оптимізувати кредиторську заборгованість необхідно визначити її “планові” характеристики. Найбільше часто використовуваний коефіцієнт, зв’язаний з оцінкою кредиторської заборгованості підприємства – це коефіцієнт ліквідності, що розраховується як відношення величини оборотного капіталу до короткострокових боргових зобов’язань.

Менеджери і фінансисти також часто використовують, так називаний коефіцієнт “кислотного тесту”, що являє собою відношення різниці між поточними активами і вартістю товарно-матеріальних активів до поточного зобов’язанням. І перший і другий показники повинні характеризувати здатність підприємства покривати свої зобов’язання перед кредиторами. Ці коефіцієнти володіють двома істотними недоліками: вони оперують такими поняттями як “короткострокові” чи “поточні” зобов’язання, термін яких може коливатися від одного дня до одного року. Тому не враховується більш детальне співвідношення термінів платежів у складі як кредиторської, так і дебіторської заборгованостей; розрахунок виробляється, як правило, на дату балансу, чи який або інший фіксований момент, що не може повною мірою говорити про дійсний стан ліквідності компанії. Це зв’язано з впливом безлічі різних (у тому числі і випадкових) обставин у якийсь визначений момент (наприклад, на дату балансу підприємство одержало “грант” чи “дотацію”, що не веде до збільшення кредиторської заборгованості, а наступного дня повернуло їх).

Усунути подібні  “недоліки” у системі аналізу стану підприємства дозволяють:

У першому випадку – наприклад, проведення розрахунків з використанням більш дискретних значень (розподіл заборгованостей по місячних чи періодах (якщо необхідно) тижневим періодам).

В другому випадку – визначати середньомісячне чи середньорічне значення коефіцієнта ліквідності й інших аналогічних показників.

Одним з найбільш оптимальних  рамкових показників здорового стану  компанії можна назвати ситуацію, коли кредиторська заборгованість не перевищує дебіторську. При цьому, як ми уже відзначали, дане “неперевищення” повинне бути досягнуте у відношенні як можна більш дискретного ряду значень (термінів): річна кредиторська заборгованість повинна бути не більше річний дебіторський, місячна і 5-ти денна кредиторська не більш місячної і 5-ти денний дебіторський відповідно і т. д.

При досягненні даного “тимчасового балансу” дебіторської і кредиторської заборгованості, необхідно також досягти і “балансу їхньої вартості”: тобто в даній ситуації процентні та інші витрати, зв’язані з обслуговуванням кредиторської заборгованості (як мінімум) не повинні перевищувати доходи, викликані вигодами, що зв’язані із самим фактом відстрочки власної дебіторської заборгованості (при цьому “нормальний” розмір націнки в розрахунок не приймається).

Для того, щоб визначити  ступінь залежності компанії від  кредиторської заборгованості необхідно  розрахувати кілька наступних показників.

Коефіцієнт залежності підприємства від кредиторської заборгованості. Розраховується як відношення суми позикових засобів до загальної суми активів підприємства. Цей коефіцієнт дає представлення про тім, на скільки активів підприємства сформовані за рахунок кредиторів.

Коефіцієнт самофінансування підприємства. Розраховується, як відношення власного капіталу (частини статутного фонду) до притягнутого. Даний показник дозволяє відслідковувати не тільки відсоток власного капіталу, але і можливості керування всією компанією.

Баланс заборгованостей. Визначається як відношення суми кредиторської заборгованості до суми дебіторської заборгованості. Даний баланс варто складати з урахуванням термінів двох цих видів заборгованостей. При цьому бажаний рівень співвідношення багато в чому залежить від тієї стратегії, що прийнята на підприємстві (агресивна, консервативна чи помірна).

Описані вище економічні показники дають, в основному, кількісну  оцінку кредиторської заборгованості. Для більш повного аналізу  складаючись кредиторської заборгованості, варто дати і якісну характеристику даних пасивів.

Коефіцієнт часу. Визначається як відношення середньозваженого показника  терміну погашення кредиторської  заборгованості до середньозваженого  показника терміну оплати по дебіторській заборгованості. При цьому середній термін погашення кредиторської заборгованості необхідно утримувати на рівні не нижче, ніж ті усереднені терміни, що повинні дотримувати дебітори підприємства.

Коефіцієнт рентабельності кредиторської заборгованості. Визначається як відношення суми прибули до суми кредиторської заборгованості, що відбиті в балансі. Даний показник характеризує ефективність притягнутих засобів і його особливо доцільно аналізувати по періодах. При цьому повинна бути визначена залежність динаміки змін цього коефіцієнта від тих основних факторів, що вплинули на його ріст чи зниження (зміни термінів повернення, структури кредиторів, середніх розмірів і вартості кредиторської заборгованості і т. д.). [46, с. 112 ].

Висновки до 2-го розділу

Дослідження особливостей бухгалтерського обліку кредиторської заборгованості дає можливість сформулювати наступні висновки:

1. За джерелами мобілізації фінансових ресурсів розрізняють зовнішнє та внутрішнє фінансування; за правовим статусом інвесторів — власний капітал і позичковий капітал. Власний капітал може бути сформований за рахунок внесків власників підприємства або шляхом реінвестування прибутку. В іноземних літературних джерелах фінансування за рахунок нерозподіленого прибутку та амортизаційних відрахувань досить часто позначають також як Cash-flow-фінансування.

2. Основою функціонування залученого капіталу є рух вартості у сфері товарного обміну, в процесі якого виникає розрив у часі між рухом товару і його грошовим еквівалентом, відбувається відокремлення грошової форми вартості від товарної. Якщо рух товарних потоків випереджає грошовий, то підприємства - споживачі товарів із настанням моменту плати за них не завжди мають достатні кошти, що може зупинити нормальний процес відтворення. Коли рух грошових потоків випереджає товарні, то на підприємствах нагромаджуються тимчасово вільні кошти.

3. Виникнення і функціонування залученого капіталу пов'язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, із тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємствах І появою потреби в них у інших. При цьому виникнення кредитних відносин зумовлюється не самим фактом незбігу в часі відвантаження товару і його оплати, а узгодженням між суб'єктами кредитних відносин умови щодо відстрочки платежу шляхом укладання кредитної угоди. Але оборот товарів є не єдиною причиною появи кредитних взаємовідносин. Нині кредитні відносини виникають за будь-якої економічної чи фінансової операції, що пов'язана із заборгованістю одного з учасників такої операції.

Виникнення заборгованості пов’язано з тим, що одночасне виконання обома сторонами зустрічних зобов’язань по договору здійснюється дуже рідко. Як правило, свої зобов’язання виконує одна зі сторін, в результаті чого в неї виникає право вимоги компенсації по виниклій заборгованості в формі, обумовленій у договорі, а у іншої сторони – зобов’язання сплатити (погасити) цю заборгованість. Тобто, в бухгалтерському обліку першої сторони у складі господарських засобів виникає актив у виді заборгованості дебітора (до отримання), що називається дебіторською, а в іншої сторони виникає зобов’язання перед кредитором погасити цю заборгованість, що називається кредиторською заборгованістю.