Культура збереження здоров’я студентів у навчально-виховному процесі та під час дозвілля

Точне виконання режиму дня виховує в людини такі цінні якості, як дисциплінованість, акуратність і організованість.

В режим дня студента повинні входити: ранкова гімнастика з водною процедурою. В режимі дня також передбачається строгий порядок і час для харчування, відпочинку і підготовки до сну [60].

Таким чином, із вище сказаного витікає, що формування у студентів звички займатися фізкультурою включає:

- виховання в студентів інтересу до занять фізичними вправами;

- озброєння їх знаннями по фізичній культурі, фізіології і гігієни людини і вироблення на їх основі переконань в необхідності систематично займатись фізкультурою;

- практичне навчання студентів кожен день самостійно займатись фізичними вправами.

1.3. Загальна характеристика  здоровя’збережувальних технологій

Поняття “технологія” (від грецького technë – мистецтво, майстерність, уміння) у широкому розумінні розглядається як система засобів організації та упорядкування доцільної практичної діяльності відповідно до мети, специфіки, логічного процесу перетворення того чи іншого об’єкта [56, с. 185].

Технологія навчання здоров’ю – це прийоми, методи, способи, набір освітніх і виховних засобів, організаційно-методичний інструментарій педагогічного процесу, результатом яких є формування здорового способу життя [52, с. 13].

Здоров’язбереження являє собою процес, в основі якого покладене фізичне виїховання, тобто фізкультурно-оздоровча діяльність, яка в свою чергу повинна бути мотивованою [35].

Здоров’язберігаючі технології в освіті – спосіб організації та послідовних дій в ході навчально-виховного процесу, реалізації освітніх програм на основі всебічного врахування індивідуального здоров’я молоді, що вчиться, особливостей її вікового, психофізичного, духовно-морального стану і розвитку [68].

Під здоров’язберігаючими технологіями вчені пропонують розуміти:

- сприятливі умови навчання  студента (відсутність стресових  ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання) ;

- оптимальну організацію  навчального процесу (відповідно  до вікових, статевих, індивідуальних  особливостей та гігієнічних  норм) ;

- повноцінний та раціонально  організований руховий режим [12].

Г. М. Соловйов дає наступне визначення здоров’язберігаючої технології – «функціональна система організаційних способів управління навчально-пізнавальною і практичною діяльністю студентів, яка науково та інструментально забезпечує збереження і зміцнення здоров’я» [69].

На думку автора, суть здоров’язберігаючих технологій в освіті полягає в самій педагогічній системі, а саме: в педагогічних технологіях, які забезпечують психофізичний та соціально-духовний комфорт суб’єктам освітнього процесу, інтелектуальну і фізичну працездатність, спонукають активність, інтереси і потреби до пізнання. До таких здоров’язберігаючих технологій можна віднести багато відомих сьогодні інноваційних педагогічних технологій, що засновані на принципах гуманізації, демократизації та співробітництва, наприклад: особистісно-орієнтованого навчання; особистісно-розвиваючі (інтенсивного плану); ігрові; проблемного навчання; перспективно-випереджаючі з використанням опорних схем при коментованому управлінні; концентрованого і випереджально-концентрованого навчання; диференційованого навчання; індивідуалізації навчання; саморозвиваючого навчання; програмованого навчання; формування фізичної культури особистості; формування культури здорового способу життя тощо [69; 65].

Російський дослідник С. Цабибін стверджує, що поняття “здоров’язберігаючі освітні технології” (ЗОТ) з’явилося в педагогічному лексиконі протягом останніх декількох років і до цього часу сприймається педагогами як аналог санітарно-гігієнічним заходам у навчальному закладі.

Г. Митяєва пропонує розглядати термін “здоров’язберігаючі освітні технології” як якісну характеристику освітньої технології, її “сертифікат” безпеки для здоров’я і як сукупність тих принципів, прийомів, методів педагогічної роботи, котрі, доповнюючи традиційні технології навчання і виховання, наділяють їх ознакою здоров’язбереження [53, с. 100].

Основною метою застосування здоров’язберігаючих освітніх технологій, на думку Л. Дихана має бути не стільки засвоєння медико-біологічних, гігієнічних і психологічних знань, що виступають лише базисом компетенцій, але й виховання культури здоров’я, здорового способу життя, тобто прищеплення морально- етичних і естетичних навичок доброго, бережливого ставлення до свого здоров’я, здоров’я оточуючих; внутрішня потреба у виборі самозберігаючої поведінки, в безпечних способах взаємодії з соціумом [26, с. 193]. 

Термін «здоров'язберігаючі освітні технології» (ЗОТ) можна роздивлятися і як якісну характеристику любої освітньої технології, її «сертифікат безпеки для здоров'я», і як сукупність тих принципів, прийомів, методів педагогічної роботи, котрі доповнюючи традиційні технології навчання та виховання, наділяють їх ознакою здоров'язбереження».

Близькими до ЗОТ є медичні технології профілактичної роботи, що проводиться в навчальних закладах. Прикладами такої роботи слугує диспансерізація, вакцинація студентів, контроль за строками щеплень, виявлення груп медичного ризику та ін.. Ця діяльність також направлена на збереження здоров'я студентів, профілактику інфекційних та інших захворювань, але вже не з допомогою освітніх технологій  [29].

Можна виокремити такі типи здоров’язберігаючих технологій :

- здоров’язбережувальні  – технології, що створюють безпечні  умови для перебування, навчання  та праці та ті, що вирішують  завдання раціональної організації  виховного процесу (з урахуванням  вікових, статевих, індивідуальних  особливостей та гігієнічних  норм), відповідність навчального  та фізичного навантажень індивідуальним  можливостям ;

- оздоровчі – технології, спрямовані на вирішення завдань  зміцнення фізичного здоров’я, підвищення  потенціалу (ресурсів) здоров’я: фізична  підготовка, фізіотерапія, аромотерапія, загартування, гімнастика, масаж, фітотерапія, музична терапія;

- технології навчання  здоров’ю – гігієнічне навчання, формування життєвих навичок (керування  емоціями, вирішення конфліктів  тощо), профілактика травматизму  та зловживання психоактивними  речовинами. З метою формування  в студентів не тільки знань, але і вмінь та навичок ведення  здорового способу життя використовують  спеціальні курси на відповідну  тематику;

- виховання культури здоров’я  – виховання в студентів особистісних  якостей, які сприяють збереженню  та зміцненню здоров’я, формуванню  уявлень про здоров’я як цінність, посиленню мотивації на ведення  здорового способу життя, підвищенню  відповідальності за особисте здоров’я [35]. 

У сукупності основних елементів здоров’язберігаючих технологій відзначають три складові:

– інформаційну, що відображає зміст і принципи;

– інструментальну, що включає матеріально-технічне та навчально-методичне забезпечення;

– cоціальну, що включає компетентність і готовність викладацького і навчально-допоміжного персоналу до реалізації здоров’язберігаючої технології [69].

1.4. Використання технологій збереження здоровя в освіті

Завдання здоров’язберігаючих освітніх технологій передбачають створення умов для підтримки стану здоров’я, вироблення позитивного ставлення до свого здоров’я і здоров’я оточуючих як пріоритетної цінності, формування мотиваційно-ціннісних установок для повної реалізації свого фізичного, психічного, духовного потенціалу, засвоєння знань про сутність здоров’я і здорового способу життя, розвиток умінь і навичок щодо самостійної оцінки свого здоров’я, виховання відповідальності за вибраний стиль поведінки щодо власного здоров’я. Вирішення цих завдань слугуватиме формуванню відповідних компетенцій або “живих знань”. Для цього в ході навчання необхідно приділяти значної уваги практиці оздоровлення, моделюванню ситуацій вибору, веденню щоденника здоров’я, здійсненню самоконтролю за станом здоров’я з реальними заходами щодо його поліпшення [26, с. 273].

Постановка задач здоров'язбереження в освітньому процесі може роздивлятися в двох варіантах – задача-мінімум та задача-оптимум. Задача-мінімум  відповідає фундаментальному принципу медицини та педагогіки: «No nосеге!» («Не нашкодь!»). Реалізація її робочої програми включає виявлення і каталогізацію факторів, що здійснюють або потенційно спроможні здійснити шкідливий (патогенний) вплив на організм студента - його фізичне, психічне (психологічне), репродуктивне, морально-духовне здоров'я, і, в майбутньому, усунення самих цих факторів або пом'якшення їх впливу на студентів та педагогів. Відповідно, самі патогенні (або умовно патогенні) фактори, пов'язані із вузом, освітнім процесом, можуть бути розділені на три групи: ті, що стосуються гігієнічних умов освітнього процесу (гігієнічні); обумовлені організацією навчання (організаційно-педагогічні) та пов'язані безпосередньо з роботою викладачів, адміністрації, співробітників освітнього закладу (психолого-педагогічні фактори) [8].

Таким чином, вирішення задачі мінімуму з використанням здоров'язберігаючих освітніх технологій полягає в забезпеченні таких умов навчання, виховання, розвитку, котрі не здійснюють впливу на здоров'я всіх суб'єктів освітнього процесу. 

На практиці виділяється 3 джерела загроз для здоров'я студентів та педагогів:

1. Гігієнічні, середові фактори;

2. Організаційно-педагогічні фактори;

3. Психолого-педагогічні фактори  [45].

ЗОТ в першу чергу стосується третьої групи факторів, що висуває на перший план задачу формування відповідної компетенції у всіх робітників освітніх закладів. Але роздивлятися ЗОТ тільки як характеристики роботи викладача було б методологічною помилково. Занадто тісний взаємозв'язок всіх вищезазначених факторів, особливо у відношенні ефекту, що досягається. Таким чином, ЗОТ можна роздивлятись як альтернативу загрозам здоров'ю, що виходять зі всіх джерел, так чи інакше пов'язаних з виховним процесом.

Було би помилкою вважати турботою про здоров'я молоді створення тепличних умов, утримування його у навчальному закладі під своєрідним «ковпаком», що захищає від усіх шкідливих впливів [29].

 По-перше, це неможливо практично, а, по-друге, що дуже ва важливо, в цьому випадку, переступивши поріг закладу, підліток зіткнеться з тими впливами, котрі стануть для нього непереносними через неготовність до взаємодії з ними. Підготувати підлітка до самостійного життя, означає сформувати в нього адекватні механізми адаптації фізіологічної, психологічної, соціальної. Це і повинні робити навчальні заклади через ЗОТ - тренуючи, навчаючи, виховуючи. Створення на заняттях моделей реальних умов життя - це ті мости, котрі дозволяють студенту в майбутньому використовувати отриманні знання, вміння та навички на практиці, а не тяготитися ними, як інформаційним баластом. Це мистецтво – підготування студента до реального життя - визначає, в кінцевому рахунку, професіоналізм викладача, є змістом «педагогічної адаптології», що роздивляється у певному аспекті численні проблеми формування, збереження та закріплення здоров'я учнів, що складає один з теоретичних конструктів про ЗОТ [8].

Задача-оптимум – це вирішення задачі-мінімум, а також формування у студентів фізичного, психічного, морально-духовного здоров'я, виховання в них культури здоров'я, дієвої мотивації на ведення здорового способу життя. [8]. Тоді більш правильним є визначення здоров'язберігаючих освітніх технологій як сукупності всіх заходів, що використовуються в освітньому процесі, технологій, не тільки зберігаючи здоров'я студентів та викладачів від несприятливого впливу факторів освітнього середовища, але і сприяючих вихованню у студентів культури здоров'я [29].

В організації навчання з питань здоров’я і здорового способу життя основним потенціалом здоров’язберігаючих знань мають стати навчальні курси “Валеологія”, “Вікова фізіологія та валеологія”, “Екологія”, “Безпека життєдіяльності”, “Психологія”, “Фізична культура” та інші дисципліни. Модулі, факультативи, інтегровані курси з питань здоров’я мають бути практично зорієнтованими, тобто в них треба вміщувати практикуми, практичні та лабораторні заняття, тренінги тощо. При цьому варто пам’ятати, що здоров’язберігаючі освітні технології повинні задовольняти наступні вимоги: відповідати індивідуальним особливостям студентів; опиратися на сучасні наукові знання в галузі здоров’я, екології, гігієни тощо під час вибору різноманітних форм практичної діяльності студентів; зважати на регіонально- кліматичні, екологічні умови проживання і пов’язані з ними особливості самозберігаючої поведінки студентів; враховувати умови навчання та їхній вплив на стан здоров’я і розвиток студентів; покладатися на реальний життєвий досвід студентів; вирішувати різноманітні життєві проблеми з їх поступовим ускладненням і визначенням морально-етичних, психологічних і фізіолого- гігієнічних критеріїв з метою вибору чіткої самозберігаючої поведінки [26, с. 274].

Дослідження П. Міненко показали, що практична реалізація здоров’язберігаючих освітніх технологій можлива в освітній галузі на різних рівнях її організації. На рівні ВНЗ для застосування здоров’язберігаючих технологій мають вирішуватися такі завдання: створення оптимальних гігієнічних, екологічних та інших умов освітнього середовища; забезпечення раціональної організації навчання, що сприяє попередженню у студентів дезаптаційних станів: перевтоми, гіподинамії, стресу, дистресу тощо; забезпечення студентів у період їхнього перебування у навчальному закладі правильною організацією харчування відповідно до сучасних медико-гігієнічних вимог; сприяння у підготовці всього педагогічного колективу до оволодіння компетенцією з питань здоров’я, підготовки викладачів до запровадження в діяльність ВНЗ здоров’язберігаючих освітніх технологій; надання підтримки педагогам у збереженні здоров’я та створення умов, що дозволять їм активно зміцнювати своє здоров’я; здійснення діагностики, моніторингу і динаміки стану здоров’я молоді; проведення тематичної роботи з батьками студентів, орієнтованої на формування у їхніх сім’ях здоров’язберігаючих умов, здорового способу життя, превенцію шкідливих звичок та залежностей [50].