Шляхи формування інтенсивного типу розвитку виноградно-виноробного підкомплексу в ТОВ «Лиман» Роздільнянського району Одеської області

 

Рівень спеціалізації визначають за коефіцієнтом, який розраховують за формулою:                       ,                 ( 2.1)

де Кс - коефіцієнт спеціалізації; УТ - частка товарної продукції окремих галузей; і - порядковий номер частки товарної продукції у ранжованому ряду; - сума.

∑ =(76,7*2*1-1)  + (23,9*2*2-1) + (23,5*2*3-1) + (11,6*2*4-1) + (5,1*2*5-1) = 469,5

Кз =100/469,5=21,3                                           (2.1)

Це є дуже важливо розглядати, бо те підприємство, яке не сформує ринковий асортимент продукції не може вижити . Одним з аспектів є аналіз і формування каналів збуту. Підприємство збуває продукцію за двома каналами, які характеризуються найбільшою ефективністю. Хоча підприємству треба підтримуючи існуючі канали, треба розглянути і інші шляхи збуту.  Такі як біржі, попередні угоди, розглянути питання, щодо доцільності переробки певних видів. Та за пропозиціями розробити плани реалізації цих проектів 

Для того, щоб проаналізувати канали реалізації ТОВ «Лиман», за даними 2009 року, розглянемо таблицю 2.4

З аналізуємих нами даних, можна зробити такий висновок, що ТОВ «Лиман» реалізувало свою продукцію в основному через власну  мережу, в рахунок оплати праці, переробним підприємствам та пайовикам в рахунок орендної плати за землю. В результаті реалізації зерна  та соняшника через ринки в 2009 році, підприємство отримало високий прибуток – 56,0 та 26,8 грн.за 1 ц, і за рахунок цього стало більш рентабельнішим. Під час реалізації свиней в рахунок оплати праці підприємство отримало збитки і було нерентабельним. Приріст живої маси великої рогатої худоби підприємство реалізувало лише через власну мережу, тобто через ринки та в рахунок оплати праці. Від виробництва продукції свинини підприємство є рентабельним і прибуток від цієї продукції становить 50,9 грн за 1 ц.

 Канал розподілу —  це сукупність фірм та окремих  осіб, які виконують посередницькі  функції щодо фізичного переміщення товарів і беруть на себе право власності на товар чи послугу на шляху їх просування.

 

 

 

 

Таблиця 2.4 Канали та результати реалізації продукції в ТОВ «Лиман» за 2009 рік

 

Показники	Канали збуту
	Власна мережа (ринки)	Пайовикам в рахунок орендної плати за землю
Зерно Обсяг реалізації, ц	8291	2953
Виручка, тис.грн.	640,2	184,1
Ціна за 1 ц, грн.	77,2	62,3
Собівартість 1 ц реалізованої продукції,грн.	10,1	28,2
Прибуток (збиток): - на 1 ц, грн.	67,1	34,1
Рівень рентабельності, %	664,4	120,9
Соняшник Обсяг реалізації, ц	1322	-
Виручка, тис.грн.	124,5	-
Ціна за 1 ц, грн.	104,2	-
Собівартість 1 ц реалізованої продукції,грн.	102,3	-
Прибуток (збиток): - на 1 ц, грн.	26,8	-
Рівень рентабельності, %	34,6	-
Свині Обсяг реалізації, ц	55	-
Виручка, тис.грн.	55,3	-
Ціна за 1 ц, грн.	1300	-
Собівартість 1 ц реалізованої продукції,грн.	1249	-
Прибуток (збиток): - на 1 ц, грн.	50,9	-
Рівень рентабельності, %	4,1	-

 

Існуючі канали розподілу передбачають три основні методи збуту: прямий — виробник безпосередньо збуває продукцію покупцям;  непрямий — збут організований через незалежних посередників;  змішаний — збут здійснюється як самостійно підприємством, так і за допомогою посередників, а також через організацію із спільним капіталом фірми-виробника та незалежної фірми.

Ми бачимо, що вибір каналу збуту, є одним з етапів планування, та здійснюється таким чином, щоб протягом тривалого часу продавати максимальну кількість продукції з найменшими витратами. При виборі необхідно керуватися: розміром й доступністю ринку, вартістю транспортування й зберігання запасів, традиційним або переважаючим рівнем знижки для посередників, обсягом спеціальних знань, необхідних для продажу товарів кінцевому споживачеві.

Структура – це спосіб поєднання складових компонентів системи для найкращого виконання головної мети системи. Суть організаційної структури управління полягає в збиранні, переробці, зберіганні й наданні відповідної інформації в вигляді: програм, планів, розпоряджень (які надають керівники), завдань, в яких зазначаються права і обов’язки виконавців, технічні, економічні, соціальні параметри і спеціальні допуски.

Організаційна структура виробництва – сукупність відділків та служб, які займаються побудовою та координацією функціонування системи менеджменту, розробкою та реалізацією управлінських рішень по виконанню плану (програми). Структура управління це упорядкована сукупність взаємопов’язаних елементів системи, що визначає поділ праці і службових зв’язків між структурними підрозділами і працівниками апарату управління з підготовки, прийняття і реалізації управлінських рішень.

Структуру управління по горизонталі поділяють на окремі ланки, а по вертикалі – на ступені управління. Ланки управління становлять організаційно відособленні структурні підрозділи (відділи, служби, групи), кожний з яких виконує визначену сукупність завдань згідно з вимогами функціонального поділу праці і її кооперації при опрацюванні, прийняті і реалізації рішень.

Ступінь управління - це сукупність управлінських ланок, які перебувають на відповідному ієрархічному рівні управління і відображують послідовність їх підпорядкування знизу до гори. Аналіз організаційних схем управління показує, що управлінські зв’язки і відносини можуть мати вертикальний або горизонтальний характер.

Основою вертикальних управлінських відносин є відносини субординації між вищестоящими і нижчестоящими ланками системи управління (вертикальні зв’язки вниз), нижчестоящими і вищестоящими ланками (вертикальні зв’язки вгору), або функціональні відносини між спеціалістами вищого і нижчого рівнів управління, а також між функціональними ланками управління і керівниками середньої ланки. Як горизонтальні зв’язки можуть розглядатися службові (професійні) відносини між ланками одного рівня господарської ієрархії. У цьому разі кожний структурний підрозділ (працівник) має зв’язки з іншими підрозділами, але віддає розпорядження тільки зверху.  На підприємствах складається різна комбінація зв’язків між елементами управлінської системи. Залежно від поєднання відповідних функцій з елементами субординації на підприємствах формуються лінійна, функціональна та лінійно-штабна система управлінських відносин. При лінійній системі поділ праці між керівниками здійснюється за принципом поділу об’єктів, а не функцій управління. Відносини керівників і підлеглих будуються так, що всі функції управління здійснюють керівники всіх ступенів, кожний працівник підпорядковується одному керівнику і від нього дістає вказівки.

Організаційна структура управління ТОВ «Лиман» базується за принципом ієрархічної підпорядкованості. З даної структури управління видно, що господарство має 3-х ступінчату структуру управління, існує лінійний та функціональний та багатогалузевий розподіл обов’язків, структура цехова. На рисунку 2.1 розглянемо структуру управління досліджуючого підприємства, і зробимо висновок на скільки вона складна.

В цій структурі, як і в інших структурах управління виробництвом є свої переваги та недоліки. (додаток А)

Розглянувши організаційну структуру у цілому, слід зазначити, що на практиці використовують лінійний тип  (директор, виконавці) структури управління.

Недоліком цієї структури є те, що керівник не в змозі бути універсальним спеціалістом і охоплювати всі аспекти багатогранної діяльності складних об’єктів.

 

2.2  Ефективність  використання виробничих ресурсів  в ТОВ «Лиман»

 

Виробництво в сільському господарстві ефективне лише за умов найбільш повного використання наявного ресурсного потенціалу – землі, основного і оборотного капіталу, робочої сили, з метою отримання максимуму конкурентоспроможної продукції, тобто продукції високої якості, відповідно до потреб ринку, асортименту і терміну реалізації при найменших трудових, матеріальних та фінансових витратах на її одиницю.

Аналізуючи наявність та ефективність використання земельних ресурсів у господарстві, за даними таблиці 2.4, відмічаємо, що площа використання угідь у господарстві є відносно сталою, що є позитивним показником з точки зору можливості ефективно планувати виробничий цикл.

Земля є як засобом так предметом праці, тому від раціонального її використання залежить ефективність господарювання підприємства.

 

 

 

 

 

Таблиця 2.5. Забезпеченість земельними ресурсами та економічна ефективність їх використання в ТОВ «Лиман»

 

Показники	Роки			2009 рік в % до 2007 року
	2007р.	2008р.	2009р.
Площа сільськогосподарських угідь, га	1909	1909	1909	100
- рілля	1555	1555	1555	100
Припадає на 100 га сільськогосподарських угідь, тис.грн. - валової продукції	60,3	181,6	398,8	в 6,6 р
- валового прибутку (збитку)	107,7	241	231,4	в 2,14 р.
- чистого доходу	-32,5	4,5	-38,9	-119,7
Вироблено продукції на 100 га відповідних угідь, ц: - зернових	707,3	2125,5	1321,5	186,8
- соняшнику	20	97,2	127	в 6,4 р
-молока	7,5	1,3	в.д.	-
- м’яса  ВРХ	47,5	42,5	23,8	50,1
-м’яса  свиней	2,9	2,04	1,8	62,1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Площа сільськогосподарських угідь в 2009 році склала 1909 га що є позитивним фактором в порівнянні з 2007 роком, бо площа угідь не змінилась. Розглядаючи ефективність використання земельних угідь по виробництву валової продукції в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь, відмічаємо значне збільшення на 338,5 тис.грн. В той же час відмічаємо збитковість ведення господарської діяльності на протязі 2007 – 2009 років. Так, збиток в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь склав 38,9  тис. грн. Аналізуючи виробництво основних видів продукції в розрахунку на 100 га відповідних угідь, відмічаємо, що по рослинництву виробництво зернових зросло за досліджуваний період на 614,2ц. Виробництво соняшника збільшилось на 107ц,  і це пояснюється збільшенням  посівних площ, а також використання більш якіснішого насіння, внесення своєчасно добрив. По виробництву продукції тваринництва відмічаємо тенденцію по скороченню об’ємів виробництва м’яса великої рогатої худоби та молока. В той же час виробництво м’яса свиней припинено.  Це пояснюється тим, що господарству утримувати поголів’я, стає більш складніше, адже виникає потреба в кількості робочих рук, та високих витрат.

Економічна ефективність виробництва залежить від наявності ресурсного потенціалу та ефективності його використання. Ресурсний потенціал господарства складають земельні ресурси, тобто забезпеченість господарства сільгоспугіддями, яку частку в них складають рілля, пасовища, багаторічні насадження; водні ресурси; трудові ресурси: забезпеченість господарства працівниками. Рослинництво забезпечує населення    продуктами    харчування, тваринництво-кормами, харчову, переробну і легку промисловість - сировиною, зовнішню торгівлю - експортними товарами. Воно охоплює цілий ряд галузей: зернове господарство, цукрово-бурякове виробництво, вирощування олійних культур, картоплі, кормових та інших культур. Поєднуючись між собою, ці культури формують структуру посівної площі. Для більш детального аналізу структури посівних площ підприємства розглянемо таблицю 2.6

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 2.6. Структура посівних площ в ТОВ «Лиман»

 

Види продукції	2007 рік		2008 рік		2009 рік		В середньому за 2007-2009 роки
	га	%	Га	%	га	%	Га
Зернові та зернобобові – всього	558	44,6	420	41,7	456	58	478
з них: пшениця озима	342	27,3	420	41,7	410	52,2	390,7
ячмінь ярий	216	17,3	270	26,8	-	-	162
ячмінь озимий	-	-	-	-	46	5,9	15,3
кукурудза на зерно	-	-	25	2,5	-	-	8,3
Сорго на зерно	-	-	-	-	20	0,2	6,7
Соняшник на зерно	341	27,3	246	24,4	330	42	305,7
Кукурудза на силос,зелений корм, сінаж - всього:	306	24,5	-	-	-	-	102
Багаторічні трави посіву минулих років – всього:	66	5,1	46	4,6	-	-	37,3
Вся посівна площа	1271	100	1007	100	806	100	1028
Площа чистих парів	313,4	Х	191	Х	392,2	Х	298,9
Площа ріллі, га	1584	Х	1198	Х	1198,2	Х	1327
Коефіцієнт використання ріллі	0,8	Х	0,8	Х	0,7	Х	0,7

 

Структурно-динамічний аналіз посівної площі сільськогосподарських культур з таблиці 2.6, показує, що протягом останнього часу вона зазнала суттєвих змін, питома вага зернових культур зменшилася з 558 га, до 456 га, у 2008 році, технічних – 341 га до 330 га. У структурі посівної площі зернових культур збільшилася питома вага озимої пшениці - з 342 до 410 га. Проте негативним явищем у зерновому господарстві є зменшення посівної площі зерно-бобових культур, а саме, ячміня та кукурудзи. Скорочення посівів зерно-бобових культур позбавляє тваринництво високобілкових кормів. Велике і природоохоронне значення зерново-бобових культур, оскільки через свою густу кореневу систему вони захищають ґрунти від водної і вітрової ерозії.

Тому площі зерновобобових культур необхідно збільшити і довести їх до оптимальних розмірів у структурі посівної площі. Структура посівної площі, чергування культур у сівозмінах має забезпечити в першу чергу охорону ґрунтів від водної і вітрової ерозії, розширене їх відтворення і підвищення родючості. Максимальний вихід продукції з гектара сільськогосподарських угідь повинен задовольнити усі народногосподарські потреби у продукції рослинництва, а економіко-математичне моделювання - вибір її оптимальних варіантів для кожного.

Подальший розвиток підприємства має базуватися на основі раціоналізації, використання сільськогосподарських угідь, підвищення їх ефективності розробки і вироблення науково обґрунтованих ресурсозберігаючих, економічно стійких систем і екологічно високоефективних систем ведення сільського господарства, здійснення комплексу середовищно-формуючих, природоохоронних, агрозоотехнічних, ветеринарних, організаційно-господарських, технічних і економічних заходів, спрямованих на підвищення продуктивності та економічної ефективності використання аграрно-ресурсного потенціалу.

Основним напрямом дальшого розвитку підприємства має бути його індустріалізація, комплексна механізація, інтенсифікація, спеціалізація, агропромислова кооперація, горизонтальна і вертикальна кооперація, комбінування і комплектування, формування зональних і внутрішньозональних комплексів та аграрно-промислових формувань.

Подальший розвиток господарства стане можливим за умови організації високоефективної системи агросервісного обслуговування, поліпшення матеріально-технічного постачання господарств, розвитку агротехнічної і зооветеринарної служби розширення мережі насінницьких господарств, плодорозсадників, селекційно-племінних станцій.

Вихід господарства із кризової ситуації можливий за умови кардинальної зміни аграрної політики, максимального задіяння усіх економічних механізмів стимулювання розвитку сільського господарства, удосконалення інвестиційної, фінансово-кредитної, цінової, рентної, податкової протекціоністської, митної і страхової політики господарства, району, області і вибір оптимальних її варіантів, які дозволять максимальною мірою використати потенційні можливості землеробства.